Справа № 149/2297/24
Провадження №2-а/149/53/24
Номер рядка звіту 129
09.08.2024 м. Хмільник
Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Олійника І. В.,
за участі секретаря Янюк А. Й.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Короткий зміст заявлених вимог
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою № 187 від 28.06.2024 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП за те, що він відмовився від отримання повістки про виклик та не з'явився у вказаний у повістці час, підтверджуючих документів та причин неявки не повідомив. Позивач зазначає, що повістки про виклик він не отримував, про що вказав у протоколі про адміністративне правопорушення, а тому й не з'явився до ТЦК. Вважає його притягнення до відповідальності протиправним, просить скасувати оскаржувану постанову, а справу про адміністративне правопорушення закрити.
Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 25.07.2024 у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін. Відповідачу визначено п'ятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву узагальнені доводи котрого зводяться до того, що оскаржувана постанова є правомірною та винесена з дотриманням вимог чинного законодавства, оскільки позивач відмовився від отримання повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що було складено відповідний акт.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
22.06.2024 працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 складено акт про відмову від отримання позивачем повістки про виклик до першого відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 на 09:00 год 24.06.2024, про доведення до відома позивача о 16:15 год 22.06.2024.
24.06.2024 встановлено неприбуття позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
27.06.2024 стосовно позивача складено протокол № 187 про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а саме за те, що позивач 22.06.2024 приблизно о 16:15 год відмовився від отримання повістки про явку на 24.06.2024 для уточнення військово-облікових даних до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 22.06.2024 було складено акт про відмову у отриманні повістки. У вказаний в повістці час позивач не з'явився, підтверджуючих документів та причин неявки не повідомив, чим порушив ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оборону України", абз. 1 ч. 1 ст. 22, ч. 3 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", ч. 10 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу". Відповідно до письмових пояснень позивач вказав "Я ОСОБА_1 не отримував ніяких повісток 22.06.2024 із за цього не з'явився в воєнкомат 24.06.2024".
28.06.2024 постановою № 187 у справі про адміністративне правопорушення позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягненні у виді штрафу у розмірі 17000 грн. За змістом оскаржуваної постанови позивач відмовився від отримання повістки про явку на 22.06.2024 для уточнення військово-облікових даних до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що було складено акт про відмову від 22.06.2024. У вказаний в повістці час не з'явився, документів не надав, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оборону України", ч. 1 Правил військового обліку призовників та військовозобов'язаних", ч.ч. 3, 10 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", ч. 3 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Позиція суду
Відповідно до ч. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із абз. 2 ч. 10 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до абз. 7 ч. 3 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Згідно із пп. 1 п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ у разі вручення повістки є особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки.
Відповідач заперечуючи проти позову не надав повістки (її копії) про виклик позивача 24.06.2024 на 09:00 год., а також відеозапису вручення цієї повістки і доведення акта відмови від отримання повістку позивачеві. Зважаючи на це, а також приймаючи до уваги пп. 1 п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, сам акт відмови не є беззаперечним та належним підтвредженням оповіщення позивача.
За приписами ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі ст.ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган, посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадській організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із ч. 2 ст. 283 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, зокрема, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справи і посилання на норму закону, яка передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення. Дотримання цих вимог має виключне значення для встановлення об'єктивної істини при оскарженні такої постанови в судовому порядку.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.05.2020 у справі № 513/899/16-а.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання обов'язку щодо доказування правомірності свого рішення відповідачем подано відзив на позовну заяву узагальнені доводи котрого зводяться до того, що оскаржувана постанова є правомірною та винесена з дотриманням вимог чинного законодавства, оскільки позивач відмовився від отримання повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що було складено відповідний акт, однак відеозапису доведення позивачу акта відмови від отримання повістки відповідачем не надано.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи викладене та приймаючи до уваги встановлені обставини, а також те, що обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення відповідачем не виконано, оскільки не підтверджено належними доказами оповіщення позивача, доведення до нього акту відмови від отримання повістки, отже обов'язок його явки до ТЦК, у зв'язку з цим неявка позивача 24.06.2024 о 09:00 год. не містить складу правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП, а тому оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасування, а провадження про адміністративне правопорушення - закриттю.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При задоволенні позову стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 КАС України).
З огляду на те, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем понесено судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 605,60 грн, суд, у відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України, доходить висновку, що дані витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст.ст. 121, 251, 280 КУпАП, ст.ст. 9, 77, 79, 132, 139, 162, 205, 246, 250, 286 КАС України, суд,
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 № 187 від 28.06.2024 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у виді штрафу в сумі 17 000 грн, а справу про адміністративне правопорушення, - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 грн 60 коп.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 09.08.2024.
Суддя Ігор ОЛІЙНИК