справа № 752/5189/22
головуючий у суді І інстанції Плахотнюк К.Г.
провадження № 22-ц/824/5240/2024
головуючий суддя Мостова Г.І.
Іменем України
08 серпня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Сніжка Георгія Івановича на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року
у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго») у травні 2022 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на свою користь:
- заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 23 147,91 грн;
- заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 35 743,31 грн;
- заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 14 791,96 грн;
- витрати пов'язані з отриманням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у розмірі 33 грн та судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 481 грн.
На обґрунтування позовних вимог КП «Київтеплоенерго» посилалося на те, що квартира АДРЕСА_1 під'єднана до внутрішньобудинкової системи теплопостачання, а отже відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, які з 01 травня 2018 року постачає КП «Київтеплоенерго».
Відповідач своєчасно не сплачувала за спожиті послуги в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 01 листопада 2021 року складає 50 535,27 грн (за послуги з централізованого опалення у розмірі 35 743,31 грн, за послуги з постачання гарячої води у розмірі 14 791,96 грн).
11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» було укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), згідно з умовами якого КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до відповідача з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення у розмірі 23 147,91 грн.
Надання послуг до 01 травня 2018 року відповідачу здійснювалося на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, що розроблений на основі типового, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, який опублікований 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511).
Відповідач від послуг централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води у встановленому законодавством порядку не відмовлялася (не відключалася), тому повинна сплатити заборгованість.
Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року позовні вимоги КП «Київтеплоенерго» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 23 147,91 грн, заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 35 743,31 грн, заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 14 791,96 грн, що разом складає належну до стягнення суму 73 683,18 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 481 грн та витрати пов'язані з отриманням інформації у розмірі 33 грн, а всього 2 514 грн.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що до будинку, в якому знаходиться квартира відповідача, безперебійно надавались послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, ОСОБА_1 від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством не відмовлялася (не відключалася), а позивач на підставі договору набув право вимоги заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення до 01 травня 2018 року за особовим рахунком № НОМЕР_1 у розмірі 23 147,91 грн, тому зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Крім того, відповідач користувалася послугами, але своєчасно не сплачувала за них, в результаті чого за період з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року утворилась заборгованість у розмірі 50 535,27 грн, яка також підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго».
Представник ОСОБА_1 - адвокат Сніжко Г.І. подав у серпні 2023 року до Голосіївського районного суду міста Києва заяву про перегляд заочного рішення, в якій просив скасувати заочне рішення та призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.
Разом з заявою про перегляд заочного рішення представник ОСОБА_1 - адвокат Сніжко Г.І. подав заяву про застосування позовної давності, в якій просив застосувати позовну давність в частині стягнення з відповідача заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 23 147,91 грн, заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року до 30 квітня 2019 року послуги з централізованого опалення у розмірі 8 935,83 грн, заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року до 30 квітня 2019 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 3 697,99 грн, що разом складає 35 781,73 грн.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 28 вересня 2023 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції,представник ОСОБА_1 - адвокат Сніжко Г.І. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким до частини позовних вимог застосувати позовну давність та змінити розподіл судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 після збройного нападу рф на Україну виїхала разом із сім'єю до Фінляндії, де перебуває до часу подання апеляційної скарги як тимчасово переміщена особа, тому не знала про розгляд цієї справи, не отримувала ухвалу про відкриття провадження у справі та повідомлення про розгляд справи.
Про оскаржуване судове рішення відповідач дізналася лише в травні 2023 року, тобто була позбавлена можливості реалізувати своє право бути присутньою в судовому засіданні, де вирішуються її права і свободи, а також була позбавлена права подати заяву про застосування позовної давності.
Разом із апеляційною скаргою представник ОСОБА_1 - адвокат Сніжко Г.І. подав заяву про застосування позовної давності, в якій просить застосувати позовну давність в частині стягнення з відповідача заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 23 147,91 грн, заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року до 30 квітня 2019 року послуги з централізованого опалення у розмірі 8 935,83 грн, заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року до 30 квітня 2019 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 3 697,99 грн, що разом складає 35 781,73 грн.
Зазначена заява обґрунтована тим, що позовні вимоги про стягнення заборгованості до квітня 2019 року заявлені поза межами позовної давності, тому у їх задоволенні слід відмовити.
Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
За змістом частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що розпорядженням КМДА від 27 грудня 2017 року №1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між КМДА та Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго».
За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Отже, з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» здійснює надання послуг з централізованого опалення (ЦО) та централізованого постачання гарячої води (ЦПГВ).
11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» було укладеного договір № 602-18 про відступлення права вимоги, за яким ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання.
Мешканцям будинку, в якому розташована квартира відповідача, послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води надаються комунальним підприємством виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго».
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 23 грудня 2021 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 31 жовтня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Лабутіною Ю.Ю., тому вона є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, які постачає КП «Київтеплоенерго».
Надання послуг до 01 травня 2018 року відповідачу здійснювалося на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, який опублікований 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511).
Відповідно до пунктів 1, 14 договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, виконавець зобов'язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води згідно діючими нормативами, а споживач зобов'язався своєчасно та у повному обсязі сплатити послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що зазначені договором.
Розрахунковим періодом є календарний місяць, якщо інше не визначено договором.
Оплата послуг щомісячна. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяця) на підставі розрахунків на оплату наданих послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
З наданих позивачем копій корінців нарядів, що видавались на включення (відключення) опалення, акта прийняття теплового вузла обліку, акта заміни приладів комерційного вузла обліку,актів про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи, відомостей спожитої теплової енергії, встановлено, що для будинку АДРЕСА_2 безперебійно надавались послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання.
ОСОБА_1 від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством не відмовлялася (не відключалася).
Відповідно до додатку № 1 до договору цесії КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення за особовим рахунком № НОМЕР_1 у сумі 23 147,91 грн. до ОСОБА_2 (а.с. 7).
Також ОСОБА_1 користувалася послугами, але своєчасно не сплачувала за них, в результаті чого за період з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року утворилась заборгованість в розмірі 50 535,27 грн, в тому числі: за спожиті послуги з централізованого опалення у розмірі 35 743,31 грн; за послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 14 791,96 грн.
Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, чинної на час виникнення спірних правовідносин (далі - Правила).
Вищевказаний Закон містить визначення комунальних послуг як результату господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо-та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
За приписами статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого постачання холодної води та водовідведення.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Частина 7 статті 26 цього Закону визначає, що договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб'єктом господарювання, є договором приєднання.
За приписами статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
За приписами статті Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV, пунктів 18, 20, 30 Правил, пункту 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572 споживач зобов'язаний оплачувати комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, квитанції тощо). Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Згідно з статтею 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
З 01 травня 2019 року набула чинності нова редакція Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII.
За приписом пункту 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Тарифи на комунальні послуги, які надаються позивачем, формуються у відповідності з Порядком формування тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» (зі змінами внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 291 від 03 квітня 2019 року).
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи ОСОБА_1 будучи споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не виконувала покладений на неї договором і законом обов'язок, внаслідок чого у неї виникла заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення, з централізованого постачання гарячої води, які позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Як встановлено судом, 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» було укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) до додатки до нього, відповідно до яких ПАТ «Київенерго» відступило, а КП «Київтеплоенерго» набуло права грошової вимоги до боржників, щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отриманні кредитором за період з 01 серпня 2018 року до дати укладення цього договору.
Перелік договорів, (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов'язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у додатку № 1 та додатку № 2 до цього договору.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до умов договору № 602-18 про відступлення прав вимоги від 11 жовтня 2018 року новий кредитор має право на отримання замість кредитора від споживачів, визначених у додатку №1 та/або договору №2 до договору цесії сплати заборгованостей, право вимоги до яких відступлене цим договором.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Колегія суддів не може погодитися з висновком місцевого суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 23 147,91 грн, оскільки відповідно до додатку № 1 до договору цесії КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення за особовим рахунком № НОМЕР_1 у сумі 23 147,91 грн. не до відповідача у цій справі ОСОБА_1 а до іншої особи, яка не є учасником у цій справі - ОСОБА_2 (а.с. 7).
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 23 147,91 грн.
Разом з тим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 35 743,31 грн, заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 14 791,96 грн, а також витрати пов'язані з отриманням інформації у розмірі 33 грн, оскільки відповідачем не надано доказів оплати зазначених послуг з 01 травня 2018 року.
Доводи апеляційної скарги про те, що позовні вимоги про стягнення заборгованості до квітня 2019 року заявлені поза межами позовної давності, тому у їх задоволенні слід відмовити, колегія суддів відхиляє з таких підстав.
Відповідно до положень статей 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 71-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) зроблено висновок, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участь у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року.
Враховуючи постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 та від 09 грудня 2020 року № 1236 карантин на території України, установлений 12 березня 2020 року, неодноразово продовжувався.
Статтею 58 Конституції України, статтею 3 ЦПК України закріплено принцип права, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Таким чином, з 02 квітня 2020 року визначений статтею 257 ЦК України строк позовної давності продовжений.
Враховуючи, що позивачем не доведений розмір заборгованості за спожиті послуги до 01 травня 2018 року, а решта позовних вимог заявлені в межах позовної давності, тому до спірних правовідносин не підлягає застосуванню позовна давність.
Відтак, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України самостійними підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Сніжка Г.І. підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 23 147,91 грн - скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову в їх задоволенні. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Частиною десятою статті 141 ЦПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 23 147,91 грн з прийняттям в цій частині нової постанови про відмову у їх задоволення, а в решті - залишенню без змін, з урахуванням частини десятої статті 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» підлягають стягненню судові витрати у розмірі 558,23 грн.
Керуючись статтями 141, 367, 369, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сніжка Георгія Івановича задовольнити частково.
Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2022 рокув частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго» заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 23 147 грн 91 коп. скасувати та прийняти в цій частині нове судове рішення про відмову у їх задоволенні.
В іншій частині заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго» судові витрати у розмірі 558 грн 23 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська