09.08.2024 року м. Дніпро Справа № 904/6442/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Мороза В.Ф., Дарміна М.О.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Золотарьова Я.С.) від 20.02.2024р. у справі № 904/6442/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), м. Дніпро
про стягнення заборгованості у розмірі 170 058,65 грн., -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення заборгованості у розмірі 170 058,65 грн, з яких 140 842,00 грн - основна заборгованість, 23 537,98 грн - пеня, 1 412,28 грн - 3 % річних, 4 266,39 - інфляційні втрати та судовий збір.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов типового договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", в частині оплати виконання грошового зобов'язання.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2024р. у справі № 904/6442/23:
- позов задоволено повністю;
- стягнуто з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (49027, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 21-А, код 43315529) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1; ідентифікаційний код 40121452) основний борг у розмірі 140 842,00 грн, пеню у розмірі 23 537, 98 грн, 3% річних у розмірі 1412, 28 грн, інфляційні втрати у розмірі 4 266,39 грн та судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та договором обов'язку, своє зобов'язання щодо оплати за надані послуги не виконав, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2024 по справі № 904/6442/23 у повному обсязі. Ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення заборгованості у розмірі 170 058,65 грн у справі № 904/6442/23 відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на те, що суд першої інстанції неповно встановив обставини, які мають значення для вирішення справи, неправильно застосував норми процесуального права, а саме пункт 2 частини 1 статті 231 ГПК України, частину 5 статті 236 ГПК України, що в сукупності призвело до неправильного вирішення даної справи по суті та ухвалення такого рішення, яке не відповідає вимогам законності та обґрунтованості рішень судів.
Також Скаржник звертає увагу Суду, що під час розгляду спору Господарським судом Дніпропетровської області Позивачем не було надано до суду доказів оплати Відповідачем наданих послуг в розмірі 140 842,00 грн.
Оскільки Відповідачем 29.11.2023 було сплачено 128 387,09 грн за платіжними інструкціями № 963 та№ 5508 від 27.11.2023 ще до звернення Позивача до суду з позовом, Відповідач вважає вимогу Позивача безпідставною та такою, в якій відповідно до законодавства потрібно відмовити.
Також, щодо заборгованості в сумі 12454,91 грн, яка була оплачена 27.12.2023 Відповідачем за платіжною інструкцією № 5511 від 27.12.2023 вже під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, то Відповідач вважає, що провадження в цій частині стягнення цієї суми підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю предмету спору саме на суму заборгованості 12 5454,91 грн (рішення від 20.02.2024).
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2024 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді-доповідача Чередка А.Є., суддів: Коваль Л.А., Мороза В.Ф.
25.04.2024 ухвалою Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу залишено без руху, надано скаржнику строк на усунення недоліків.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.05.2024, після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито провадження за апеляційною скаргою та постановлено розглянути її без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у порядку письмового провадження.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з доводами апеляційної скарги не погоджується, вважає їх безпідставними, необґрунтованими, недоведеними належними доказами та наводить власні доводи на їх спростування, апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки воно прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства.
У відзиві позивач наголосив на тому, що розрахунок штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних нарахувань здійснено станом на 30.06.2023 (наявний в матеріалах справи), здійснено на той момент, коли основний борг в сумі 140 842, 00 грн ще існував, і відповідно, жодним чином не впливає на розрахунок штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних нарахувань, здійснених станом на 30.06.2023. В той час, коли повне погашення суми основного боргу відбулося в грудні 2023. Крім того, скаржник зазначає, що Позивач попередньо звертався з вимогою про сплату заборгованості від 03.05.2023 року (наявна в матеріалах справи), яка залишилась без уваги. Тому, змушений був звернутися до суду для захисту своїх інтересів. Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Відповідно до п. 4.4. Типового договору Споживач має розрахуватися за спожитий природний газ до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу. Тобто, за спожитий природний газ у січні 2023 року своєчасний розрахунок має бути здійснений до кінця лютого 2023. Повну сплату Відповідач здійснив 27.12.2023 року. За прострочення грошового зобов'язання, у відповідності до п. 4.5 Типового договору та ст. 625 ЦК України нараховані пеня, 3% річні та інфляційні, станом на 30.06.2023 рік. Повністю заборгованість за спожитий природний газ сплачена 27.12.2023.
