справа № 761/28423/20 головуючий у суді І інстанції Мальцев Д.О.
провадження № 22-ц/824/12784/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
07 серпня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Лобоцької В.П.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 30 січня 2020 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М., зареєстрований в реєстрі за № 11505.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30 січня 2020 року приватним нотаріусом було вчинено виконавчий напис № 11505 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» 21 868 грн. 67 коп. Виконавчий напис № 11505 від 30 січня 2020 року вчинено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. з грубими порушеннями порядку вчинення виконавчих написів нотаріусами, наслідком чого є відкриття неправомірного виконавчого провадження щодо виконання вищевказаного виконавчого напису, яке відкрито на підставі заяви відповідача. Так, нотаріус при вчиненні напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню, чим порушив норми ст. 88 Закону України «Про нотаріат», п. 284 Інструкції та п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 лютого 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що підставою для відмови у позові стала відсутність у матеріалах справи виконавчого напису та не доведеність позивачем неможливості отримати виконавчий напис самостійно. Позивач подавала до суду заяву про витребування виконавчого напису та оригіналів документів, на підставі яких його було вчинено. Однак, ухвалою суду заяву про забезпечення доказів повернуто позивачу та роз'яснено право заявити клопотання про витребування доказів. Однак, позивач таким правом не скористалася, оскільки приватний нотаріус не здійснював нотаріальну діяльність та йому було анульовано доступ до реєстрів. ОСОБА_1 не мала можливості ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження через віддаленість місця проживання від м. Дніпро, де знаходиться приватний виконавець. Під час забезпечення позову у суду першої інстанції не виникло сумнівів про існування виконавчого напису нотаріуса, вчиненого 30 січня 2020 року приватним нотаріусом Гуревічовим О.М., а при прийнятті оскаржуваного рішення такі сумніви виникли. Тобто, судом першої інстанції встановлено факт існування спірного виконавчого напису нотаріуса і цей факт не спороджував у суду сумнівів при розгляді даного спору.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Вердикт Капітал» зазначає, що відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так саме на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. За таких умов нотаріусу для вчинення виконавчого напису відповідачем було надано документи, які підтверджують безспірність заборгованості, а зазначену в оспорюваному виконавчому написі заборгованість, можна вважати безспірною, оскільки позивач у своєму позові не зазначив жодної обставини, яка б свідчила про протилежне.
У відповіді на відзив ОСОБА_1 , зазначає, що у відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Вердикт Капітал», зазначило, що «... ТОВ «Вердикт Капітал» звернувся до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису нотаріуса, у зв'язку із наявною заборгованістю за кредитним договором позивача ОСОБА_1 . Таке звернення до нотаріуса про вчинення виконавчого напису було здійснено на підставі нижченаведених норм закону». Отже відповідач визнає існування оскаржуваного виконавчого напису.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, 30 січня 2020 року третьою особою було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №11505, за яким з позивача на користь відповідача стягнуто заборгованість за договором позики у сумі 21 868, 67 грн.
Згідно постанови приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької Оксани Олександрівни від 21 серпня 2020 року звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 (ВП № НОМЕР_1) за вказаним виконавчим написом.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не подані належні та допустимі докази, що містять відомості щодо предмета доказування.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч.1 ст.39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).
Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5.
Згідно зі ст.87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1,3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
Підпунктами 3.2,3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 (далі - перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).
Таким чином, проаналізувавши вказані норми, можна зробити висновок що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст.88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується наданими стягувачем документами згідно з переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З урахуванням приписів ст.ст.15,16,18 ЦК України, ст.ст.50,87,88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
При вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування суд має перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач зазначила, що не мала жодних правовідносин з відповідачем за зобов'язаннями зазначеними у постанові приватного виконавця, кредитного договору з стягувачем не підписувала, повідомлення від стягувача або нотаріуса не отримувала.
В той же час, колегія суддів зауважує, що суд своїм рішенням може визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню у разі існування між сторонами зобов'язальних відносин, тобто визнання боржником факту укладення кредитного договору та існування заборгованості, в той же час наявності в нього спору щодо розміру такої заборгованості або ж наявності підстав вважати, що нотаріусом була порушена, визначена законодавством процедура, видачі відповідного виконавчого напису.
В матеріалах справи відсутні докази наявності між сторонами кредитних зобов'язань та видання на підставі цього виконавчого напису, оскільки відповідна нотаріальна справа, з документами, які були подані нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не була витребувана під час розгляду справи по суті.
Так, звертаючись до суду із апеляційною скаргою, позивач зазначила, що ухвалою суду першої інстанції було повернуто позивачу заяву про забезпечення доказів та роз'яснено про те, що позивач, у відповідності до положень ст. 84 ЦПК України, має право звернутись до суду із клопотанням про витребування доказів, в разі якщо позивач не має можливості самостійно надати такі докази. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
В той же час із клопотанням про витребування доказів позивач до суду першої інстанції не зверталася, не посилалася в суді на обставини, які перешкоджають їй особисто, отримати вказані документи в нотаріуса, а виконавчого напису в державного (приватного) виконавця. Не заявляла позивач такого клопотання і в суді апеляційної інстанції.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав до задоволення позову, оскільки матеріали справи не містять як оскаржуваного виконавчого напису так і документів, які були надані нотаріусу, на підставі яких було видано оспорюваний виконавчий напис. Зазначене позбавляє суд можливості надати оцінку доводом позивача в частині не надання нотаріусу документів, що підтверджують безспірність заборгованості.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення виготовлене 08 серпня 2024 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.