Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
09.08.2024 р. справа №520/12560/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 14.11.2017; 2) зобов'язання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 14.11.2017 включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що унаслідок протиправного волевиявлення суб”єкта владних повноважень не отримав повної оплати часу проходження публічної служби.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що у спірних правовідносинах правильно нараховував та повно виплачував заявнику індексацію грошового забезпечення військовослужбовця.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
За викладеним у позові твердженням, заявник у спірних правовідносинах заявник з 01.01.2016р. по 14.11.2017р. проходив службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області.
Згідно з витягом з наказу начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області №586 о/с від 14.11.2017р. заявник з 14.11.2017р. був звільнений зі служби цивільного захисту за підп. 3 п. 176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (за станом здоров'я), знятий з усіх видів забезпечення та виключений з кадрів ДСНС України.
Згідно з довідкою відповідача №860/640 від 22.05.2024р. ОСОБА_1 , 1969 р.н., дійсно з 25.02.1991 року (наказ УПО УВС Харківського облвиконкому від 26.02.1991 року № 12 о/с) по 14.11.2017 року (наказ ГУ ДСНС України у Харківській області від 14.11.2017 року № 586 о/с) проходив службу в МВС, МНС та ДСНС України у Харківській області. За період з 01.01.2016 року по 14.11.2017 року перебував на наступних посадах: з 18.12.2015 року по 12.02.2016 року - начальник оперативно- координаційного центру Головного управління ДСНС України у Харківській області (наказ ГУ ДСНС України у Харківській області від 18.12.2015 року № 491 о/с); з 12.02.2016 року по 14.11.2017 року - начальник Київського районного відділу у м. Харкові (наказ ГУ ДСНС України у Харківській області від 12.02.2016 року № 67 о/с).
За викладеним у позові твердженням заявника, у спірних правовідносинах суб”єкт владних повноважень не проводив належної виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця у період часу з 01.01.2016р. по 14.11.2017р.
Як встановлено судом з архівних довідок про фактично нараховане та виплачене грошове забезпечення заявника з 01.01.2016р. по листопад 2017р. індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась.
За зверненням представника заявника від 16.04.2024р. відповідач листом від 18.04.2024р. №65050-3681/65152 повідомив, що при плануванні видатків для виплати грошового забезпечення кошти на індексацію не планувались. Відповідно до роз'яснень Мінсоцполітики України підприємства, установи та організації, які фінансуються з бюджету, здійснюють індексацію грошових доходів населення залежно від наявності коштів на зазначені цілі.
Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу повноти оплати часу військової служби заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті (позаяк вимоги заявника до 01.10.2023р. підпадають під режим правового захисту за ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України до внесення змін Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ), суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Стосовно нарахування та виплати заявнику індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 14.11.2017р. з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року.
Частиною 1 ст.43 Конституції України проголошено, що кожен має право на працю і ці відносини у сфері проходження людиною публічної служби в органах та підрозділах служби цивільного захисту унормовані, насамперед, приписами ст.ст.101-129 Кодексу цивільного захисту України, Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (затверджене постановою КМУ від11.07.2013р. №593), постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (до 28.02.2018р.), постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.), Інструкції про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (затверджена наказом МВС України від 23.04.2015р. №475, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15.05.2015р. №544/26989; далі за текстом - Інструкція №475), Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (затверджена наказом МВС України від 20.07.2018р. №623, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16.08.2018р. за №936/32388; далі за текстом - Інструкція №623).
Право особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту на отримання індексації грошового забезпечення прямо згадано законодавцем у положеннях ч.3 ст.125 Кодексу цивільного захисту України та п.14 Розділу І Інструкції №623.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що за визначенням ст.1 Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ч.ч.1 і 6 ст.2 означеного закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру (зокрема і оплата праці та грошове забезпечення) у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Як указано у ч.1 ст.4 Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" у редакції Закону України від 24.12.2015р. №911-VIII (набрав чинності з 01.01.2016р.), індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Попередня редакція означеного положення закону передбачала, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
Згідно з ст.6 Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Згаданий Порядок був затверджений постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (далі за текстом - Порядок №1078).
Згідно з п.2 Порядку №1078 грошове забезпечення віднесено до переліку доходів громадян, котрі підлягають індексації.
За приписами п.11 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Абзацом 1 п.4 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з абз.1 п.5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Відповідно до абз.2 п.5 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Як то указано в абз.3 п.5 Порядку №1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Абзацом 4 п.5 Порядку №1078 визначено, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Згідно з абз.5 п.5 Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 31.03.2021р. №278 (дата набрання чинності - 02.04.2021р.) у разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.
