09 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/26308/23 пров. № А/857/81/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Пліша М. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року у справі №140/26308/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
суддя в 1-й інстанції - Каленюк Ж. В.,
дата ухвалення рішення - 04 грудня 2023 року,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні з 24 липня 2023 року перерахунку та виплаті пенсії із її збільшенням на 1 відсоток заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - Закон №796-ХІІ, в редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року), без застосування частини другої статті 27 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон №1058-IV) (двоскладової формули при її обчисленні); зобов'язати здійснити з 24 липня 2023 року перерахунок та виплату пенсії із її збільшенням на 1 відсоток заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років відповідно до положень пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ (в редакції до 01 жовтня 2017 року), без застосування частини другої статті 27 Закону №1058-IV (двоскладової формули при її обчисленні).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що вона є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3, на неї розповсюджується дія статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а тому обчислення розміру її пенсії повинне здійснюватися шляхом встановлення доплати до пенсії за кожен повний рік стажу роботи понад 15 років шляхом збільшення пенсії на 1% заробітку за рік. Крім того, зазначає, що пенсія їй призначена до внесення змін до закону, тобто до 11 жовтня 2017 року, а попередня редакція вказаної статті передбачала пільгове обчислення понаднормативного стажу без умови призначення пенсії на підставі частини 2 статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначені зміни стосуються тих пенсій, які були призначені вперше та після внесення зазначених змін. Таким чином, з врахуванням наведеного вище просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що, оскільки позивач не виявив бажання перейти на пенсію за віком на умовах частини другої статті 27 Закону №1058-IV, а наголошував на збереженні визначених частиною першою статті 27 Закону №1058-IV умовах пенсійного забезпечення, то відповідач правомірно відмовив у перерахунку пенсії позивачу зі збільшенням пенсії на один відсоток заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років (для чоловіків). Звертає увагу, що спірні відносини виникли у липні 2023 року, оскільки з відповідною заявою остання звернулася 24 липня 2023 року. На цей час внесені Законом №2148-VIII до пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ зміни розповсюджуються на правовідносини, які виникли або тривали на час набрання ними чинності. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є особою, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 (3 категорія) (а.с.10).
Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та з 18 березня 2006 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 та протоколом про призначення пенсії від 26 червня 2006 року №620 (а.с.10, 38). Страховий стаж позивача на момент призначення пенсії за віком становив 29 років 6 місяців 12 днів.
Як вбачається зі змісту вказаного протоколу від 26 червня 2006 року (а.с.38), пенсія ОСОБА_1 розрахована відповідно до частини першої статті 27 Закону №1058-IV (за новою формулою); при цьому, їй встановлена доплата за понаднормативний стаж (за 9 років). На час призначення пенсії позивач продовжувала працювати.
24 липня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою, в якій просила провести перерахунок пенсії із її збільшенням на 1 відсоток заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років відповідно до пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ, в редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року, без застосування двоскладової формули при її обчисленні (а.с.11).
Листом від 08 серпня 2023 року №25793-25196/К-02/8-0300/23 (а.с.12) ГУ ПФУ у Волинській області на звернення позивача роз'яснило, що пункт 2 статті 56 Закону №796-ХІІ визначає розмір пенсії громадянина залежно від наявного в нього стажу, а не розмір доплати до пенсії за понаднормативний стаж. Доплата до пенсії за віком за понаднормативний страховий стаж (понад 35 років для чоловіків та 30 років для жінок) встановлюється згідно зі статтею 28 Закону №1058-IV. При обчисленні розміру пенсії ОСОБА_1 враховано страховий стаж тривалістю 42 роки 10 місяців 13 днів та середньомісячний заробіток у сумі 8952,90 грн за період роботи з 01 липня 2000 року по 31 липня 2019 року. Розмір пенсійної виплати становить 4160,96 грн: 3834,80 грн - розмір пенсії за віком, 212,28 грн - доплата за 12 років понаднормативного стажу, 113,88 грн - додаткова пенсія особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Розмір доплати за понаднормативний стаж відповідає вимогам чинного законодавства та підстав для перерахунку пенсії немає.
Не погодившись із такими діями відповідача, позивач звернулася у суд з цим позовом.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що частина друга статті 27 Закону №1058-IV дає можливість особі скористатися своїм правом на те, щоб частину розміру її пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, було визначено відповідно до раніше діючого законодавства, тобто із відсоткового відношення до заробітку, однак позивачу пенсія обрахована на умовах, визначених у частині першій статті 27 Закону №1058-IV, і позивач не виявила бажання перейти на пенсію за віком на умовах частини другої цієї статті (саме так і сформульована її заява від 24 липня 2023 року), тому правові підстави для застосування пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ відсутні, а відтак і підстави для задоволення позову.
Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Частина 2 ст.19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
У справі, яка розглядається, ключовим є питання про поширення пункту 2 статті 56 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII) в редакції змін, внесених Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі - Закон №2148-VIII) на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за правилами якого умовою для збільшення громадянам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи пенсії на один процент заробітку за кожен рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж є призначення їм пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону України від 09 липня 2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Згідно зі статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Колегія суддів звертає увагу на юридичну позицію, викладену Конституційним Судом України у рішенні від 17 липня 2018 №6-р/2018, у пункті 3 якого він указав, що виходячи зі змісту статті 16 Основного Закону України Конституційний Суд України зазначає, що обов'язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Конституційний Суд України підкреслює, що необхідність збереження генофонду Українського народу викликана, перш за все, незадовільною екологічною ситуацією, спричиненою, зокрема, Чорнобильською катастрофою, наслідком якої стало погіршення стану здоров'я населення, демографічний занепад, зростання смертності потерпілого від Чорнобильської катастрофи населення, захворюваності дітей, підвищення рівня інвалідизації населення. Вкрай серйозними наслідками, породженими цією катастрофою, є також проблеми соціально-психологічного характеру у постраждалих від Чорнобильської катастрофи громадян.
Отже, виконання державою обов'язку щодо збереження генофонду Українського народу потребує належного обсягу державних видатків, зокрема у сферу охорони здоров'я, соціального забезпечення та їх ефективного використання; підтримання у належному стані санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, створення ефективних заходів щодо попередження захворювань, зниження ризиків для здоров'я людини, що пов'язані з радіоактивним забрудненням значної території та негативним впливом цього фактора на довкілля та громадян.
Встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зумовлено виконанням державою свого конституційного обов'язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов'язку (пункт 4 рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 №6-р/2018).
Також Конституційний Суд України у рішенні від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що "відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов'язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров'я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров'я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави" (пункт 4 мотивувальної частини).
У рішенні у справі про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 Конституційний Суд України, зокрема, зазначив, що Закон №796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, оскільки відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди; Конституційний Суд України неодноразово констатував, що Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави (абзаци одинадцятий, чотирнадцятий пункту 5 мотивувальної частини).
Відтак скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов'язку держави, передбаченому у статті 16 Основного Закону України щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України, оскільки ці норми Конституції України зобов'язують державу нести відповідальність за впровадження системи заходів щодо розв'язання проблем, пов'язаних із забезпеченням захисту прав, інтересів, гарантій, наданих особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Колегія суддів зазначає, що на час призначення позивачу пенсії (18 березня 2006 року) діяла редакція пункту 2 статі 56 Закону №796-ХІІ, згідно із якою право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком №1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.
У подальшому Законом №2148-VIII, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, зокрема, до пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком №1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до частини другої статті 27 Закону №1058-IV за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
Отже правове регулювання щодо права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж змінилось і у зв'язку із цими змінами Закон №796-ХІІ пов'язує збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж, встановлений пунктом 2 статті 56 цього Закону з призначенням пенсії на умовах, визначених частиною другою статі 27 Закону №1058-IV.
Водночас, колегія суддів наголошує на конституційному принципі незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, який сформульований, зокрема, у рішеннях Конституційного Суду України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними, зокрема у рішенні від 12.02.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України підтримав раніше сформовану ним юридичну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
До того ж, Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.1997 №1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У рішенні від 03.10.1997 №4-зп Конституційний Суд України також зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - "наступний закон скасовує попередній".
Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, згідно з висновком, що міститься у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема: негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Перша форма застосовується у разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин (особа отримала право на застосування стосовно себе цього акта або його положень та фактично розпочала процес реалізації відповідного права). У випадку, якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма. Третя форма дії є актуальною у разі прийняття нормативно-правових актів, які пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, враховуючи положення статей 22, 58 Конституції України, можна стверджувати про те, що у разі, якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання умов призначення пенсії в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж відповідно до пункту 2 статі 56 Закону №796-XII, які запроваджують нові правила виплати такої надбавки в залежності від призначення пенсії на умовах визначення її розміру згідно із частиною другою статі 27 Закону №1058-IV, тобто за інших умов її призначення ніж ті, що діяли на час призначення, то такі зміни є такими, що звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право раніше виникло).
Колегія суддів наголошує на тому, що держава гарантувала, особам, які постраждали від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС особливі норми та умови пенсійного забезпечення як компенсацію особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, тому за особами, які набули право на призначення пенсії з урахуванням спеціального Закону №796-XII, редакцією пункту 2 статі 56 якого було визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком №1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, таке право зберігається й у разі зміни нормативно-правового регулювання цих правовідносин.
У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або запроваджені рівноцінні чи більш сприятливі умови соціального захисту.
Таким чином, щодо осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону №796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно із пунктом 2 статті 56 Закону №796-XII за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, визнана норма повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи) та ця норма права зберігає юридичну силу як для пенсіонера, так і для органу, який призначає пенсію. Поширення на таких осіб нових правил виплати надбавки за понаднормативний стаж залежно від призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону №1058-IV, запроваджених у зв'язку із внесенням до цієї норми змін Законом №2148-VIII, свідчило б про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України, є неприпустимим.
