Справа № 127/2-1807/2010
Провадження № 6/127/500/24
07 серпня 2024 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі судді Іщук Т. П., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» про заміну стягувача у виконавчому листі, поновлення строку на звернення зі скаргою на дії державного виконавця та скасування постанови про повернення виконавчого документа від 29 вересня 2017 року,
ТОВ «Українська факторингова компанія» звернулася із заявою про заміну стягувача у виконавчому листі, виданому на виконання рішення Ленінського районного суду м.Вінниці від 21 квітня 2010 року в справі №2-1807/2010 щодо боржника ОСОБА_1 , а також просили поновити строк на звернення зі скаргою на дії державного виконавця та скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 29 липня 2017 року за виконавчим провадженням №53210137. Звертаючи з цією заявою, заявник вказує, що він набув право вимоги до боржника ОСОБА_1 на підставі договору відступлення права вимоги грошових зобов'язань від 15 лютого 2022 року, укладеного ним з ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг», а тому наявні підстави для заміни стягувача. При цьому зазначає, що разом із заявою щодо правонаступництва, якщо виконавче провадження закінчене, заявник має право, зокрема оскаржити постанову про закінчення виконавчого провадження, а суд має оцінити ці питання в комплексі.
Заявник вказує, що 29 липня 2017 року було винесено постанову про повернення виконавчого листа стягувачу та встановлено, що майна, яке підлягає опису та арешту майна, не має. Наразі заявником було з'ясовано про реєстрацію за ОСОБА_1 причепу, 1992 року випуску, дата реєстрації 10.11.1995, однак державним виконавцем не було оголошено та не було накладено арешт на цей транспортний засіб, хоча він повинен здійснити всі передбачені законом заходи в межах своїх повноважень. При цьому зазначає, що в матеріалах виконавчого провадження №53210137 відсутні відомості про те, що постанова разом з оригіналом виконавчого листа надсилалася ПАТ «БМ Банк», тобто стягувачу на той час не було відомо про її винесення. Рішенням Національного банку України від 06 листопада 2018 року у ПАТ «БМ Банк» було відкликано банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій та надалі юридичну особу припинено.
ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг», який набув право вимоги, також не було відомо, що органами ДВС неправомірно було винесено постанову про повернення виконавчого документа, оскільки ДВС не надало відповіді. Заявником також було направлено запит до ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» щодо передачі їм банком виконавчого листа та чи було відомо про вказану постанову та на який повідомлено, що виконавчі листи не передавалися, а інформація щодо виконавчих проваджень відносно ОСОБА_1 у них була відсутня, тому і здійснювали офіційні запити.
Крім того, заявник вказує, що про наявність у боржника майна їм стало відомо лише після отримання відповіді з РСЦ та надалі направлено скаргу начальнику ДВС про надання пояснень щодо не накладення арешту та не оголошення в розшук майна боржника. З його відповіді слідує, що виконавче провадження №53210137 знищене, а ТОВ «Українська факторингова компанія» не є стороною виконавчого провадження.
Заявник звертає увагу, що ні ПАТ «БМ Банк», ні ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» не було відомо про винесення постанови про повернення виконавчого документа та про наявність транспортного засобу в боржника , а діяльність ТОВ «Українська факторингова компанія» припала на час введення в Україні воєнного стану, постійних обстрілів та оголошення повітряних тривог, відключення світла, а тому строк було пропущено з поважних причин, який просили поновити, а постанову про повернення виконавчого листа скасувати та відновити виконавче провадження.
Розглядаючи питання щодо поновлення строку та відповідно прийняття заяви до розгляду, дослідивши матеріали заяви та матеріали цивільної справи №127/2-1807/2010, суд дійшов такого висновку.
Згідно ст. 449 ЦПК України, скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод; пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлений судом.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом; документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини пропуску поважними, крім випадків, коли цим кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущений строк без повідомлення учасників справи.
У контексті вказаних положень процесуального закону, враховуючи характер вирішуваного питання ( поновлення строків та відповідно прийняття до розгляду заяви про скасування постанови про повернення виконавчого документа та заміни стягувача, яка подана в комплексі) суд розглядає останнє без повідомлення учасників справи.
Як вказувалося суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року N 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах", відповідно до статті 385 ЦПК скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби може бути подано до суду у десятиденний строк, а при оскарженні постанови про відкладення провадження виконавчих дій - у триденний строк, які обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод. Також суди повинні враховувати, що коли в законі встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду (наприклад, стаття 26 - оскарження постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, стаття 58 - оскарження оцінки майна, визначеної за результатами рецензування звіту про оцінку майна (Закону про виконавче провадження), їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за нормами статті 385 ЦПК. Такі строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Наприклад, при оскарженні бездіяльності зазначених осіб у вигляді невжиття заходів з примусового виконання судового рішення до уваги може бути взято ті обставини, що стягувач, який подав до відповідного органу заяву про відкриття виконавчого провадження і не отримав у визначений законом строк (з урахуванням поштового обігу) задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні процесуальні документи та чи ознайомлений він із матеріалами виконавчого провадження. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз'яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах.
Виходячи з принципу змагальності в цивільному процесі, прав та обов'язків сторін у справі, визначених ЦПК України, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.
Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Зазвичай це обставини, що не залежать від волі такої особи.
Норми цивільного процесуального законодавства не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі підстави визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
При цьому поважними причинами пропущення строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення заявника і пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод право на справедливий суд передбачає і доступ до правосуддя і, зокрема гарантується тим, що суд має бути не заформалізованим, що знайшло своє відображення у рішеннях ЄСПЛ "Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі" (Podbielski and PPU Polpure v. Poland) від 26 липня 2005 року, заява N 39199/98, п. 62), "Воловік проти України" від 6 грудня 2007 року, заява N 15123/03.
У Рішенні в справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява N 23436/03 ЄСПЛ зазначено: "Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, Серія А N 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі Guerin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37). 23. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року).
В постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі N 755/8494/16-ц вказано, що відповідно до сталої практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі "ОСОБА_11 проти України" (974_256) (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та "Трух проти України" (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява N 50966/99, від 14 жовтня 2003 року). У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).
В постанові Великої палати Верховного суду від 03 жовтня 2018 року у справі N 320/7888/16-ц вказано, що стосується дотримання процесуальних строків, то, слід вважати, що сторони повинні таких дотримуватись та пропуск таких, за загальним правилом, призводить до втрати права особою на вчинення певної процесуальної дії у даному випадку на подання скарги.
Як слідує з матеріалів справи заочним рішенням Ленінського районного суду м.Вінниці від 21 квітня 2010 року у справі №2-1807/10 за позовом ВАТ «БМ Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості позов задоволений та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ВАТ «БМ Банк» заборгованість за кредитним договором №1/26/050308 від 05 березня 2008 року в загальній сумі 107280,66 доларів США, що еквівалентно 858288,19 грн, а також судові витрати.
Вказане рішення набрало законної сили.
На виконання вказаного рішення 27 серпня 2010 року Ленінським районним судом м.Вінниці видано стягувачу два виконавчі листи № 2-1807-2010 про стягнення заборгованості відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 88, 118, 141, 142).
29 вересня 2017 року державним виконавцем Центрального ВДВС міста Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області відносно боржника ОСОБА_1 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу № 53210137 на підставі п.2 ч.1ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 82 т.2).
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22 травня 2019 року замінено сторону виконавчого провадження стягувача з ПАТ «БМ Банк» на його правонаступника ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення Ленінського районного суду м.Вінниці від 21 квітня 2010 року в справі №2-1807-2010 (а.с. 172-173 т. 1).
Згідно з Договором відступлення права вимоги грошових зобов'язань за кредитними договорами № 15.02/2022_ГКФ від 15 лютого 2022 року, укладеним між ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» та ТОВ «Українська факторингова компанія», ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» відступило на користь заявника право вимоги заборгованості за кредитним договором №1/26/050308 від 05 березня 2008 року (а.с. 178-182 т. 2).
ТОВ «Українська факторингова компанія», декілька раз зверталася до суду з питаннями щодо заміни стягувача, видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку пред'явлення його до виконання.
Так, 12 вересня 2022 року заявник звертався до суду та просив замінити стягувача у виконавчих листах у виконанні рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 21 квітня 2010 року в справі №2-1807/24 щодо обох боржників.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2022 року у задоволенні заяви ТОВ «Українська факторингова компанія» про заміну сторони виконавчого провадження відмовлено (а.с. 158-162 т. 2). При цьому суд апеляційної інстанції, розглядаючи цю заяву та ухвалюючи рішення, звертав увагу на постанову державного виконавця Центрального ВДВС м.Вінниці від 29 вересня 2017 року про повернення виконавчого листа стягувачу, а сама постанова, як слідує з матеріалів справи, під час розгляду цієї заяви 14 жовтня 2022 року направлялася представником боржника ОСОБА_1 ТОВ Українська факторингова компанія» засобами поштового зв'язку рекомендованим відправленням (а.с.86, т.2).
13 вересня 2023 року заявник потворно звертається до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчих листах щодо обох боржників, видачу дублікату виконавчого листа щодо ОСОБА_1 та поновлення строку пред'явлення його до виконання.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09 жовтня 2023 року відмовлено заявнику в поновленні строку для пред'явлення листа до виконання та заява залишена без розгляду. При цьому суд, постановляючи ухвалу, також звертав увагу на постанову державного виконавця Центрального ВДВС м.Вінниці від 29 вересня 2017 року про повернення виконавчого листа стягувачу.
04 січня 2024 року заявник втретє звертається до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчих листах щодо обох боржників, видачу дублікату виконавчого листа щодо боржника ОСОБА_1 та поновлення строку пред'явлення його до виконання.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2014 року заяву задоволено частково, замінено сторону стягувача у виконавчому листі від 27 серпня 2010 року у справі № 2-1807/2010, виданому на підставі рішення Ленінського райсуду м. Вінниці від 21 квітня 2010 року про солідарне стягнення зі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором на користь ПАТ «БМ Банк», з ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» на ТОВ «Українська факторингова компанія» відносно боржника ОСОБА_2 , в решті вимог заяви- відмовлено.
Ухвала залишена без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року.
При цьому як суд першої інстанції, так і апеляційної, ухвалюючи рішення, також вказували на постанову від 29 вересня 2017 року про повернення виконавчого листа стягувачу .
З огляду на вказане у суду відсутні підстави стверджувати про те, що заявнику не було відомо про оскаржувану ним постанову та заявник, як правонаступник стягувача, протягом часу з жовтня 2022 року не мав можливості скористатися своїми процесуальними права щодо оскаржуваної постанови, зокрема і щодо з'ясування майна боржника, та існували об'єктивні обставини, які унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду.
Сам факт введення воєнного стану на території України та відключення світла, на які посилається заявник, не може слугувати безумовною та достатньою підставою для визнання поважними причин пропуску процесуального строку, за відсутності відповідних обґрунтувань та доказів того, як саме введення воєнного стану, вплинуло на роботу заявника. Наразі такі докази відсутні.
Неналежна організація процесу роботи з боржниками з боку відповідальних осіб, виникнення організаційних складнощів є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Стягувач не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків.
Особа зобов'язана добросовісно користуватися своїми процесуальними права та обов'язками.
Щодо посилання заявника як на поважність причин, що ні банку, ні попередньому стягувачу ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» не було відомо про вказану постанову, банк було ліквідовано, а правонаступник не отримував відповіді на свої звернення, то такі доводи заявника не свідчать про поважність причин пропуску строку.
Як слідує із норм законодавства, які регулюють здійснення діяльності банком у період ліквідації, вони жодними чином не обмежували банк у здійсненні своїх процесуальних прав як стягувача у виконавчому провадженні та наразі матеріали справи не містять жодних доказів, що запровадження процедури ліквідації первісного кредитора спричинило неможливість належного контролю за виконанням рішення.
Слід також звернути увагу, що постанова про відкликання ліцензії ПАТ «БМ Банк» прийнята Національним банком України 06 листопада 2018 року, в той же постанова про повернення виконавчого листа стягувачу датована 29 вересня 2017 року, а доступ до АСВП є відкритим.
Неналежне виконання стягувачем своїх прав та обов'язків не може бути підставою для поновлення строку.
Суд звертає увагу, що право вимоги до боржника ОСОБА_1 двічі передавалося, однак заміна кредитора у зобов'язанні не може вважатись поважною причиною пропуску строку, так як і не може давати більший обсяг прав новому кредитору аніж первісному кредитору в розумінні статті 514 ЦК України.
Отже, із встановлених судом обставин слідує, що заявник, як правонаступник стягувача, був обізнаний із наявністю оскаржуваної постанови від 29 вересня 2017 року, однак із заявою про її скасування звернувся лише 29 липня 2024 року, тобто з пропуском установленого строку для її оскарження, а обставини на які він посилається як на поважність причин пропуску строку звернення до суду, не є такими, а тому заява про поновлення строку на звернення зі скаргою задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом; документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Зважаючи, що заявник, звертаючись до суду, подав в комплексі питання і про скасування постанови про повернення виконавчого листа і про заміну стягувача у виконавчому листі, тому вказану заяву в цілому слід залишити без розгляду.
На підставі викладеного та керуючись ст. 126, 127, 442, 449 ЦПК України, суд
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» в поновленні строку на звернення зі скаргою на постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 29 вересня 2017 року за виконавчим провадження №53210137.
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» про заміну сторони стягувача та скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 29 вересня 2017 року за виконавчим провадження №53210137 - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення до суду апеляційної інстанції. Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: