Житомирський апеляційний суд
Справа №295/5485/22 Головуючий у 1-й інст. Кузнєцов Д. В.
Категорія 10 Доповідач Коломієць О. С.
08 серпня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Талько О.Б., Микитюк О.Ю.
з участю секретаря
судового засідання Кузьменко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/5485/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Київ) в особі відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Житомирської області, ТОВ «Брайт Інвестмент» про витребування майна з чужого незаконного володіння
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 09 листопада 2023 року, ухвалене під головуванням судді Кузнєцова Д.В.
встановив:
У червні 2022 року позивач звернулася до суду із вказаним позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просила витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на свою користь частку житлового будинку, загальною площею 214,00 кв.м. та частку земельної ділянки площею 0,0904 га, кадастровий номер 1810136300:05:021:0005, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
На обґрунтування позову зазначала, що із 25.07.1987 року вона та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі. 05 жовтня 2006 року між ОСОБА_5 , який діяв від імені ОСОБА_6 , та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку та земельної ділянки. За вказаним договором ОСОБА_2 набув у власність незавершений будівництвом житловий будинок та земельну ділянку площею 904 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На вказану земельну ділянку ОСОБА_2 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №549662, в якому вказано, що він виданий на підставі договору купівлі-продажу від 05.06.2006 року №15265.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира у справі №2-3259/11 від 19.08.2011 року було визнано право власності на житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 в рівних частках за ОСОБА_7 та ОСОБА_8 по частині за кожним. Вказане майно було зареєстровано за ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , однак 06 липня 2012 року рішенням Апеляційного суду Житомирської області рішення Богунського районного суду міста Житомира у справі № 2-3259/11 від 19 серпня 2011 року було скасовано та в задоволенні позову ОСОБА_7 й ОСОБА_8 відмовлено. ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та 25 березня 2016 року ОСОБА_8 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частину спірного житлового будинку, що належала померлому. За договорами дарування від 05 травня 2016 року ОСОБА_8 подарувала будинок та земельну ділянку за вказаною адресою своєму сину - ОСОБА_9 . Постановою Житомирського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у справі №295/6177/19-ц, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 03 серпня 2021 року, було визнано недійсним договір дарування житлового будинку, укладений 05 травня 2016 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а також визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О. 25 березня 2016 року на ім'я ОСОБА_8 .
Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) відкрите виконавче провадження № 48179140, зведене виконавче провадження № 30537249, по стягненню боргу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 та 24 лютого 2021 року постановою про арешт майна боржника було накладено арешт на майно, що належить боржнику - ОСОБА_2 , а саме житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Також ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 17 березня 2021 року у справі № 296/11276/13-ц було задоволено подання державного виконавця та звернено стягнення на вищевказане нерухоме майно боржника ОСОБА_2
26 липня 2022 року в.о. начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Понамарьовою К.В. видані постанова та акт про передачу житлового будинку та земельної ділянки стягувачу в рахунок боргу від 26.07.2022 року у виконавчому провадженні АСВП № 30537249 та ОСОБА_4 зареєстрував за собою право власності на спірну нерухомість.
Передача майна стягувачу ОСОБА_4 в рахунок боргу є незаконними, оскільки державним виконавцем передано майно, яке є спільною власністю подружжя без визначення частки майна боржника у спільному майні подружжя, що порушує права ОСОБА_1 . Вказане нерухоме майно є об'єктом права спільної сумісної власністю подружжя: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , так як було набуте ними у шлюбі хоча і було зареєстроване за ОСОБА_2 .
У подальшому ОСОБА_4 , достовірно знаючи про наявність спору щодо права ОСОБА_1 на частину спірного майна, маючи юридичну освіту усвідомлював, що передача йому всього будинку є незаконною, діючи недобросовісно 02.11.2022 року відчужив житловий будинок та земельну ділянку ОСОБА_3 . Однак ОСОБА_3 не може бути визнаний добросовісним набувачем, так як позов у справі був поданий ще до того, як останній придбав вказане майно у ОСОБА_4 і йому могло бути відомо про існування спору на вказане майно. Також ОСОБА_3 до укладення договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки 02.11.2022 року жодного разу не відвідував будинок, який є предметом спору, і взагалі не бачив, що він купує, оскільки на той момент у будинку проживала ОСОБА_8 . Вказане може свідчити про те, що договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 02.11.2022 року укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 фактично є фіктивним і направлений на те, щоб уникнути витребування нерухомого майна.
В зв'язку з передачею житлового будинку та земельної ділянки ОСОБА_4 в рахунок боргу в повному обсязі, частка в спірному майні вибула з власності ОСОБА_1 не з її волі іншим шляхом, тому згідно ст. 387, 388 Цивільного кодексу України вона має право витребувати це майно, а не визнавати право власності на нього.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 09 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з'ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивач є особою, яка не була стороною виконавчого провадження, проте спір стосувався майна, набутого боржником у шлюбі з позивачем (презумпція спільності набутого у шлюбі майна) та переданого стягувачу в рахунок погашення боргу. Примусова реалізація на торгах нерухомого майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя без визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з дружиною є порушенням вимог закону та прав ОСОБА_1 , оскільки у виконавчому провадженні №48179140 вона не має ніяких боргових зобов'язань перед стягувачем ОСОБА_4 , а існуючий перед ним борг чоловіка не є їх спільним боргом подружжя, а тому передача стягувачу в рахунок погашення боргу спірного нерухомого майна грубо порушує її право власності на частину спірного нерухомого майна, що є неприпустимим, оскільки не будучи боржником вона втратила право власності на належне їй нерухоме майно з порушенням закону. Згоди на відчуження спірного нерухомого майна вона не давала, а навпаки заперечувала.
Вказує, що суд першої інстанції не надав оцінки доводам позивача про те, що укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки є фіктивним, оскільки відразу ж після придбання вказаного нерухомого майна, був виставлений на продаж за 130000,00 дол. США. При цьому всі умови щодо продажу висувалися від імені ОСОБА_4 , а також щодо врегулювання даного спору із ОСОБА_2 , що підтвердив ОСОБА_4 у судовому засіданні. Крім того, ОСОБА_3 визнав ту обставину, що коли він купляв у ОСОБА_4 спірний будинок, він його не оглядав, оскільки останній не мав до нього доступу так як там проживала ОСОБА_8 . Разом з цим ОСОБА_3 , проявивши розумну обачність міг та повинен був знати про те, що спірне нерухоме майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_10 , відповідно один з подружжя має право власності на частини спірного нерухомого майна. До того ж на час придбання існував спір у цій справі, стороною якого був ОСОБА_4 як відповідач. Крім того, законодавство України надає ОСОБА_3 як покупцю ефективні засоби юридичного захисту відновлення прав шляхом пред'явлення позову до ОСОБА_4 , у зв'язку з чим останній і був залучений судом до участі у цій справі як третя особа за його заявою.
Звертає увагу суду, що спірне нерухоме майно вибуло з власності ОСОБА_11 не з її волі, а подальше відчуження спірного нерухомого майна було протиправним, тому згідно ст. 387, 388 Цивільного кодексу України вона має право витребувати це майно з чужого незаконного володіння.
Представник відповідача - ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
На спростування доводів апеляційної скарги вказує, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, а спірне майно набуте в порядку передбаченому частиною 2 статті 388 ЦК України. На підставі рішення у справі №296/11276/13-ц та ухвали Корольовського районного суду м.Житомира від 17.03.2021 року у справі №296/11276/13-ц було задоволено подання державного виконавця про звернення стягнення на майно боржника, спірний будинок та земельна ділянка були виставлені на електронні торги. У зв'язку з тим, що торги не відбулись, на підставі постанови державного виконавця та акту передачі майна, спірне майно було передано у власність стягувачу ( ОСОБА_4 ) в рахунок погашення боргу. Стягувач оформив та зареєстрував за собою право власності на спірне майно у порядку передбаченому законодавством України, а в подальшому відчужив його ОСОБА_3 . При придбанні нерухомого майна ОСОБА_3 ознайомився із правовстановлюючими документами, які йому надав ОСОБА_4 , проконсультувався з нотаріусом та адвокатом щодо відсутності ризиків у придбанні цієї нерухомості. Також ОСОБА_4 надав ОСОБА_3 для ознайомлення рішення суду, яким було визнано, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 незаконно набули у власність спірне майно. Крім того, ОСОБА_3 покладався на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які презюмуються правильними, і з яких вбачалось, що єдиним власником будинку та земельної ділянки є ОСОБА_4 . Отже, ОСОБА_3 - добросовісний набувач, який на момент набуття права власності на спірний будинок та земельну ділянку не знав і не міг знати, що ОСОБА_4 нібито не може його відчужувати.
Звертає увагу суду, що витребування майна у добросовісного набувача порушить його право на мирне володіння, а також буде надмірним та обтяжливим втручанням у його права, адже призведе не лише до позбавлення права власності на набуте ним у законному порядку майно, а й до необхідності відновлювати свої порушені інтереси, ініціювати спори про повернення коштів, судитись роками, а потім роками стягувати кошти.
Додає, що наявна ухвала суду, на підставі якої звернуто стягнення на спірне майно, яка набрала законної сили, та не скасована апеляційним та касаційним судом, а дії позивача є недобросовісними, суперечливими та мають на меті виключно ухилитися від повернення боргів та завдати шкоду кредитору.
Третя особа - ОСОБА_4 скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
На спростування доводів апеляційної скарги зазначає, що у нього як продавця був відсутній обов'язок повідомляти покупців про будь-які судові справи, в яких він є учасником. Судові рішення, які ухвалювались щодо спірного будинку, залишені без змін усіма інстанціями, тому він набув право власності на майно в установленому законом порядку і відсутні підстави вважати його дії недобросовісними. Договір купівлі-продажу у встановленому законом порядку фіктивним не визнаний. ???Відповідач ОСОБА_3 у своєму відзиві детально пояснив обставини придбання будинку, які не заперечуються і ним особисто.
???Вказує, що дійсно, державний виконавець має з'ясувати чи не володіє боржник майном спільно з іншими особами, однак способи цього з'ясування є вичерпними, зокрема ними можуть бути відомості із державних реєстрів, інформація від боржника та декларація про доходи і майно боржника. Відповідно ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов'язаний за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами. Натомість боржник ОСОБА_2 , який має відповідний обов'язок, не повідомив державного виконавця про те, що спірним будинком він володіє спільно з позивачем, а також не вказав він цього і в поданій ним до ДВС декларації. Якщо боржник не повідомляє, що майно є спільною власністю, він тим самим несе ризик відповідальності перед іншим співвласником у вигляді сплати грошової компенсації.
Звертає увагу суду, що боржник ОСОБА_2 навіть не оскаржив у встановленому порядку дії державного виконавця щодо реалізації будинку та подальшої передачі його стягувачу.
У поданому відзиві ОСОБА_4 також не погоджується із доводами апеляційної скарги про продаж будинку за заниженою ціною, оскільки сам позивач, визначаючи та сплачуючи розмір судового збору, вказав ціну спірного будинку ще меншою.
Окрім того, вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, прийнявши заяву про зміну предмету позову та замінивши відповідача із ОСОБА_4 на ОСОБА_3 , оскільки відповідач може бути замінений за конкретним позовом (зі своїм предметом та підставою). У даному випадку позивач змінив як предмет позову так і підставу (позов став віндикаційним), тобто позов став уже іншим, а враховуючи, що замінений і відповідач, то позов став повністю самостійним зі своїм предметом, підставою та колом учасників.
Також просить врахувати висновки Верховного суду про застосування норм прав у подібних правовідносинах, які свідчать про безпідставність заявлених позовних вимог.
Правом подати відзив на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористалися.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Нестерчук С.С. підтримала доводи поданої ОСОБА_1 апеляційної скарги.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Кузьмін Д.Л. проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Третя особа - ОСОБА_4 у судовому засідання проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_12 , а також представники Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області та ТОВ «Брайт Інвестмент» у судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від адвоката Войтовича М.С. до суду надійшла заява, в якій просив провести розгляд справи за його відсутності.
За приписами ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом під розгляду справи встановлено, що 25.07.1987 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_13 був зареєстрований шлюб. Після укладення шлюбу ОСОБА_13 присвоєно прізвище - ОСОБА_10 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_1 (а.с.12, т.1).
05 жовтня 2006 року між ОСОБА_5 , який діяв від імені ОСОБА_6 , та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку та земельної ділянки, за яким ОСОБА_2 набув у власність незавершений будівництвом житловий будинок та земельну ділянку площею 904 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13-14, т.1).
22 травня 2007 року ОСОБА_2 видано державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,0904 га, кадастровий номер 1810136300:05:021:0005, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15, т.1).
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 25.11.2010 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1 500 749,00 грн. отриманого авансу (а.с.158, т.1).
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 19.08.2011 року у справі №2-3259/11 визнано право власності на житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 в рівних частках за ОСОБА_7 та ОСОБА_8 по частині за кожним. Зобов'язано приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Сєтака В.Я. виключити з реєстру заборон відчуження запис про заборону відчуження майна щодо будинку та земельної ділянки (кадастровий номер 1810136300:05:021:0005), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , накладену за договором іпотеки об'єкта незавершеного будівництва, укладеним з ВАТ КБ «Надра» та посвідченим приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. 11.08.2007 року (а.с.16-17, т.1).
Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 06.07.2012 року рішення Богунського районного суду м. Житомира від 19 серпня 2011 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_7 , ОСОБА_8 до ОСОБА_2 , треті особи - приватний нотаріус Житомирського нотаріального округу Сєтак В.Я., ВАТ КБ «Надра» про визнання договору купівлі-продажу таким, що відбувся, визнання права власності, зобов'язання вчинення певних дій відмовлено (а.с.19-20, т.1).
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 25.11.2010 року у справі №2-4862/10 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1 500 749 грн. отриманого авансу (а.с.158, т.1).
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 13.05.2014 року у справі №296/11276/13-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1 248 752,00 грн. процентів за користування коштами (а.с.156-157, т.1).
25 березня 2016 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за №3391, згідно з яким спадкоємицею зазначеного у заповіті майна ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його дружина ОСОБА_8 . Спадщина складається з ід. частини житлового будинку АДРЕСА_1 , що належала померлому на підставі рішення суду, виданого Богунським районним судом м. Житомира 19.08.2011 року (справа №2-3259/11), ухвали суду від 01.09.2011 року, виданої Богунським районним судом м. Житомира, зареєстрованих в КП «Житомирське обласне МБТІ» Житомирської обласної ради 12.09.2011 року за реєстраційним номером №16157329 (а.с.21, т.1).
05.05.2016 року ОСОБА_8 передала безоплатно у власність сину ОСОБА_9 належний житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0904 га, кадастровий номер 1810136300:05:021:0005, розташовані за адресою: м. Житомир, проїзд Академіка Омелянського, що підтверджується копіями договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, посвідчених приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О. та зареєстрованих в реєстрі за №4993 та №4994 (а.с.22-23, т.1).
Постановою Житомирського апеляційного суду від 23.02.2021 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 03.08.2021 року, за позовом ОСОБА_4 визнано недійсним договір дарування, укладений 05 травня 2016 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О.; визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О. 25.03.2016 року на ім'я ОСОБА_8 та зареєстроване в реєстрі за №3391 (а.с.24-30, т.1).
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Дідківського А.С. від 24.02.2021 року в рамках зведеного виконавчого провадження накладено арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_2 , а саме: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку за вказаною адресою площею 0,0904 га (а.с.31-32, т.1).
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 17.03.2021 року задоволено подання державного виконавця та звернуто стягнення на нерухоме майно боржника - ОСОБА_2 , а саме на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка місця розташування: кадастровий номер 1810136300:05:021:0005, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа 0,0904 га (а.с.39-41, т.1).
На підставі постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 22.07.2022 року та акту передачі майна в рахунок погашення боргу від 26.07.2022 року ОСОБА_4 передано в рахунок погашення боргу в сумі 1 538 702,90 грн. житловий будинок, земельну ділянку площею 0,0904 га за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 05.10.2006 №15265, державного акту на землю від 22.05.2007 року, свідоцтва про право власності від 28.11.2008 року, рішення апеляційного суду Житомирської області від 06.07.2012 року, постанови Житомирського апеляційного суду від 23.02.2021 року у справі №295/6177/19 (а.с.188-189, т.1).
28 липня 2022 року ОСОБА_4 зареєстрував право власності на житловий будинок та земельну ділянку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.07.2022 №306086366 (т.1, а.с.190).
02 листопада 2022 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Мокрецькою О.О. та зареєстрований в реєстрі за №92, за умовами якого продавець ( ОСОБА_4 ) продав та передав, а покупець ( ОСОБА_3 ) купив та прийняв у власність житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0904 га за цією ж адресою (а.с.103-104, т.2).
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із відсутності доказів недобросовісних дій ОСОБА_3 як набувача майна та відсутності підстав для витребування від нього такого майна відповідно до статті 388 ЦК України, відсутності доказів виконання судового рішення про стягнення боргу з ОСОБА_2 та намагання позивача вивести арештовані житловий будинок та земельну ділянку з-під процедури примусової реалізації (на момент пред'явлення позову).
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).
Статтею 388 ЦК України передбачені випадки витребування майна власником від добросовісного набувача.
Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини третя статті 388 ЦК України).
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). За змістом частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18)).
У постанові від 24 січня 2024 року у справі №291/86/20 Верховний Суд вчергове звернув увагу на те, що вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 23 жовтня 2019 року в справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункт 38), від 01 квітня 2020 року в справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункт 46.2), від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, пункт 7.15), від 21 вересня 2022 року в справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21, пункт 5.61)).
У пункті 6.50 постанови від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що: «Добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей».
У справі, що переглядається ОСОБА_1 , звертаючись до суду із позовом, вказувала, що житловий будинок загальною площею 214,00 кв.м. та земельна ділянка площею 0,0904 га, кадастровий номер 1810136300:05:021:0005, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , належать їй на праві спільної сумісної власності, оскільки були набуті ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у шлюбі. З огляду на вказане, вважала, що реалізація майна у порядку виконання судових рішень про стягнення заборгованості із ОСОБА_2 та передача його стягувачу - ОСОБА_4 була проведена з порушенням її прав як власника частини житлового будинку та земельної ділянки, тому і подальше відчуження ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 вказаних об'єктів є незаконним. Вибуття майна із її власності відбувалося поза її волею, договір купівлі-продажу є фіктивним, а набувач майна - ОСОБА_3 , проявивши розумну обачність міг та повинен був знати про те, що спірне нерухоме майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Судом встановлено, що ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 17.03.2021 року у справі №296/11276/13-ц задоволено подання державного виконавця та звернуто стягнення на нерухоме майно боржника - ОСОБА_2 , а саме на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка місця розташування: кадастровий номер 1810136300:05:021:0005, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа 0,0904 га.
Вказана ухвала набрала законної сили.
На підставі постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 22.07.2022 року та акту передачі майна в рахунок погашення боргу від 26.07.2022 року ОСОБА_4 передано в рахунок погашення боргу в сумі 1 538 702,90 грн. житловий будинок, земельну ділянку площею 0,0904 га за адресою: АДРЕСА_1 , що належало ОСОБА_2
02.11.2022 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Мокрецькою О.О. та зареєстрований в реєстрі за №92, за умовами якого продавець ( ОСОБА_4 ) продав та передав, а покупець ( ОСОБА_3 ) купив та прийняв у власність житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0904 га за цією ж адресою.
Відповідно до п.2.1. вказаного договору продаж вчинено за домовленістю сторін за 1 170 580,00 грн., що відповідає відомостям, викладеним у Висновку до звіту про оцінку майна від 31.10.2022 року, наданого ФОП ОСОБА_14 (п.2.4. договору).
