08 серпня 2024 рокуСправа №160/14861/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
06 червня 2024 року представник ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2019, 2020, 2021 роки з урахуванням раніше виплачених сум;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 з 25.04.2024 року перерахунок та виплату пенсії за віком з урахуванням раніше виплачених сум, відповідно до статті 40 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за попереднім перерахунком пенсії за віком, тобто за 2019, 2020, 2021 роки.
В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, з 24 серпня 2015 року отримує пенсію за віком відповідно до положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
25 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою, в якій просив перерахувати пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2019-2021 роки, а не з урахуванням показника середньої заробітної плати за 2014-2016 роки.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №30729-20746/Б-01/8-0400/24 від 21 травня 2024 року, позивачеві повідомлено про відмову в здійсненні перерахунку відповідно до статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за попереднім перерахунком пенсії за віком, тобто за 2019, 2020, 2021 роки.
ОСОБА_1 вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови йому в перерахунку та виплаті пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2019, 2020, 2021 роки, у зв'язку з чим представник позивача звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2024 року для розгляду адміністративної справи №160/14861/24 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 червня 2024 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
19 липня 2024 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву вх.№28229/24, в якому представник відповідача з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
Документально встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з 24.08.2015 року отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону №1058-ІV, після досягнення пенсійного віку - 60 років.
При первинному призначені пенсії для обчисленні розміру був застосований показник середньої заробітної плати за 2014-2016 роки.
Як вбачається зі змісту частини 2 статті 40 Закону №1058 при визначенні розміру заробітної плати застрахованої особи використовується, крім іншого, показник середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Визначальним є те, що згідно із вказаними нормами законодавства при визначенні розміру пенсії застосовується показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення саме за призначенням пенсії, а не за перерахунком пенсії.
Тобто, виходячи з буквального тлумачення частини 2 статті 40 Закону №1058 цей показник повинен бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії.
Фактично, ОСОБА_1 має право обрати метод обчислення заробітної плати для перерахунку пенсії, в тому числі і з урахуванням заробітної плати, яку він отримував до моменту перерахунку пенсії, але не має права вимагати застосування показника середньої заробітної плати працівників, за певний календарний рік, в свою чергу, Головним управлінням обґрунтовано не застосовано при перерахунку пенсії показник середньої заробітної плати в Україні за 2019-2021 роки.
Аналогічна позиція щодо застосування статей 40, 42 Закону № 1058, неодноразово висловлювалася Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 20.03.2012 у справі №21 -62а12, від 28.11.2012 у справі № 21-382а12 та 04.12.2012 (справа № 21-378а12), в яких суд зазначив, що перерахунок пенсії на підставі частини 4 статті 42 Закону №1058 здійснюється із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, та розраховується за формулою, наведеною в частині другій статті 40 цього Закону.
При такому перерахунку зазначений показник середньої заробітної плати залишається незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція була висловлена в постановах Верховного Суду від 01.11.2018 у справі № 804/9874/14, від 13.06.2019 у справі № 265/84/16-а та від 21.10.2021 у справі №2-а-2430/11.
Враховуючи вищевикладене, вбачається, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є правомірними, оскільки показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, з якого обчислюється пенсія за 2019-2021 року, може бути застосований лише в разі призначення пенсії в 2022 році.
З урахуванням викладеного, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з 24.08.2015 року отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону №1058-ІV, після досягнення пенсійного віку - 60 років.
При первинному призначені пенсії для обчисленні розміру був застосований показник середньої заробітної плати за 2014-2016 роки.
25 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою, в якій просив перерахувати пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2019-2021 роки, а не з урахуванням показника середньої заробітної плати за 2014-2016 роки.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №30729-20746/Б-01/8-0400/24 від 21 травня 2024 року, позивачеві повідомлено про наступне.
Відповідно частини 4 статті 42 Закону 1058-ІV у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої обчислена пенсія.
За бажанням пенсіонера перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині 1 статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.
Cтраховий стаж, зарахований по 28.02.2022 року, складає 48 років 10 місяців 16 днів.
Коефіцієнт страхового стажу з урахуванням величини оцінки одного року страхового стажу 1% становить 0,48833.
Пенсію обчислено відповідно до статей 27 і 28 Закону №1058 виходячи із заробітної плати за період з 01.10.1991 року по 30.09.1996 та за даними системи персоніфікованого обліку з 01.07.2000 року по 31.07.2015 року.
Індивідуальний коефіцієнт Вашої заробітної плати після оптимізації становить 1, 25210 на 01.03.2024 року складає 0,48833;
Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії з урахуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015, 2016 роки, із застосуванням коефіцієнтів збільшення в розмірі 1,17; 1,11; 1, 11; 1,14; 1,197 та 1,0796 складає 10009,88 грн. (3764,40 грн. х 1,17 х 1,11 х 1,11 х 1,14 х 1,197 х 1,0796 = 7994,47 грн. х 1,25210).