За таких обставин, колегія суддів також звертає увагу на постанову Верховного Суду в складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року у справі №300/3435/21, в якій суд касаційної інстанції вважав за необхідне відступити від висновків, викладених в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, зокрема від 23.10.2019 у справі №809/627/18, від 29.08.2022 у справі №300/1390/19, від 06.09.2023 у справі №300/2091/21, від 10.01.2024 у справі №300/168/21 та інших, у яких викладено правовий висновок про розповсюдження пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ в редакції змін, внесених Законом №2148-VIII на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, та відповідно про те, що згідно із пунктом 2 статті 56 Закону №796-ХІІ (у редакції, що діяла на час її реалізації за заявою пенсіонера) умовою призначення надбавки за понаднормативний стаж є призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону №1058-IV; пенсіонер, щодо якого не дотримано цієї умови, не має права на отримання надбавки за понаднормовий стаж, як такого, що не ґрунтується на правильному правозастосуванні, та сформував наступні висновки:
(1) держава гарантувала зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС особливі норми та умови пенсійного забезпечення як компенсацію особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, тому за особами, які набули право на призначення пенсії з урахуванням спеціального Закону №796-XII, редакцією пункту 2 статі 56 якого було визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком №1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, таке право зберігається й у разі зміни нормативно-правового регулювання цих правовідносин.
У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або шляхом запровадження рівноцінних чи більш сприятливих умов соціального захисту.
(2) до осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону №796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно із пунктом 2 статті 56 Закону №796-XII за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, вказана норма повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи). Розповсюдження на таких осіб нових правил виплати надбавки за понаднормовий стаж в залежності від призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону №1058-IV, запроваджених у зв'язку із внесенням до цієї норми змін Законом №2148-VIII, свідчило б про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України, є неприпустимим.
Застосовуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду до спірних відносин, які виникли у справі, яка переглядається, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскільки пенсія за віком призначена позивачу 18 березня 2006 року, тобто до внесення змін до пункту 2 статі 56 Закону №796-XII, то в силу вимог статті 58 Конституції України такі зміни не позбавляють позивача права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж, оскільки таке право вона набула значно раніше, ніж набрав чинності Закон №2148-VIII, яким було внесено зміни до пункту 2 статі 56 Закону №796-XII.
Водночас, колегія суддів наголошує на тому, що право громадян, віднесених до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, на збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком №1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку на пенсію в повному розмірі не є абсолютним і його захист може бути обмеженим строком звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними, оскільки реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є особою, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та з 18 березня 2006 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 та протоколом про призначення пенсії від 26 червня 2006 року №620 (а.с.10, 38).
При цьому, підставою для відмови позивачу у проведенні перерахунку пенсії із її збільшенням на 1 відсоток заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років відповідно до пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ, в редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року, без застосування двоскладової формули при її обчисленні, на думку пенсійного органу, було те, що умовою призначення надбавки за понаднормативний стаж є призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону №1058-IV; пенсіонер, щодо якого не дотримано цієї умови, не має права на отримання надбавки за понаднормовий стаж.
Колегія суддів не приймає до уваги покликання відповідача на те, що спірні відносини виникли у липні 2023 року, а тому на них поширюються норми Закону №2148-VIII, оскільки у даному випадку спірні правовідносини відносин виникли з дати призначення пенсії, а саме: 18 березня 2006 року, тобто до внесення змін до пункту 2 статі 56 Закону №796-XII.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, враховуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду в складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року у справі №300/3435/21, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач має право на перерахунок та виплату пенсії з урахуванням доплати за понаднормовий стаж відповідно до пункту 2 статті 56 Закону 796-XII, оскільки таке право вона набула значно раніше, ніж набрав чинності Закон №2148-VIII, яким було внесено зміни до пункту 2 статі 56 Закону №796-XII, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити з 24 липня 2023 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в частині доплати за понаднормовий стаж відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", збільшивши пенсію на один процент заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років, з урахуванням проведених платежів.
Доводи апеляційної скарги є підставними та обґрунтованими, такі знайшли своє підтвердження під час розгляду справи та спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення.
Враховуючи те, що по суті розгляду вказаної справи позовні вимоги позивача задоволено, то відповідно до ст.139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню судовий збір на суму 1073,60 грн за подання позовної заяви та 1610,40 грн за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року у справі №140/26308/23 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплаті пенсії із її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років, у відповідності до положень п.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року, а саме: без застосування ч.2 ст.27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (двоскладової формули при її обчисленні) починаючи з 24 липня 2023 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років, у відповідності до положень п.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року, а саме: без застосування ч.2 ст.27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (двоскладової формули при її обчисленні) починаючи з 24 липня 2023 року.
Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (код ЄДРПОУ 13358826) на користь ОСОБА_1 судовий збір на суму 1073,60 грн за подання позовної заяви та 1610,40 грн за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 09 серпня 2024 року.