79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
25.07.2024 Справа № 910/14789/23
Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М. розглянув матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промвагонтранс"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Лемберг"
про стягнення 1958644,02 грн
за участю представників:
від позивача Саленик Т.С.
від відповідача Калиновська О.М.
Суть спору: Позовні вимоги заявлено за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промвагонтранс" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Лемберг" про стягнення 1958644,02 грн, з яких 1380498,78 грн - основний борг, 284344,90 грн - пеня, 276099,75 грн - штраф та 17700,64 грн - 3% річних.
Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.
Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити повністю з підстав, що наведені у позовній заяві.
Представнику відповідача подав заяву про долучення до матеріалів справи платіжних доручень на загальну суму 1380498,78 грн в підтвердження сплати суми основного боргу.
Також представник відповідача подав клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (штрафу та пені) до 1,00 грн
Представник позивача проти зменшення розміру штрафних санкцій заперечив, подавши заперечення на клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників сторін, суд встановив таке.
30.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Лемберг" (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промвагонтранс" (експедтор) укладено договір транспортного експедирування №30/01/2023-ПВТ/ТДЛ, відповідно до якого експедитор зобов'язується за плату та за рахунок клієнта виконати або організувати виконання визначених цим договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів клієнта (надалі - вантаж) залізничним транспортом (надалі по тексту - послуги).
Згідно з пунктом 1.2. договору, послуги за цим договором надаються експедитором на підставі заявки клієнта на організацію перевезення вантажу (надалі по тексту - заявка), в якій зазначаються: дата надання та номери заявки; дата та номер договору, згідно якого надано заявку; найменування клієнта та експедитора; вид (найменування) послуг експедитора та умови кожного конкретного перевезення, і тому числі: найменування вантажу, його кількість/вагу (кількість вагонів); ставки за перевезення однієї тони вантажу; пункти/станція відправлення/завантаження (станція/дорога відправлення) та пункти призначення/розвантаження (станція/дорога призначення) вантажу; найменування код ЄДРПОУ вантажовідправника та реквізити вантажоодержувача; період відвантаження; умови перевезення, а також інструкції по заповненню залізничної накладної та/або інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення. Заявка має бути засвідчена підписом та печаткою (за наявності) клієнта.
Пунктами 3.1. та 3.2. договору передбачено, що вартість послуг експедитора погоджується сторонами в додаткових угодах до цього договору, які є його невід?ємними частинами. За надання послуг експедитор виставляє клієнтові рахунок згідно погоджених в додаткових угодах ставок (вартості послуг). За результатами окремих відвантажень, протягом 10 (десяти) календарних днів експедитор надає клієнту засобами електронного зв?язку (електронною поштою) на електронну адресу клієнта juliyahrytsyk21@gmail.com рахунки на оплату та акти виконання робіт (надання послуг). Оригінали рахунків та актів виконання робіт (надання послуг) направляються на адресу клієнта, що зазначена у р. 11 даного договору.
Відповідно до пункту 3.3., розрахунки здійснюються на підставі наданих експедитором рахунків на оплату та актів наданих послуг протягом 5 (п?яти) календарних днів з моменту отримання їх клієнтом засобами електронного зв'язку. Розрахунки між експедитором та клієнтом здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування клієнтом грошових коштів на поточний рахунок експедитора.
Згідно з пунктом 3.4. договору, загальна вартість послуг по цьому договору не є фіксованою, її розмір визначається видом та обсягом наданих експедитором та прийнятих клієнтом (за актом виконання робіт (надання послуг)) транспортно-експедиторських послуг, протягом строку дії цього договору.
Пунктом 4.7. договору передбачено, що у разі прострочення строку виконання грошового зобов'язання сторона, що прострочила виконання, зобов'язується сплатити іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого та несплаченого грошового зобов'язання, за кожен день прострочення. Сторони погодили, що пеня за невиконання грошового зобов'язання нараховується до моменту повної оплати несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання по цьому договору без обмежень, встановлених ч.6 ст.232 ГК України. У разі прострочення строку виконання грошового зобов'язання більше ніж на 20 календарних днів сторона, що прострочила зобов'язання на вимогу іншої сторони додатково сплачує штраф в розмірі 20% від розміру простроченого грошового зобов'язання.
Відповідно до пункту 6.1. договору, вся кореспонденція за даним договором направляється письмово за місцезнаходженням сторін, які вказані в розділі 12 договору, а також засобами факсимільного зв'язку чи на електронні адреси, узгоджені сторонами і зазначені в договорі. Всі повідомлення, вимоги, листи й повідомлення по оперативній роботі, передані по факсу або електронній пошті, є такими, які відправлені та одержані сторонами належним чином.