Відповідно до п.4.1. відсутність заборони (арешту) відчуженням вищевказаного майна (частини) за цим договором та відсутність обтяження вищевказаного майна іпотекою підтверджується Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуженням майна, виданими ОСОБА_15 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу 02.11.2022 року.
Отже, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_4 отримав спірні житловий будинок та земельну ділянку у порядку виконання судових рішень про стягнення заборгованості із ОСОБА_2 , а надалі вказане майно придбав ОСОБА_3 за ціною 1 170 580,00 грн., що в свою чергу свідчить про те, що покупець є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки діяв правомірно, укладаючи нотаріально посвідчений договорів купівлі-продажу нерухомого майна, при укладенні договорів вживав всі передбачені та доступні за законом заходи для отримання інформації щодо правомірності й законності своїх дій на укладання такого договору, одержував витяги про відсутність заборон та арештів за Єдиним реєстром заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Державна реєстрація права власності на вказану майно була проведена нотаріусом, дотриманням вимог чинного законодавства яким презюмується доти, поки не буде доведене протилежне.
Доводи апеляційної скарги про фіктивність укладеного договору купівлі-продажу є необґрунтованими, оскільки не підтвердженні належними доказами.
У постанові від 24 січня 2024 року у справі №291/86/20 Верховний Суд акцентував увагу на тому, що можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Зокрема, дослідивши спірні правовідносини, судом встановлено, що фактично спірні житловий будинок та земельна ділянка вибули із власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ще у 2011 році, відповідно до рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 19.08.2011 року у справі №2-3259/11, яким визнано право власності на житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 в рівних частках за ОСОБА_7 та ОСОБА_8 по частині за кожним. Однак у подальшому вказане рішення було скасоване за позовом ОСОБА_4 . Позивачем ОСОБА_1 не заперечувався той факт, що у спірному будинку проживало подружжя ОСОБА_16 .
Із вимогами про витребування житлового будинку та земельної ділянки, у зв'язку із тим, що дані об'єкти є спільною сумісною власністю подружжя, набутою шлюбі, ОСОБА_1 звернулася лише у 2022 році, під час його реалізації в межах виконавчого провадження. Тобто протягом майже одинадцяти років ОСОБА_1 не ставила питання про повернення у власність та фактичне користування спірного житлового будинку та земельної ділянки.
Необхідно звернути увагу, що положеннями статті 319 ЦК України перебачено, що власність не тільки наділяє правами, а й зобов'язує.
Щодо пропорційності втручання у право власності ОСОБА_3 .
Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).
Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв'язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в його право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо йому не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див.: рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява
№29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy
v. Ukraine, заява № 43768/07).
Позбавлення добросовісного набувача права власності на спірне нерухоме майно призведе до порушення положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня
2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».
Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.
Під час набуття спірного нерухомого майна ОСОБА_3 правомірно очікував, що ОСОБА_4 мав право розпоряджатися спірним житловим будинком та земельною ділянкою, а він після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти. Також були відсутні відомості щодо належності спірного нерухомого майна позивачу. Вочевидь ОСОБА_3 не міг знати про те, що це майно вибуло з власності позивача ОСОБА_1 , як вона про це заявляє, поза її волею.
Критерії правомірності втручання у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції та утворюють «трискладовий тест», за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.
Зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря). Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.
Трискладовий тест, застосовуваний ЄСПЛ, використовується і в практиці українських судів, у тому числі Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом.
Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Отже, витребування майна у добросовісного набувача - ОСОБА_3 порушить його право на мирне володіння, а також буде надмірним та обтяжливим втручанням у його права, адже призведе до позбавлення права власності на набуте ним у законному порядку майно.
Зважаючи на вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для витребування частин спірного житлового будинку та земельної ділянки від добросовісного набувача.
Доводи апеляційної скарги про те, що грошові кошти, які були отримані ОСОБА_2 від ОСОБА_4 у борг, не були використані в інтересах сім'ї є безпідставними, оскільки належних доказів на підтвердження вказаних обставин ОСОБА_1 не надано.
Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 09 листопада 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 09 серпня 2024 року.
Головуючий Судді