Загальний розмір пенсійної виплати станом на 01 березня 2024 року складає 5195,05 грн., у томи числі:
4888,12 грн. - основний розмір пенсії (10009,88 грн. х 0,48833);
306,93 грн. - доплата за 13 роки понаднормативного стажу (2361 х 13%).
За результатами розгляду заяви позивача, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовлено позивачеві в перерахунку та виплаті пенсії за віком відповідно до статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за попереднім перерахунком пенсії за віком, тобто за 2019, 2020, 2021 роки.
ОСОБА_1 вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови йому в перерахунку та виплаті пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2019, 2020, 2021 роки, у зв'язку з чим представник позивача звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 40 Закону №1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року.
За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою:
Зп = Зс х (Ск : К), де:
Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;
Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики.
Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки.
Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n);
К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи (частина друга статті 40 Закону №1058-IV).
Приписами частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою:
Зп = Зс х (Ск: К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики.
Згідно з абзацом 5 частини 4 статті 42 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду щороку з 1 квітня без додаткового звернення особи проводять перерахунок пенсії тим особам, які на 1 березня року, в якому здійснюється перерахунок, набули право на проведення перерахунку, передбаченого абзацами першим - третім цієї частини, на найбільш вигідних умовах. Порядок такого перерахунку пенсії встановлюється правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Отже, зі змісту вказаних норм вбачається, що щороку з 1 квітня без додаткового звернення особи проводять перерахунок пенсії тим особам, які на 1 березня року, в якому здійснюється перерахунок, набули право на проведення перерахунку, передбаченого абзацами 1 - 3 цієї частини, на найбільш вигідних умовах.
При цьому, як вбачається зі змісту частини 2 статті 40 Закону №1058-IV при визначенні розміру заробітної плати застрахованої особи використовується, крім іншого, показник середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Визначальним в цій справі є те, що згідно з вказаними нормами законодавства при визначенні розміру пенсії застосовується показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення саме за призначенням пенсії, а не за перерахунком пенсії.
А отже, з тлумачення частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей показник повинен бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії.
Суд зазначає, що пенсіонер має право обрати метод обчислення заробітної плати для перерахунку пенсії, в тому числі і з урахуванням заробітної плати, яку він отримував до моменту перерахунку пенсії, але не має права вимагати застосування показника середньої заробітної плати працівників, за певний календарний рік, відповідач обґрунтовано не застосував при перерахунку пенсії показник середньої заробітної плати в Україні за 2019-2021 роки.
Аналогічна позиція, щодо застосування статей 40, 42 Закону №1058-IV неодноразово висловлювалася Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 20.03.2012 р. у справі №21-62а12, від 28.11.2012 року в справі № 21-382а12 та 04.12.2012 року (справа №21-378а12), в яких суд зазначив, що перерахунок пенсії на підставі частини 4 статті 42 Закону №1058-IV здійснюється із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, та розраховується за формулою, наведеною в частині 2 статті 40 цього Закону.
При такому перерахунку зазначений показник середньої заробітної плати залишається незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція була висловлена в постановах Верховного Суду від 01.11.2018 року в справі №804/9874/14, від 13.06.2019 року в справі №265/84/16-а та від 21.10.2021 року у справі № 2-а-2430/11.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з 24.08.2015 року отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону №1058-ІV, після досягнення пенсійного віку - 60 років.
При первинному призначені пенсії для обчисленні розміру був застосований показник середньої заробітної плати за 2014-2016 роки.
Відповідно до підпункту 4-3 частини 4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсії, призначені відповідно до цього Закону до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», з 1 жовтня 2017 року перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки.
У подальшому, з жовтня 2017 року на виконання вимог підпункту 4-3 частини 4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивачеві здійснено перерахунок пенсії із застосуванням середньомісячного заробітку для обчислення пенсії позивача з урахуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислений як середній показник за 2014, 2015, 2016 роки, із застосуванням коефіцієнтів збільшення в розмірі 1,17, 1,11, 1,11 та 1,14.
У подальшому позивачеві здійснювалися перерахунки пенсії у зв'язку з індексацією, зміною стажу та зміною особистих даних пенсіонера, проте показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, залишався незмінним, тобто за 2014-2016 роки, що також відповідає законодавству, зокрема частині 2 статті 40 Закону №1058-IV, оскільки цей показник застосовується за три роки, що передують саме року звернення за призначенням пенсії (попереднього перерахунку за Законом), а не за її перерахунком.
Таким чином, суд зазначає, що ОСОБА_1 помилково вважає, що при перерахунку його пенсії у квітні 2024 року належало застосовувати показник середньої заробітної плати за 2019-2021 роки.
Також суд зазначає, що при проведенні перерахунку пенсії позивачеві, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області дотримано алгоритму перерахунку пенсії та передбачених положень статті 42 Закону №1058-IV.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 969,01 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією АТ "Таскомбанк" №3444-1519-6094-8178 від 06 червня 2024 року.
З урахуванням відмови в задоволенні адміністративного позову, розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник