08 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/27682/23 пров. № А/857/3505/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р. Й.,
суддів Гуляка В. В.,
Носа С. П.,
розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року (прийняте у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження у м. Рівному суддею Комшелюк Т. О.) у справі № 460/27682/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 31.10.2023 за № 172650007621;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити йому з 02.10.2023 пенсію, відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №796-XII від 28.02.1991.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він, як потерпілий внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, має право на призначення пенсії за віком згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому не погоджується з діями відповідача щодо відмови в призначенні такої пенсії, через те, що станом на 01.01.1993 він проживав та працював у зоні гарантованого добровільного відселення тільки 05 місяців 29 днів, оскільки факт проживання та роботи необхідної кількості років у зоні гарантованого добровільного відселення підтверджується наданими до заяви доказами.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 31.10.2023 за № 172650007621.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 з 25.10.2023 пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII від 28.02.1991.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржило ГУ ПФУ в Рівненській області, вважаючи, що таке винесене з порушенням норм матеріального права, при тому, що висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи; а тому просило скасувати оскаржуване рішення та в задоволенні позову відмовити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки до позивача не застосовується, оскільки згідно з дипломом серії НОМЕР_1 він навчався з 01.09.1985 по 11.06.1992 у Львівському політехнічному інституті, що не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Крім того, заявником не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення на 01.01.1993 - не менше 3 роки, оскільки у позивача підтверджується тільки 5 місяців 29 днів, тому право позивача на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” відсутнє.
Суд апеляційної інстанції відповідно до статті 308 КАС України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України у зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як видно із матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 28 лютого 1996 року.
Згідно довідки Сарненської міського ради (Великовербченського старостинського округу № 1) Сарненського району Рівненської області № 13/01-866 від 13.10.2023 ОСОБА_1 постійно проживав і був зареєстрований з 01.10.1968 по 16.09.1985, з 03.07.1992 по цей час в селі Велике Вербче Сарненського району Рівненської області.
Село Велике Вербче Сарненського району Рівненської відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесені до зони гарантованого добровільного відселення.
25.10.2023 позивач звернувся до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком з врахуванням норм ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За принципом екстериторіальності заява про призначення пенсії та документи, які були надані позивачем до заяви, передані до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
31.10.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області розглянуло подані позивачем документи та прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії за № 172650007621. Вказано, що необхідний пенсійний вік становить 54 рік. Вік заявника 55 років. Страховий стаж позивача 32 роки 3 місяці 9 днів (за необхідних 24 роки). Зазначено, що документами не підтверджено право на зниження пенсійного віку на 6 років, оскільки до проживання у зоні радіоактивного забруднення не враховано періоди: навчання з 26.04.1986 по 11.06.1992 (м. Львів не відноситься до зон радіоактивного забруднення), військової служби, у зв'язку з відсутністю інформації про місцезнаходження військової частини. До страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1985 по 11.06.1992 згідно з дипломом від 11.06.1992 серії НОМЕР_1 , оскільки період навчання перетинається з періодом проходження військової служби. Для зарахування періоду навчання з 01.09.1982 по 29.06.1989 необхідно надати уточнюючу довідку з навчального закладу про період навчання на денній формі. Період роботи (проживання) на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - 31 рік 3 місяці 12 днів. Документами підтверджено, що заявник станом на 01.01.1993 проживав у зоні гарантованого добровільного відселення 5 місяців 29 днів.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що надання позивачем посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи є достатнім для підтвердження факту його постійного проживання зоні гарантованого добровільного відселення внаслідок Чорнобильської АЕС у спірний період.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
За змістом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Згідно з частиною першою статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII), особам, які проживали або працювали на радіоактивно забруднених територіях, пенсії призначаються із зниженням пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Потерпілим від Чорнобильської катастрофи, особам, які особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період (абзац 6 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII).
Із аналізу наведеної правової норми видно, що право на пільгове зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу особи потерпілої від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до частини третьої статті 15 Закону № 796-XII підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Згідно статті 65 Закону № 796-XII документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 р. № 51 регулює правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» іншими актами законодавства.
Як видно з матеріалів справи, позивач має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією.
Разом з тим, документи, які подаються до Пенсійного фонду України та його управлінь для призначення пенсії, в тому числі на пільгових умовах, визначені в Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі також - Порядок № 22-1).
Підпунктом 7 пункту 2.1 Порядку № 22-1, в редакції чинній на час звернення позивача за призначенням пенсії, передбачено, що документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку: потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
З аналізу наведених норм видно, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
А факт проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення засвідчують довідки видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).
При цьому згідно пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Судом встановлено, що згідно довідки Сарненської міської ради (Великовербченський старостинський округ № 1) від 13.10.2023 № 13/01-866 позивач був зареєстрований та проживав в с. Велике Вербче Сарненського району Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення, з 01.10.1968 по 19.09.1985 та з 03.07.1992 по цей час.
Згідно диплому серії ФВ № 161530 позивач навчався у Львівському політехнічному інституті з 01.09.1985 по 11.06.1992.
У період з 1987 року по 1989 рік позивач проходив службу в лавах радянської армії.
Верховним Судом у постановах від 17.06.2020 по справі №572/456/17 (провадження № К/9901/22569/18, К/9901/22573/18), та від 31.07.2019 у справі № 572/1173/17 (провадження № 61-34544св18) висловлена правова позиція щодо періоду (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення. Так, Верховний Суд сказав, що відповідно до наведених вище положень законодавства, підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрація у зоні гарантованого добровільного відселення.
Аналогічна правова позиція була підтримана Верховним Судом у постанові від 11 березня 2024 року № 500/2422/23 провадження № К/990/40765/23.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що постійне місце роботи/навчання позивача нерозривно пов'язане з його постійним місцем проживання, відтак факт проходження військової служби, навчання в м. Львові, заперечує факт проживання його у зоні гарантованого добровільного відселення в (с. Велике Вербче) в цей період.
З наведеного видно, що у позивача відсутнє право на встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки, оскільки з 01.09.1985 по 11.06.1992 він навчався у м. Львові, що не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Крім того, у позивача відсутнє право на встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки, оскільки період його проживання в селі Велике Вербче Сарненського району Рівненської області, станом на 01.01.1993, сукупно становить менше 3 років.
Щодо доводів позивача про те, що він під час навчання проживав і працював в селі Велике Вербче Сарненського району Рівненської області на вихідних і канікулах, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до приписів частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статі 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно статі 79 КАС України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Невід'ємною умовою встановлення істини у справі є внутрішнє переконання судді, засноване на дослідженні доказів: безпосередньому - шляхом особистого дослідження доказів; всебічному - через оцінку всіх належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів у справі; повному - через оцінку потрібного та достатнього кількісного виміру доказів із метою формулювання однозначної позиції про обставини, які підлягають встановленню при розгляді та вирішенні адміністративної справи; об'єктивному - шляхом неупередженої, безсторонньої оцінки доказів у справі.
Оцінка доказів за внутрішнім переконанням полягає у тому, що їх достовірність та доказову силу встановлює безпосередньо суд, який розглядає справу.
Колегія суддів зазначає, що доводи позивача про те, що він під час навчання проживав і працював в селі Велике Вербче Сарненського району Рівненської області не підтверджені належними та допустимими доказами, тому суд їх до уваги не приймає.
Враховуючи сукупно надані сторонами докази та встановлені судом обставини, апеляційний суд дійшов висновку про те, що з них не можливо встановити тривалість постійного проживання чи роботи у зоні гарантованого добровільного відселення до 1 січня 1993 року не менше ніж 3 роки, а тому відповідач підставно відмовив позивачу в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
Враховуючи те, що при розгляді заяви позивача про призначення йому пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону № 796-ХІІ відповідач діяв в межах повноважень, на підставі та у спосіб, що встановлені чинним законодавством, апеляційний суд приходить до висновку про те, що в задоволенні позову треба відмовити.
Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 229, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 січня 2024 року у справі № 460/27682/23 скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді В. В. Гуляк
С. П. Нос