Факт неналежного виконання своїх зобов'язань підтверджується матеріалами справи розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог статті 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов'язання. Крім того, санкції у вигляді пені передбачені умовами договору (п. 4.5), а договір погоджений, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується Відповідачем.
Відповідно до розпорядження керівника апарату суду від 08.08.2024р. у зв'язку із перебуванням на лікарняному судді Коваль Л.А. було здійснено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у судовій справі № 904/6442/23 та згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2024р. для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Чередко А.Є., судді - Дармін М.О., Мороз В.Ф.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (оператори ГРМ) об'єми природного газу, спожитого Відповідачем за січень 2023 року автоматично включено до портфеля постачальника “останньої надії” - Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України”, і відповідно, спожитий природний газ віднесено до об'ємів, поставлених Позивачем.
Факт включення Відповідача до реєстру споживачів постачальника “останньої надії” та віднесення газу спожитого Відповідачем до портфеля постачальника “останньої надії” з наведених вище підстав підтверджується листом оператора ГТС з ЕІС-кодом споживача; інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії” від оператора ГРМ (Форма № 10); відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом (надається у вигляді принтскрину з особистого кабінету Позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС).
Відповідно до підпункту 19 пункту 1 статті 1 Закону України “Про ринок природного газу” оператор газотранспортної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).
24.12.2019 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнято Постанову № 3011 “Про видачу ліцензії з транспортування природного газу ТОВ “Оператор ГТС України” на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу Товариству з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України” (03065, м. Київ, проспект Гузара Любомира, 44; код ЄДРПОУ 42795490).
Правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом Газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1378/27823 (далі - “Кодекс ГТС”). Відповідно до положень пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС: - інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу.
Відтак, Позивач, як суб'єкт ринку природного газу має право доступ до Інформаційної платформи у межах прав на перегляд відображених відомостей.
Факт включення Відповідача до реєстру споживачів постачальника “останньої надії” та віднесення газу, спожитого Відповідачем, до портфеля постачальника “останньої надії” з наведених вище підстав підтверджується: листом оператора ГТС від 14.07.2023 № ТОВВИХ-23-9522; інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії” від оператора ГРМ (Форма № 10); відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача.
Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015р. (далі - Правила), договір постачання природного газу постачальником “останньої надії” укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205. 633. 634. 641. 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника “останньої надії” та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Договір постачання природного газу постачальником “останньої надії” не потребує двостороннього підписання. Договір постачання між постачальником “останньої надії” і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії” відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Типовий договір постачання природного газу постачальником “останньої надії” (Договір) затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501.
Відповідно до підпункту 4.2. розділу IV Договору, об'єм (обсяг) постачання та споживання природного газу Споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора ГТС та доведені Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
Постановою КМУ № 1102 на період постачання з 1 жовтня по 30 листопада 2021р. встановлено граничний розмір ціни природного газу для Бюджетних організацій, яка не може перевищувати 16,8 гривні за 1 куб. метр з урахуванням податку на додану вартість. Протягом жовтня-листопада 2021 року розрахована за формулою піна природного газу перевищувала 16,8 грн за 1 куб.метр, отже у цей період застосовується гранична ціна в 16,8 грн за 1 куб.метр.
З 1 грудня 2021 ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов Договору опублікована/оприлюднена на сайті.
Відповідно до пункту 4.3. Договору, Постачальник зобов'язаний надати Споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
Вищенаведені документи направлялись Відповідачеві як поштовим зв'язком, копія списку згрупованих відправлень від 13.02.2023 року (доказ направлення Типового договору) наявний в матеріалах справи, так і електронним.
Порядок здійснення оплати визначений пунктом 4.4. Договору, яким передбачено, що споживач зобов'язаний оплатити вартість спожитого ним природного газу до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
Відповідно до п.4.5 Типового договору, у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
За січень 2023 року Позивач поставив Відповідачу природний газ на загальну суму 140 842,00 грн, в той час як Відповідачем не було здійснено оплати спожитого газу.
Не оплата відповідачем вказаних сум і стала підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають задоволенню повністю, з огляду встановлені судом обставини справи та приписи чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками місцевого господарського суду з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Умовами договору передбачено строки, розмір та порядок оплати поставленого природного газу. Відповідно до пункту 4.4 договору, строк оплати поставленого природного газу є таким, що настав.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Станом на час розгляду справи доказів сплати заборгованості у повному обсязі від представників сторін не надійшло.
На момент розгляду справи доказів погашення заборгованості у вказаній сумі відповідачем суду не надано.
Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб'єктів господарювання, що пов'язані із фінансуванням від третіх осіб, в тому числі бюджетного фінансування.
Отже, відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
При цьому, відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності.
Тому відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення його від виконання його зобов'язань за договором перед позивачем.
Вказані положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.
Європейський Суд з прав людини у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та в рішенні від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Аналогічних правових висновків у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справі № 906/621/17 та від 17.04.2018 у справі № 911/4249/16.
Враховуючи викладене, відсутність фінансування (бюджетних коштів) не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірних зобов'язань.
Перевіривши розрахунок наданий позивачем, колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений природний газ у розмірі 140842,00 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п.4.5 Типового договору, у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Позивач нарахував пеню за період прострочення з 01.03.2023 по 30.06.2023 на суму 23 537,98 грн.
Враховуючи що факт порушення зобов'язання підтверджений належними та достатніми доказами, а також що сторони у договорі передбачили стягнення пені у разі прострочення сплати поставленого природного газу, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення пені.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1 412, 28 грн за період з 01.03.2023 по 30.06.2023 та інфляційні втрати у розмірі 4 266, 39 грн за той же період .
Враховуючи викладене, встановивши факт здійснення позивачем поставлений природний газ та порушення відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати поставленого природного газу, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості основний борг у розмірі 140 842,00 грн, пеню у розмірі 23 537, 98 грн, 3% річних у розмірі 1412, 28 грн, інфляційні втрати у розмірі 4 266,39 грн.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо сплати ним заборгованості за природний газ частково до пред'явлення даного позову у суді, а частково під час розгляду справи судом першої інстанції.
Так, відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Згідно з ч. 4 ст. 80 ГПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Частиною 8 ст. 80 ГПК України унормовано, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно з ч. 2 ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Зі змісту вищенаведених норм убачається, що в межах позовного провадження докази у справі подаються виключно у встановлені судом або ГПК України строки. При цьому, відповідач подає докази разом поданням відзиву, а у разі неможливості їх подання повідомляє про це суд із зазначенням поважних причин такого неподання для надання судом додаткового строку для подання таких доказів. Неподання доказів у встановлені судом або законом строки та недоведення поважності причин такого неподання має наслідком неприйняття таких доказів до розгляду.
Суд може прийняти до розгляду докази, подані стороною на стадії розгляду справи по суті, коли встановить, що сторона не мала можливості подати їх у визначений законом або судом строк з причин, що не залежали від неї.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не було подано суду першої інстанції доказів сплати ним основного боргу за спожитий природний газ у розмірі 140 842,00 грн.
Такі докази були подані лише до суду апеляційної інстанції, втім без наведення жодного обґрунтування неможливості подання цих доказів під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, що в силу ч. 3 ст. 269 ГПК України виключає прийняття їх до розгляду апеляційним судом.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
У цій справі, звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення місцевого господарського суду у даній справі слід залишити без змін.
Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2024р. у справі № 904/6442/23 - залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя В.Ф. Мороз
Суддя М.О. Дармін