Згідно з пунктом 6.2. договору, у випадку незгоди будь-якої зі сторін даного договору з яким небудь листом, повідомленням або повідомленням іншої сторони, зацікавлена сторона зобов'язана сповістити про це іншу сторону протягом трьох днів з дати одержання вищевказаного листа.
Пунктом 6.3. договору передбачено, що у випадку зміни адреси, банківських реквізитів, номера факсу або адреси електронної пошти відповідна сторона даного договору зобов'язана в 5-ти денний строк повідомити про це іншу сторону в письмовій формі й вказати нові реквізити. В іншому випадку повідомлення протилежної сторони будуть вважатися отриманими адресатом, якщо вони відправлені по відомим стороні відправника реквізитам.
Відповідачем було надіслано позивачу заявку №1 від 20.02.2023 на надання послуг транспортного експедирування.
Позивач надав відповідачу послуги транспортного експедирування відповідно акту виконаних робіт №686 від 10.03.2023 на суму 691897,48 грн та №687 від 11.03.2023 на суму 688601,25 грн. Тобто позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 1380498,73 грн.
30.03.2023 вищевказані акти наданих послуг разом з рахунками на оплату послуг надіслані на електронну адресу відповідача, вказану в договорі (yuliyahrytsyk21@gmail.com). При цьому позивач зазначив, що він не отримував від відповідача інформацію про зміну електронної пошти, в порядку пункту 6.3. договору, а отже надіслані засобами електронної пошти акти виконання робіт (надання послуг) № 686 та 687 вважаються отриманими відповідачем.
Як зазначено у позовній заяві, станом на дату складання позовної заяви вищевказані акти виконання робіт (надання послуг) відповідачем не оплачені.
Враховуючи наведене, позивач нарахував відповідачу 284344,90 грн - пені (з 10.04.2023 по 12.09.2023), 276099,75 грн - штрафу (20%) та 17700,64 грн - 3% річних (з 10.04.2023 по 12.09.2023).
Таким чином враховуючи вищезазначене, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області та просить стягнути з відповідача 1958644,02 грн, з яких 1380498,78 грн - основний борг, 284344,90 грн - пеня, 276099,75 грн - штраф та 17700,64 грн - 3% річних.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників сторін, суд дійшов висновку позов задовольнити частково з таких підстав.
Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Як встановлено судом, 30.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Лемберг" (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промвагонтранс" (експедтор) укладено договір транспортного експедирування №30/01/2023-ПВТ/ТДЛ, відповідно до якого експедитор зобов'язується за плату та за рахунок клієнта виконати або організувати виконання визначених цим договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів клієнта (надалі - вантаж) залізничним транспортом (надалі по тексту - послуги).
Факт надання відповідачу послуг підтверджується актом виконаних робіт №686 від 10.03.2023 на суму 691897,48 грн та актом виконаних робіт №687 від 11.03.2023 на суму 688601,25 грн. Факт надання відповідачу послуг підтверджується також міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №38682670 та №38687794. Тобто позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 1380498,73 грн.
Однак як вбачається із матеріалів справи, відповідач після пред'явлення йому позову сплатив суму основного боргу в повному обсязі. Зокрема основний борг був сплачений відповідно до таких платіжних інструкцій: №34 від 13.06.2024 на суму 688601,25 грн та №35 від 13.06.2024 на суму 691897,48 грн.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Отже враховуючи наведене, суд дійшов висновку закрити провадження у справі в частині суми основного боргу в розмірі 1380498,73 грн у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За умовами статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності із статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як встановлено судом, Пунктом 4.7. договору передбачено, що у разі прострочення строку виконання грошового зобов'язання сторона, що прострочила виконання, зобов'язується сплатити іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого та несплаченого грошового зобов'язання, за кожен день прострочення. Сторони погодили, що пеня за невиконання грошового зобов'язання нараховується до моменту повної оплати несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання по цьому договору без обмежень, встановлених ч.6 ст.232 ГК України. У разі прострочення строку виконання грошового зобов'язання більше ніж на 20 календарних днів сторона, що прострочила зобов'язання на вимогу іншої сторони додатково сплачує штраф в розмірі 20% від розміру простроченого грошового зобов'язання.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок трьох процентів річних, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення 17700,64 грн - 3% річних є обґрунтована, підтверджена матеріалами справи, з огляду на що підлягає задоволенню.
Перевіривши розрахунок пені, штрафу та трьох процентів річних суд дійшов висновку, що їх розмір є обґрунтований.
Щодо поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені та штрафу суд зазначає таке.
У поданому клопотанні відповідачем вказано, що сума нарахованої позивачем пені та неустойки складає 40,6% від суми основного зобов'язання, з огляду на що він вважає, що стягнення такого розміру неустойки є надмірно великим порівняно із збитками позивача, а також є тягарем для відповідача та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для позивача. Відповідач зазначає, що неустойка є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі. Враховуючи вказане, відповідач просить зменшити розмір пеню та штраф до 1,00 грн.
Позивач подав заперечення проти зменшення штрафних санкцій з підстав, що наведені у поданому ним запереченні.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: 1) якщо він значно перевищує розмір збитків; 2) наявність інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них (Постанова Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц).
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (Постанова Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №914/1517/18).
Положення статей 233 Господарського кодексу України та 551 Цивільного кодексу України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні (пункт 8.26. Постанови Верховного Суду від 09.03.2023 у справі №902/317/22).
При цьому, ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, а тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Разом з тим, зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (така ж позиція Верховного Суду наведена у постановах від 01.08.2019 у справі №922/2932/18, від 08.10.2019 у справі №922/2930/18, від 08.10.2019 у справі №923/142/19, від 09.10.2019р. у справі №904/4083/18).
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 Постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі №905/1409/21).
Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що норми права, закріплені у статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, не пов'язують можливість зменшення розміру штрафних санкцій із одночасним існуванням у часі моменту, у який боржником допущено порушення зобов'язання, та обставин, якими боржник обґрунтовує застосування зазначених норм права.
Разом з тим, суд також враховує правову позицію, наведену у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 та правову позицію Верховного Суду, що міститься у постановах від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, відповідно до яких наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Беручи до уваги те, що сума основного боргу є погашена, зважаючи на баланс інтересів сторін у даній справі, з огляду на такі загальні засади цивільного законодавства як справедливість, добросовісність, розумність, а також враховуючи мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, суд дійшов висновку, що доводи позивача та подані ним докази свідчать про наявність в даному випадку інших обставин, які мають істотне значення, що заслуговують на увагу в розумінні частини 1 статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
При цьому слід враховувати, що правила статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Разом з тим матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.
Таким чином, беручи до уваги обставини наведені вище, керуючись такими загальними засадами цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність, застосовуючи частину 3 статті 551 Цивільного кодексу України та частину 1 статті 233 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку зменшити розмір пені та штрафу на 30% (тридцять відсотків).
Тобто зважаючи на вказане суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 199041,43 грн пені (284344,90 грн - 30% = 199041,43 грн) та 193269,83 грн штрафу (276099,75 - 30% = 193269,83 грн).
При цьому необхідно зазначити, що таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін в даному спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для відповідача, так і для позивача.
Відповідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, перевіривши поданий позивачем розрахунок позовних вимог, суд дійшов висновку закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 1380498,73 грн основного боргу та стягнути з відповідача на користь позивача 199041,43 грн пені, 193269,83 грн штрафу та 17700,64 грн 3% річних.
Щодо вимоги позивача, яка вкладена ним у пункті 4 позовної заяви про здійснення нарахування пені на фактичну (не сплачену) суму боргу, починаючи з 13.09.2023 до повної сплати суми основного боргу на підставі частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України суд зазначає таке.
Так, згідно з частиною 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Зважаючи на те, що відповідно до вказаної норми зазначення в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення є правом, а не обов'язком суду, беручи до уваги те, що сума основного боргу відповідача є погашена, а також враховуючи те, що на думку суду розмір штрафних санкцій, які підлягають стягненню за рішенням суду у даній справі є достатньою мірою відповідальністю за невиконане відповідачем зобов'язання за договором транспортного експедирування №30/01/2023-ПВТ/ТДЛ від 30.01.2023, суд дійшов висновку відмовити про зазначення в рішенні суду про таке нарахування.
При поданні позовної заяви до Господарського суду Львівської області позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 29405,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1892 від 06.09.2023.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 8672,18 грн витрат по сплаті судового збору, оскільки позов підлягає задоволенню частково.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236, 237, 238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. В частині позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 1380498,73 грн закрити провадження у справі.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Лемберг" (82160, Львівська область, Дрогобицький район, селище міського типу Меденичі, вулиця Львівська, будинок 21, ідентифікаційний код 39345395) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промвагонтранс" (01015, місто Київ, вулиця Лаврська, будинок 16, адміністративний корпус А, поверх 3, ідентифікаційний код 35617553) 199041,43 грн - пені, 193269,83 грн - штрафу, 17700,64 грн - 3% річних та 8672,18 грн - витрат по сплаті судового збору.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили, відповідно до статті 327 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення виготовлено 05.08.2024.
Суддя Петрашко М.М.