06 серпня 2024 року
м. Київ
cправа № 924/362/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Краснов Є. В., Могил С. К.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»
на рішення Господарського суду Хмельницької області від 13.02.2024 (суддя Заверуха С. В.) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 (Бучинська Г. Б. - головуюча суддя, судді Філіпова Т. Л., Маціщук А. В.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»
до Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Шепетівкагаз»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг,
про стягнення 3 850 194,59 грн основної заборгованості, 192 430,59 грн пені, 47 606,59 грн 3% річних, 163 585,68 грн інфляційних втрат,
(у судове засідання з'явився представник позивача Оніщук В. М.),
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У квітні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі - ТОВ «Оператор ГТС України») звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Шепетівкагаз» про стягнення 4 253 817,45 грн, з яких: 3 850 194,59 грн - основний борг, 192 430,59 грн - пеня, 47 606,59 грн - 3% річних, 163 585,68 грн - інфляційні втрати, у зв'язку з невиконанням умов договору транспортування природного газу від 18.12.2019 № 1910000221 в частині несплати негативних щодобових небалансів за серпень-листопад 2020 року.
Позов обґрунтований тим, що на виконання умов договору транспортування природного газу № 1910000221 від 18.12.2019 та Кодексу газотранспортної системи, затвердженому постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2493, позивач (за результатами співставлення остаточних алокацій подач/відборів відповідачем природного газу до/з газотранспортної системи за серпень, вересень, жовтень, листопад 2020 року) виявив наявність у відповідача негативних щодобових небалансів, як різниці між вказаними алокаціями подач/відборів природного газу, на підставі чого здійснив розрахунок остаточних обсягів щодобового небалансу відповідача за кожну газову добу звітного місяця та визначив його остаточну плату за такі щодобові небаланси за кожну газову добу і сумарно за звітний місяць. Вказані негативні щодобові небаланси відповідача виникали внаслідок відбору відповідачем з газотранспортної системи природного газу в зазначений період без подання відповідних обсягів природного газу до газотранспортної системи. Відповідачем в повному обсязі не виконано свої зобов'язання з оплати за негативні щодобові небаланси за серпень-листопад 2020 року на загальну суму 3 850 194,59 грн, чим порушено умови п.п. 2.5, 9.3 договору та п. 19 глави 6 розділу XIV Кодексу газотранспортної системи України, а також порушено права та інтереси позивача, як кредитора у спірних правовідносинах. У зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язань з оплати щодобових небалансів за серпень-листопад 2020 року позивачем нараховано відповідачу пеню, три відсотки річних від простроченої суми та інфляційні втрати.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 18.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» та Приватним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Шепетівкагаз» укладено договір транспортування природного газу №1910000221, на підставі якого Оператор надає Замовнику послугу транспортування природного газу (Послуга) на умовах, визначених у цьому договорі, а Замовник сплачує Оператору встановлену в цьому договорі вартість такої послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні.
Згідно пункту 2.2 договору послуги надаються на умовах, визначених у Кодексі, з урахуванням особливостей, передбачених цим Договором. Замовник, погоджується з тим, що обов'язковою умовою надання, послуги є доступ Замовника до інформаційної платформи на підставі Правил надання доступу до інформаційної платформи, розміщених на вебсайті Оператора. Підписанням цього Договору Замовник підтверджує, що він ознайомлений із Правилами надання доступу до інформаційної платформи, розміщеними на веб-сайті Оператора, та надає згоду на їх застосування та дотримання. Замовник усвідомлює, що порушення ним зазначених Правил позбавляє його права пред'являти претензії до Оператора з приводу якості послуги та покладає на нього зобов'язання із відшкодування Оператору шкоди або збитків, завданих такими діями або бездіяльністю Замовника.
Обсяг Послуги, що надається за цим Договором, визначається підписанням додатка 1 до цього Договору (розподіл потужності) та/або додатка 2 (розподіл потужності з обмеженнями), крім надання доступу до потужності на період однієї газової доби (пункт 2.3. договору).
Замовник має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, подавати газ в точках входу та/або приймати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим Договором, протягом погоджених термінів, а також оплачувати Послуги па умовах, зазначених у Договорі (пункт 2.5 договору).
Додаток 1 є невід'ємною частиною цього Договору у випадку, коли Замовнику надається право використання гарантованої та/або переривчастої потужності, крім випадку замовлення потужності на добу наперед.
Додаток 2 є невід'ємною частиною цього Договору у випадку, коли Замовнику надається право використання потужності, з обмеженнями, крім випадку замовлення потужності на добу наперед.
Додаток 3 є невід'ємною частиною цього Договору у випадку, коли Замовником є оператор газорозподільної системи, прямий споживач, газовидобувне підприємство або виробник біогазу. (пункт 2.7. договору).
Згідно з пунктом 2.8 договору взаємовідносини між Замовником та Оператором при забезпеченні (замовленні, наданні, супроводженні) послуг транспортування за цим Договором здійснюються Сторонами через інформаційну платформу Оператора відповідно до вимог Кодексу. Замовник набуває права доступу до інформаційної платформи з моменту підписання цього Договору, а його уповноважені особи з моменту їх авторизації, що оформлюється наданим Замовником повідомленням па створення облікового запису уповноважених осіб користувача платформи за-формою, визначеною Кодексом.
Відповідно до пункту 3.1 договору Оператор зобов'язався:
своєчасно надавати Послуги належної якості;
розміщувати на своєму веб-сайті чинні тарифи, вартість послуг балансування, Типовий договір транспортування природного газу і Кодекс;
приймати номінації та реномінації, а також заявки на розподіл потужності від Замовника відповідно до умов, встановлених Кодексом;
забезпечувати належну організацію та функціонування своєї диспетчерської служби;
оприлюднювати інформацію, що стосується прав Замовника на розподіл потужності, впровадження системних обмежень у випадку аварій та перебоїв у функціонуванні газотранспортної системи, та іншу інформацію, що передбачена Кодексом;
виконувати інші обов'язки, визначені Кодексом та чинним законодавством України;
повідомляти Замовника про зміну умов, які стали підставою для укладення цього Договору;
здійснити додаткову оплату Замовнику у разі недотримання параметрів якості природного газу, який передається ним в точках виходу з газотранспортної системи, в порядку, визначеному цим Договором;
здійснити у строк до 20 числа місяця, наступного за звітним, виплату грошових коштів на рахунок Замовника, якщо загальна вартість щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця перевищує загальну вартість щодобових негативних небалансів Замовника протягом звітного газового місяця.
Згідно з пунктом 4.1 договору Замовник зобов'язався:
своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість наданих йому Послуг;
надати Оператору фінансове забезпечення в порядку, встановленому у Кодексі та цьому Договорі;
дотримуватися обмежень, встановлених цим Договором та Кодексом;
негайно виконувати розпорядження диспетчерської служби Оператора;
вчасно збалансовувати своє портфоліо балансування;
не перевищувати замовлені потужності, визначені в цьому Договорі;
За результатами виконання договору та співставлення остаточних алокацій подач/відборів відповідачем природного газу до/з газотранспортної системи за серпень, вересень, жовтень, листопад 2020 року, позивач виявив наявність у відповідача негативних щодобових небалансів як різниці між вказаними алокаціями подач/відборів природного газу, на підставі чого здійснив розрахунок остаточних обсягів щодобового небалансу відповідача за кожну газову добу звітного місяця та визначив його остаточну плату за такі щодобові небаланси за кожну газову добу і сумарно за звітний місяць року, а саме:
-за серпень 2020 року виявлено остаточні обсяги негативних щодобових небалансів в розмірі 152,060 тис.куб.м (1573821 кВт*год.) всього на загальну суму 626682,00 грн з ПДВ;
-за вересень 2020 року виявлено остаточні обсяги негативних щодобових небалансів в розмірі 180,2850 тис.куб.м (1865950 кВт*год.) всього на загальну суму 1153796,39 грн з ПДВ;
-за жовтень 2020 року виявлено остаточні обсяги негативних щодобових небалансів в розмірі 354,9710 тис.куб.м (3673950 кВт*год.) всього на загальну суму 2849967,46 грн з ПДВ;
-за листопад 2020 року було виявлено остаточні обсяги негативних щодобових небалансів в розмірі 127,92861 тис.куб.м (1324061 кВт*год.) всього на загальну суму 1000227,13 грн з ПДВ.
У відповідності до пункту 2.8 договору позивачем через інформаційну платформу направлено відповідачу акти врегулювання щодобових небалансів №08-2020-1910000221 за серпень 2020 року, №09-2020-1910000221 за вересень 2020 року №10-2020-1910000221 за жовтень 2020 року, №11-2020-1910000221 за листопад 2020 року.
Також на підтвердження здійснення послуг з балансування та наявності заборгованості у відповідача, позивачем до матеріалів справи надано:
- електронні докази що розміщені на цифровому диску DVD-R№QBJ003105418A16 (форми №№ 2, 3, 4, 9 та реєстри файлів), скріншоти з інформаційної платформи щодо інформації про обсяги природного газу, які були завантажені на точках входу та отримані на точках виходу, відображення балансу газу та фізичних обсягів газу відповідача, остаточний небаланс, комерційний баланс газу та перетоки за період серпень-листопад 2020). Реєстри файлів та скріншоти також оформлені на папері);
- електронні докази що розміщені на цифровому диску DVD-R №QBJ003105419В16 (Акти врегулювання щодобових небалансів за газовий місяць серпень-листопад 2020 року та рахунки № 08-2020-1910000221 від 31 серпня 2020 року; № 09-2020-1910000221 від 30 вересня 2020 року; № 10-2020-1910000221 від 31 жовтня 2020 року; № 11-2020-1910000221 від 30 листопада 2020 року та реєстр файлів відправлених з інформаційної платформи, які також оформлені на папері);
- довідки про добові небаланси відповідача, що виникли внаслідок відбору природного газу для витрат оператора газорозподільної системи, за газові місяці серпень-листопад 2020 року;
- довідки про добові небаланси відповідача за газові місяці серпень-листопад 2020 року;
- копії актів приймання-передачі природного газу, оформлених між позивачем та відповідачем за газові місяці серпень-листопад 2020 року;
- копію повідомлення Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Шепетівкагаз» на створення облікового запису уповноважених осіб користувача платформи та копії довіреностей;
- копію акта звіряння взаєморозрахунків за період з 01 січня 2020 року по 29 грудня 2020 року з доказами його надсилання на адресу відповідача;
- копії банківських довідок з АБ «Укргазбанк» від 07.12.2020 №172/37715/2020 надходження грошових коштів від відповідача за період з 01.01.2020р. по 31.10.2020 та від 24.03.2021 №15932/10051/2021 надходження грошових коштів від відповідача після 31.10.2020;
- копії договорів купівлі-продажу природного газу для забезпечення здійснення балансуючих дій від 12.03.2020 №2003000041, від 12.03.2020 р. №2003000042, від 12.03.2020 р. №2003000043, від 16.03.2020 р. №2003000056, від 16.03.2020 р. №2003000057, від 17.03.2020 р. №2003000069, від 17.03.2020 р. №2003000070, від 19.03.2020 р. №2003000083, від 19.03.2020 р. №2003000084, від 19.03.2020 р. №2003000085, від 19.03.2020 р. №2003000086, від 23.03.2020 р. №2003000094, від 23.03.2020 р. №2003000095, від 23.03.2020 р. №2003000096, від 14.04.2020 р. №2004000105, від 30.06.2020 р. №2006000330, від 30.06.2020 р. №2006000331, від 30.06.2020 р. №2007000004, від 30.06.2020 р. №2007000003, від 30.06.2020 р. №2007000005, від 30.06.2020 р. №2007000006, від 30.06.2020 р. №2007000007, від 30.06.2020 р. №2007000008, від 30.06.2020 р. №2007000009, від 30.06.2020 р. №2007000010, від 30.06.2020 р. №2007000011, від 30.06.2020 р. №2007000012, від 30.06.2020 р. №2007000013, від 30.06.2020 р. №2007000014, від. 30.06.2020 р. №2007000015, від 01.09.2020 р. №2009000009, від 31.08.2020 р. №2008000162, від 31.08.2020 р. №2008000163, від 31.08.2020 р. №2008000165, від 31.08.2020 р. №2008000167, від 30.09.2020 р. №2010000009, від 30.09.2020 р. №2010000012, від 30.09.2020 р. №2010000013, від 30.09.2020 р. №2010000015, від 30.09.2020 р. №2010000016, від 30.09.2020 р. №2009000217, від 30.09.2020 р. №201000031, від 01.10.2020 р. №2010000043, від 30.09.2020 р. №2010000007, від 30.09.2020 р. №2010000029, від 30.09.2020 р. №2010000028, від 30.09.2020 р. №2010000027, від 30.09.2020 р. №2010000026, від 30.09.2020 р. №2010000025, від 30.09.2020 р. №2010000024, від 30.09.2020 р. №2010000023, від 30.09.2020 р. №2010000022, від 30.09.2020 р. №2010000019, від 30.09.2020 р. №2010000021, від 30.09.2020 р. №2009000214, від 30.09.2020 р. №2009000213, від 13.11.2020 р. №2011000103, від 30.09.2020 р. №2009000218;
- копії бухгалтерських довідок від 26 листопада 2020 року та 04 січня 2021 року;
- копії банківських довідок з АБ «Укргазбанк» №172/4058/2021 від 05 лютого 2021 року, №172/4059/2021 від 05 лютого 2021 року та №172/4060/2021 від 05 лютого 2021 року щодо перерахувань з рахунку відповідача грошових коштів за договорами купівлі-продажу природного газу;
- інформацію щодо ціни та вартості природного газу відповідно до договорів купівлі-продажу природного газу за серпень-листопад 2020 року;
- копії актів наданих послуг (перевищення замовленої (договірної) потужності) за період серпень-листопад 2020 року;
- копію листа ПрАТ «Шепетівкагаз» №957 від 06 листопада 2020 року, у якому відповідач гарантує погашення заборгованості по ВТВ за вересень 2020 року.
08 липня 2021 року відповідачем подано суду копію платіжного доручення №498 від 31 березня 2021 року про сплату 849967,46 грн за добовий небаланс за жовтень 2020 року згідно договору №1910000221 від 18 грудня 2019 року та рахунку №10-2020-1910000221 від 31 жовня 2020 року.
Відповідно до акта Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 19 жовтня 2021 року №525, складеного за фактом проведення позапланової перевірки ТОВ «Оператор ГТС України» на предмет дотримання вимог законодавства, зокрема Кодексу ГТС, Типового договору транспортування природного газу та ліцензійних умов провадження господарської діяльності, в частині визначення розміру плати за небаланси замовників послуг, виходячи із обґрунтованих і реальних витрат Оператора, НКРЕКП встановлено, що ТОВ «Оператор ГТС України» у спірний період (серпень-листопад 2020 року) здійснював закупівлю природного газу згідно договорів купівлі-продажу природного газу, умовами яких визначено ціну газу за 1000 куб.м для першої газової доби передачі газу (РСР) та ціну за 1000 куб.м газу для кожної газової доби передачі газу, наступних за першою газовою добою. Згідно з актами за результатами проведення перевірки порушень вимог законодавства не встановлено.
Згідно із заявами від 21 жовтня 2022 року, від 17 листопада 2022 року, від 20 грудня 2022 року, від 19 січня 2023 року, від 27 лютого 2023 року позивач повідомляв відповідача про припинення шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог грошових зобов'язань позивача перед відповідачем на суми 108261,12 грн, 106310,66 грн, 136663,45 грн, 81342,36 грн, 16215,85 грн за договором транспортування природного газу від 18 грудня 2019 року №1910000221 на підставі рахунків (актів) додаткової плати за недотримання параметрів якості природного газу за параметром якості температури точки роси за вологою та грошових зобов'язань відповідача перед позивачем на вищезазначені суми за договором транспортування природного газу від 18 грудня 2019 року №1910000221 на підставі акта врегулювання щодобових небалансів за газовий місяць жовтень 2020 року від 31 жовтня 2020 року №10-2020-1910000221 (строк виконання настав 21 листопада 2020 року).
3. Короткий зміст судових рішень у справі
3.1. Рішенням господарського суду Хмельницької області від 22.07.2021 у справі № 924/362/21, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2021, відмовлено у задоволенні позову.
3.2. Постановою Верховного Суду від 02.06.2022у справі №924/362/21 рішення судів попередніх інстанцій скасовано, справу № 924/362/21 передано на новий розгляд до Господарського суду Хмельницької області.
3.3. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 13 лютого 2024 року у справі №924/362/21 частково задоволено позов.
Стягнуто з відповідача 1154571,31 грн заборгованості за добовий небаланс, 192430,59 пені, 47606,59 грн 3% річних, 163585,68 грн інфляційних втрат. Відмовлено у позові в частині стягнення 849 967,46 грн заборгованості за добовий небаланс. Провадження у справі в частині вимог про стягнення 1 845 655,82 грн заборгованості за добовий небаланс закрито.
Стягнуто з відповідача 23 372,91 грн судового збору за подання позовної заяви, 76 587,86 грн судового збору за подання апеляційної скарги, 102 117,14 грн судового збору за подання касаційної скарги.
Стягнуто з позивача на користь відповідача 7992,00 грн витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, 9590,40 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, 12587,40 грн витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції.
Рішення аргументоване тим, що відповідачем 31.03.2021 було частково сплачено за добовий небаланс за жовтень 2020 року в сумі 849 967,46 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 498 від 31.03.2021р. та банківською випискою, протилежного позивачем не спростовано. Оскільки вказана сума була сплачена відповідачем 31.03.2021, тобто до звернення позивача з позовом до суду (позовна заява датована 05.04.2021), у позові в цій частині слід відмовити.
Виходячи з наявних матеріалів справи доказів, зокрема, заяв позивача від 21.10.2022, від 17.11.2022, від 20.12.2022, від 19.01.2023, від 27.02.2023 про зарахування зустрічних однорідних вимог в загальній сумі 448793,44 грн, заяви відповідача № 287 від 05.02.2024 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 1396862,38 грн (із врахуванням позиції відповідача про закриття провадження у справі у частині зазначеної суми, а також позиції позивача, згідно з якою за його розрахунками заборгованість станом на 05.02.2024 зі сплати за негативні щодобові небаланси за серпень-листопад 2020 року становить 1 154 571,31 грн), відсутність доказів оскарження сторонами вимог про зарахування зустрічних вимог чи доказів неможливості зарахування зустрічних вимог, суд дійшов висновку про припинення зобов'язань відповідача перед позивачем в частині сплати добових небалансів за жовтень 2020 року в сумі 1845 655,82 грн (448793,44 грн + 1396862,38 грн), тому провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягає закриттю.
Обґрунтованими є вимоги позивача щодо стягнення відповідача 1 154 571,31 грн заборгованості за добовий небаланс за жовтень-грудень 2020 року. Відповідачем не надано як доказів самостійного врегулювання щодобового небалансу, так і доказів повної оплати вартості щодобового небалансу позивачу у вказаному розмірі. Перевіривши розрахунок пені, 3 % річних, інфляційних втрат з урахуванням часткових проплат відповідача, суд встановив, що за визначені позивачем періоди нарахування небалансів арифметично вірним та обґрунтованим до стягнення буде пеня в розмірі 192430,59 грн, 3% річних в розмірі 47606,59 грн, інфляційні втрати в розмірі 163585,68 грн.
Щодо розподілу витрат, суд зазначив, що у пропорційному співвідношенні розмір задоволених позовних вимог (з урахуванням закриття провадження у справі, так як в цій частині спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача) становить 80,02%, а розмір позовних вимог, у яких судом відмовлено 19,98 %. Судові витрати зі сплати судового збору в силу дії приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та в зв'язку із тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача за подання апеляційної скарги у розмірі 76587,86 грн (95710,90 грн * 80,02%) та за подання касаційної скарги у розмірі 102117,14 грн (127614,52 грн * 80,02%) покладаються на відповідача.
Відповідачем було заявлено судові витрати у розмірі 40000,00 грн за надання правничої допомоги за розгляд справи у суді першої інстанції (новий розгляд), 48000,00 грн у суді апеляційної інстанції та 63000,00 грн у суді касаційної інстанції. На підтвердження наданих послуг з правничої допомоги відповідачем надано акт прийняття-передачі наданих послуг від 20.12.2021р. на суму 30000,00 грн (участь у засіданні апеляційної інстанції, підготовка відзиву на апеляційну скаргу), рахунок № 924/362/21 від 31.08.2021 на суму 30000,00 грн, рахунок № 924/362/21 від 22.12.2021 на суму 20000,00 грн (участь у судовому засіданні в апеляційній інстанції 23.12.2021), рахунок № 3/А від 01.03.2022 на суму 63000,00 грн (додаткові юридичні послуги (касаційна інстанція)), акт приймання-передачі наданих послуг від 01.03.2022 на суму 63000,00 грн (20 год. + 1 засідання), рахунок № 924/362/21 від 12.02.2024 в сумі 40000,00 грн (участь в судових засіданнях в першій інстанції (новий розгляд)).
Виходячи з конкретних обставин справи, обсягу наданих позивачу послуг правничої допомоги, суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог (19,98%): в сумі 7992,00 грн витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, 9590,40 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, 12587,40 грн витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції. В задоволенні решти витрат на професійну правничу допомогу суд відмовив.
3.4. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 рішення Господарського суду Хмельницької області від 13.02.2024 у справі №924/362/21 в частині відмови у позові в частині стягнення 849 967,46 грн заборгованості за добовий небаланс та стягнення з позивача на користь відповідача 12587,40 витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції залишено без змін.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з позивача на користь відповідача 7992,00 грн витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, 9590,40 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції скасовано та відмовлено у стягненні витрат на професійну правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанції.
Постанова аргументована тим, що позовна заява датована 05.04.2021 та була подана до Господарського суду Хмельницької області 08.04.2021, що підтверджується відбитком про реєстрацію. З позовної заяви вбачається, що предметом спору була визначена, серед іншого, заборгованість за добові небаланси за жовтень 2020 року за договором №1910000221. Провадження у справі № 924/362/21 було відкрито Господарським судом Хмельницької області ухвалою від 09.04.2021.
08.07.2021 відповідачем було подано до суду першої інстанції клопотання від 07.07.2021 № 924/362/21/3 про долучення до матеріалів справи доказу відсутності предмета спору в частині суми 849 967,49 грн (платіжне доручення від 31.03.2021 № 498 про сплату 849 967,46 грн).
Отже, вказаний платіжний документ був поданий ще при первісному розгляді справи у суді першої інстанції, а не під час нового розгляду справи, після скасування судових рішень у справі Верховним Судом у 2022 році, як про це стверджує ТОВ «ОГС України».
Відсутність предмета спору на момент звернення з позовом до суду свідчить про відсутність порушеного права позивача, а тому є підставою для відмови у позові, а не для закриття провадження у справі.
Письмові пояснення позивача від 24.04.2023 № ТОВВИХ-23-5166 та від 08.02.2024 №ТОВВИХ-24-1846, в яких позивачем підтверджено оплату відповідачем 31 березня 2021 року та вказано про відсутність предмету спору в цій частині, жодним чином не впливає на висновок місцевого господарського суду про відмову у позові в цій частині. Позивач не був позбавлений права зменшити розмір позовних вимог, однак таким процесуальним правом не скористався, що призвело до відповідних наслідків.
Помилковим є посилання позивача на постанову об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20 щодо можливості закриття провадження в частині стягнення 849 967,49 грн, оскільки вказана справа не є подібною зі справою яка розглядається.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для закриття провадження у справі №924/362/21 в частині 849967,46 грн за добовий небаланс за жовтень 2020 року на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки ця сума заборгованості за добовий небаланс була сплачена відповідачем 31.03.2021, тобто до звернення позивача з позовом до суду.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що докази понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у Господарському суді Хмельницької області (двічі) та у Північно-західному апеляційному господарському суді були направлені іншим учасникам справи. Докази направлення цих документів додані лише до заяви, яка подавалась до Верховного Суду. Отже, в силу імперативних приписів частини дев'ятої статті 80 ГПК України, такі докази суд першої інстанції не повинен був брати до уваги, а тому рішення підлягає скасуванню в частині присуджених до стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог (19,98%) в сумі 7992,00 грн (в суді першої інстанції) та 9590,40 грн (в суді апеляційної інстанції).
В частині покладення на позивача 12587,40 грн витрат відповідача на правничу допомогу в суді касаційної інстанції, на думку апеляційного господарського суду, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, не встановлено порушення місцевим судом своїх дискреційних повноважень в частині незастосування частини дев'ятої статті 129 ГПК України про покладення судових витрат повністю або частково на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. ТОВ «Оператор ГТС України» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову на загальну суму 849 967,46 грн та стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 12 587,40 грн в суді касаційної інстанції та ухвалити в цій частині нове рішення, яким закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення 849 967,46 грн у зв'язку з відсутністю предмету спору, а також відмовити у задоволенні заяви відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 12 587,40 грн в суді касаційної інстанції у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Суди не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20 щодо можливості закриття провадження у справі у разі відсутності предмету спору на момент звернення до Суду.
У свою чергу, у постанові Верховного Суду від 08.06.2023 у справі № 920/1046/20 зазначено, що господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору. Водночас оцінка на предмет взяття чи не взяття до уваги судом під час закриття провадження у справі наявності неврегульованих питань має здійснюватися з урахуванням заявлених позовних вимог, тобто, чи ці неврегульовані питання впливають або чи можуть вплинути на результат розгляду заявлених позовних вимог.
ТОВ «Оператор ГТС України» вважає, що в частині позовних вимог про стягнення 849 967,46 грн судам необхідно було закрити провадження у справі; Судом першої інстанції не було враховано та не надано належної правової оцінки письмовим поясненням Позивача від 24.04.2023 ТОВВИХ-23-5166 та від 08.02.2024 № ТОВВИХ-24-1846, в яких ТОВ «Оператор ГТС України» підтверджено оплату Відповідачем 31.03.2021 та вказано про відсутність предмету спору в цій частині.
Поряд із цим Позивачем було подано новий уточнений розрахунок основного боргу Відповідача станом на 05.02.2024, в якому виключену суму заборгованості ПрАТ «ШЕПЕТІВКАГАЗ» у розмірі 849 967,46 грн із загальної суми боргу Відповідача. Водночас, Суд першої інстанції вибірково підійшов до дослідження даної обставини та не надав правової оцінки тій обставині, що до позовної заяви від 05.04.2021 Позивачем було додано розрахунок суми боргу Відповідача станом на 30.03.2021, тобто, до проведення Відповідачем оплати 849 967,46 грн 31.03.2021.
Крім того, судами не враховано вагому обставину, що до позовної заяви Позивачем було додано розрахунок суми основного боргу, пені, 3 % річних та інфляційних втрат, станом на 23.03.2021. Тобто, фактично позивач звертався до Суду на момент коли сума боргу у розмірі 849 967,46 грн не була сплачена.
Заявник також вважає, що суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 та від 02.11.2023 у справі № 910/6287/22 щодо застосування частин п'ятої-сьомої та дев'ятої статті 129 ГПК України стосовно належного розподілу судових витрат у тому числі у випадку, коли спір виник із неправильних дій сторони.
Здійснюючи розподіл витрат на правову допомогу понесених в суді касаційної інстанції, які виникли саме з вини відповідача у зв'язку із невиконанням умов прийнятих добровільно зобов'язань, суд першої інстанції поклав тягар фінансових втрат на позивача, що є порушенням принципів справедливості, пропорційності та ефективності відшкодування судових витрат. Суди попередніх інстанції не надали правової оцінки письмовим поясненням позивача про відсутність предмету спору, відповідним розрахункам позовних вимог та відсутності вимог про стягнення з відповідача суми у розмірі 849 967,46 грн, провадження в частині яких необхідно було закрити. Фактично позовні вимоги які виникли при виконанні договору транспортування природного газу задоволені повністю. Покладення понесених витрат Відповідача на правничу допомогу частково на позивача, є повністю безпідставним, необґрунтованим та таким що не відповідає обставинам справи.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. Щодо доводів скаржника в частині необхідності закрити провадження у справі стосовно стягнення 849 967,46 грн, колегія суддів зазначає таке.
У контексті вказаних доводів, скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20 та від 08.06.2023 у справі № 920/1046/20 і стверджує що у цьому випадку має місце закриття провадження у справі у разі відсутності предмету спору на момент звернення до суду.
Так, у постанові від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20 Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв'язку із цим не залишилося неврегульованих питань.
У той же час, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, ухвалою від 31.10.2023 на підставі частини третьої статті 302 ГПК України передав справу № 916/1042/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважав за необхідне відступити від наведених вище висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20.
Ухвалою від 10.01.2024, Велика Палата Верховного Суду повернула справу № 916/1042/22 колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, в якій зазначено, що під предметом позову, розуміють певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Наявність спору може характеризуватися як об'єктивними (вчинення сторонами дій, спрямованих на врегулювання спірних питань; настання події, з якою пов'язується зміна або припинення правовідношення тощо), так і суб'єктивними чинниками (обізнаність сторони про вчинення іншою стороною певних дій або настання певної події, її ставлення до таких тощо).
Предметом спору в цивільній справі № 638/3792/20 був поділ майна подружжя, який припинив своє існування після відкриття провадження у справі внаслідок позасудового врегулювання подружжям питання щодо розподілу спільно нажитого майна шляхом укладення нотаріально посвідченого договору. Натомість у господарській справі № 916/1042/22, яка розглядається, спір виник про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з передачі електричної енергії. Не заперечуючи існування спору між сторонами, суди з посиланням на погоджені позивачем та відповідачем договірні умови дійшли висновку про відмову в задоволенні позову у зв'язку з недоведенням ПрАТ НЕК «Укренерго» наявності порушеного права.
Ураховуючи предмети спорів, підстави пред'явлених позовів та характер спірних правовідносин в обох справах: цивільній та господарській, а також процесуальну ситуацію у цивільній справі (врегулювання спору сторонами після відкриття провадження у справі), Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 10.01.2024 у справі № 916/1042/22 дійшла висновку про відсутність ознаки подібності процесуального питання у справі № 916/1042/22, що розглядається, та у справі № 638/3792/20. За висновком Великої Палати Верховного Суду, відмінними рисами характеризуються як сам предмет спору, так і обставини, з якими сторони пов'язували припинення існування спору.
У свою чергу, колегія суддів зауважує, що у справі № 924/362/21 за позовом про стягнення заборгованості у зв'язку з невиконанням умов договору транспортування природного газу, аналогічним чином неподібними зі справою № 638/3792/20 є предмет, підстави, обставини, з якими сторони пов'язували припинення існування спору у відповідній частині. Таким чином, відсутні підстави для врахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20.
У справі № 920/1046/20 , на яку також посилається скаржник, предметом позовних вимог було визнання недійсними рішень загальних зборів. Водночас, у постанові Верховного Суду від 08.06.2023 за результатами розгляду вказаної справи, суд виклав висновок, який навпаки узгоджується із позицією судів попередніх інстанцій, а саме про те, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини другої статті 231 ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Верховний Суд зауважує, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
При цьому предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної статті ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 910/23359/15, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16, від 18.07.2019 у справі № 916/3147/16, від 26.11.2019 у справі № 920/240/18, від 18.07.2023 у справі № 906/1357/20, від 16.08.2023 у справі № 910/5571/22.
Водночас особа, яка звертається до суду з позовом повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів, та підтвердити, що її права та законні інтереси буде захищено та відновлено з допомогою певного способу захисту, визначеного у позові.
При цьому порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Колегія суддів зазначає, що, вирішуючи спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективним за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 906/1175/18, від 20.06.2023 у справі № 910/5529/19, від 12.04.2023 у справі № 916/156/22, від 22.02.2022 у справі № 910/2330/21, від 06.09.2022 у справі № 910/9228/21, від 29.11.2022 у справі № 910/745/20, від 04.11.2021 у справі № 910/18029/16, від 15.06.2021 у справі № 910/10440/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20, від 01.09.2020 у справі № 910/14065/18, від 18.08.2020 у справі № 910/7631/18, від 16.06.2020 у справі № 922/3371/19, від 10.12.2019 у справі № 906/43/19, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19, від 05.11.2019 у справі № 926/746/19, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.
При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, 22.03.2023 у справі № 509/5080/18.
З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що відсутність предмета спору на момент звернення з позовом до суду свідчить про відсутність порушеного права позивача, а тому є підставою для відмови у позові, а не для закриття провадження у справі. Таким чином, Верховний Суд не убачає підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині.
5.4. Щодо доводів скаржника в частині стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 12 587,40 грн, Верховний Суд зауважує таке.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим у частині п'ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
Відповідно до частини дев'ятої статті 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правничу допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись вказаними нормами, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Вказані висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 та від 02.11.2023 у справі № 910/6287/22, якими обґрунтована касаційна скарга.
Здійснюючи розподіл витрат на правову допомогу понесених в суді касаційної інстанції, суд першої інстанції керувався приписами статті 129 ГПК України та поклав їх на позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам. Зокрема, суд зауважив, що у пропорційному співвідношенні розмір задоволених позовних вимог (з урахуванням закриття провадження у справі, так як в цій частині спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача) становить 80,02 %, а розмір позовних вимог, у яких судом відмовлено 19,98 %.
Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в цій частині, зауважив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, не встановлено порушення місцевим судом своїх дискреційних повноважень в частині незастосування частини дев'ятої статті 129 ГПК України про покладення судових витрат повністю або частково на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.
Колегія суддів у контексті доводів скаржника зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 зазначила, що процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим.
Суд має застосовувати зазначені положення процесуального закону за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони.
Зміст вказаної норми також свідчить про те, що останньою встановлено дискреційне повноваження суду, тобто його право, а не обов'язок здійснити розподіл судових витрат у зазначений вище спосіб. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим.
Подібні правові висновки викладено також в постановах Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 927/515/21, від 25.11.2021 у справі № 904/5929/19, від 15.09.2022 у справі № 910/10159/21, додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 916/376/19.
Таким чином, застосування приписів частини дев'ятої статті 129 ГПК України має дискреційний характер, і саме суд, враховуючи обставини, може покласти відповідні витрати на сторону, неправильні дії якої призвели до виникнення спору.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу в частині судових витрат, скаржник вважає, що суди не надали оцінки доводам щодо фактичної відсутності вимог про стягнення з відповідача суми у розмірі 849 967,46 грн, а стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції є безпідставним з огляду на необхідність закриття провадження у цій частині.
Верховний Суд зазначає, що помилковими є доводи щодо «фактичної відсутності вимог про стягнення з відповідача суми у розмірі 849 967,46 грн», оскільки зі змісту позовної заяви вбачається наявність вимог щодо стягнення вказаної суми. Тобто, суди розглядали справу саме відповідно до змісту позовної заяви, досліджуючи подані докази з огляду на обґрунтованість вимог в цілому. Крім того, як зазначалося вище, відсутні підстави для закриття провадження у частині стягнення 849 967,46 грн, а тому доводи про безпідставність стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 12 587,40 грн є необґрунтованими.
Таким чином, оскільки приписи частини дев'ятої статті 129 ГПК України під час здійснення розподілу витрат встановлюють право, а не обов'язок суду покладати на сторону за вказаних підстав судові витрати повністю або частково і саме відповідний суд надає оцінку можливості застосуванні такої норми процесуального законодавства, Верховний Суд, зважаючи на доводи касаційної скарги, не вбачає підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 12 587,40 грн.
5.5. Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування судами норм процесуального права не знайшли підтвердження, інших доводів в межах підстав касаційного оскарження касаційна скарга не містить, колегія суддів не убачає підстав для скасування рішення Господарського суду Хмельницької області від 13.02.2024 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 у справі № 924/362/21 у відповідній частині.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд
6.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржену у справі рішення у відповідних частинах необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані рішення у відповідних частинах, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Хмельницької області від 13.02.2024 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 у справі № 924/362/21 в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді Є. В. Краснов
С. К. Могил