При цьому, до внесення означених змін абз.5 п.5 Порядку №1078 мав наступну редакцію: «У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.».
Відповідно до абз.6 п.5 Порядку №1078 до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 11 цього Порядку.
Як згадувалось судом вище, з 01.01.2008р. і до 28.02.2018р. розміри окладів за посадою (посадових окладів) категорії публічних службовців, до якої належить і заявник, були визначені приписами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294, а з 01.03.2018р. почали визначатись приписами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.
Відтак, саме 01.01.2008р. та 01.03.2018р. мали місце події підвищення посадових окладів, а до настання календарної дати 01.03.2018р. жоден із діючих військовослужбовців (рівно як і інших осіб, грошове забезпечення яких обчислювалось у порядку постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294) не отримував грошового забезпечення за правилами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.
Суд відзначає, що за змістом наведених норм Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку №1078 єдиною легітимною причиною не застосування до грошового забезпечення діючого публічного службовця процедури індексації грошового доходу громадянина є неперевищення індексом інфляції визначеного законом арифметичного значення.
Частиною 5 ст.242 КАС України передбачено, що вибір і застосування норм права здійснюється судом із врахуванням висновків постанов Верховного Суду.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 26.01.2022р. у справі №400/1118/21 індекс споживчих цін січня 2008 року повинен використовуватись у процедурі обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовця до 28.02.2018р.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
Оскільки матеріали справи не містять доказів вчинення суб”єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу обчислення індексації грошового забезпечення заявника до 14.11.2017р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008р., то суд констатує наявність у спірних правовідносинах бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України.
За змістом ч.2 ст.77 КАС України відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) за критеріями дотримання: компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
Проте, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандарти доказування обставин спору та приписи ч.4 ст.9, ст.ст.72-76, ч.1 ст.77, ч.3 ст.242, ч.4 ст.242 КАС України засвідчують, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною судом виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у ході розгляду справи суб”єктом владних повноважень не було доведено дотримання ч.2 ст.19 Конституції України ч.2 ст.2 КАС України, позаяк реально вчинене управлінське волевиявлення у формі бездіяльності з приводу обчислення індексації грошового забезпечення заявника до 14.11.2017р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008р. не узгоджується із змістом нормативного регламентування і тому підлягає визнанню протиправним.
Тому позов за цим епізодом підлягає до задоволення співвідносно з часом публічної служби заявника.
При цьому, зміст приписів абз.1 ч.4 ст.245 КАС України дозволяє суду у даному конкретному випадку обтяжити суб”єкта владних повноважень обов”язком вчинення конкретного управлінського волевиявлення, сформульованого у резолютивній частині даного судового акту.
Стосовно строку звернення до суду у спірних правовідносинах суд зазначає, що у межах справи №990/233/23 Верховним Судом було сформульовано правовий висновок, суть якого (на думку окружного адміністративного суду) полягає у тому, що дія ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ охоплює усі випадки заявлення до суду вимог про присудження (чи то у формі стягнення, чи то у формі спонукання до нарахування) коштів з оплати праці і строк у три місяці підлягає застосуванню з календарної дати припинення дії п.1 глави ХІХ Кодексу законів про працю України.
Натомість, у межах справи №990/235/23 Верховним Судом було сформульовано правовий висновок, суть якого (на думку окружного адміністративного суду) полягає у тому, що дія ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ охоплює лише випадки заявлення до суду вимог про присудження (чи то у формі стягнення, чи то у формі спонукання до нарахування) коштів з оплати праці, які виникли після 19.07.2022р. у зв'язку із чим спір у справі №990/235/23 Верховним Судом як судом першої інстанції було вирішено по суті.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2024р. у справі №990/235/23 було скасовано рішення Верховного Суду від 05.02.2024р. у справі № 990/235/23 із ухваленням нового рішення про відмову у позові.
Висновків з приводу дії у часі ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ текст постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2024р. у справі №990/235/23 не містить.
Тому, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд у даному конкретному випадку наразі схиляється до висновку про справедливість розгляду спору по суті.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція); рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії", вичерпно реалізував усі діючі правові механізми з”ясування об'єктивної істини; забезпечив здобуття достатнього для вирішення спору по суті обсягу доказів; надав всебічну оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав достатній поза розумним сумнівом обсяг міркувань з приводу конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області з приводу ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016р.-14.11.2017р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016р.-14.11.2017р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко