Номер провадження: 33/813/1856/24
Номер справи місцевого суду: 504/1344/24
Головуючий у першій інстанції Жовтан П. В.
Доповідач Лозко Ю. П.
01.08.2024 року м. Одеса
Суддя Одеського апеляційного суду судової палати у цивільних справах Лозко Ю.П.,
за участю секретаря судового засідання Губара Д.В., захисника Воронкова Володимира Олексійовича, який діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , потерпілої ОСОБА_2
розглянувши апеляційну скаргу захисника Воронкова Володимира Олексійовича
Постановою судді Комінтернівського районного суду Одеської області від 06 червня 2024 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 170 грн. Вирішено питання щодо судового збору.
Судом першої інстанції встановлено, що 12 березня 2024 року о 17:00 год. за місцем мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 вчинила відносно своєї доньки ОСОБА_2 домашнє насильство, тобто умисні дії психологічного характеру, а саме ображала її нецензурною лайкою, не давала змоги забрати свої особисті речі з будинку, внаслідок чого могла бути завдана шкода її психологічному здоров'ю, відповідальність за що передбачено ч.1 ст.173-2 КУпАП.
В апеляційній скарзі захисник Воронков В.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 просить постанову Комінтернівського районного суду Одеської області від 06 червня 2024 року скасувати та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю у діях
ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП.
За доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 є власницею житлового будинку, розташованого за адресою:
АДРЕСА_1 , що підтверджується правовстановлюючими документами, та є єдиною особою, яка зареєстрована у вказаному вище будинку. Отже, ОСОБА_1 може на власний розсуд реалізувати своє право власності на житловий будинок за вказаною вище адресою та не зобов'язана впускати туди свою доньку, не зважаючи на родинні зв'язки. Захисник звертає увагу, що всупереч диспозиції ст. 173-2 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення, правоохоронцями не конкретизовано в чому саме полягало психологічне насильство і яка шкода була заподіяна потерпілій. Твердження про те, що ОСОБА_1 висловлювалася нецензурною лайкою на адресу ОСОБА_2 не підтверджені жодними доказами, зокрема поясненнями свідків, аудіо або відео фіксацією. На переконання скаржника, формулювання у змісті протоколу про адміністративне правопорушення «могла бути завдана шкода її психологічному здоров'ю» не доводить за стандартом «поза розумним сумнівом» факт недостовірності її спричинення, оскільки без конкретизації ознак стає міркуванням, на якому не може ґрунтуватися обвинувачення. Стосовно повернення особистих речей з будинку зазначає, що 05 березня 2024 року ОСОБА_1 запропонувала ОСОБА_2 забрати свої особисті речі з житлового будинку, та цього ж дня ввечері, ОСОБА_2 було повернуто всі запитувані речі (одяг, посуд, телевізор, міксер, кухонну техніку), іншу частину речей ОСОБА_1 забирати відмовилася. Крім того, 12 березня 2024 року ОСОБА_1 було передано інші запитувані речі (2 велосипеда, 2 самокати), іншу частину речей ОСОБА_2 відмовилася забирати. Посилаючись на викладене вище, захисник зазначає, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази факту відмови ОСОБА_1 передавати ОСОБА_2 та її сім'ї особисті речі. Також звертає увагу, що передача речей відбувалася за межами зазначеного вище житлового будинку, оскільки наразі між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 існує спір щодо права власності на житловий будинок, який є предметом судового розгляду у справі №504/1191/24. Захисник звертає увагу, що за подібними до цієї справи обставинами та з тотожними учасниками, Комінтернівський районний суд Одеської області у справі №504/649/24 закрив провадження у справі за ч.1 ст. 173-2 КУпАП відносно ОСОБА_1 .
В судовому засіданні захисник Воронков В.О. підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.
Потерпіла ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.
Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явилася.
Відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.
З огляду на наведене, та зважаючи на положення статті 268 КУпАП, які не містять імперативної заборони щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, апеляційний суд, вважає за можливе розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 .
Вислухавши захисника ОСОБА_3 за доводами апеляційної скарги, потерпілу ОСОБА_2 , перевіривши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до положень ч. 7 ст. 294 КУпАП України апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 умисно створювала перешкоди своїй донці ОСОБА_2 в тому, щоб остання мала можливість забрати свої особисті речі та речі своїх дітей з будинку, чим фактично позбавляла ОСОБА_2 можливості користуватися вказаним майном. Суд кваліфікував дії ОСОБА_1 за ознаками домашнього насильства економічного характеру, а не психологічного характеру, як зазначено в протоколі, що в свою чергу, суд вважав не впливає ступінь доведеності вини ОСОБА_1 та відповідає диспозиції ч.1 ст.173-2 КУпАП, яка ставиться ОСОБА_1 у провину, і дійшов висновку, що у діях
ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, а саме: вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода психічному здоров'ю потерпілого.
Апеляційний суд не погоджується з такими висновками судді, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно із ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином під час розгляду справи, законодавець покладає на суд обов'язок, обумовлений з'ясуванням істотних обставин справи, перелік яких визначено законом, які слугують правовими підставами (підґрунтям) для прийняття рішення про визнання особи винуватою у скоєнні інкримінованого правопорушення та застосування до неї заходу державного примусу у вигляді накладення стягнення.
При цьому, законодавець у положеннях ст. 7 КУпАП констатує, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Склад адміністративного правопорушення - це сукупність законодавчо-визначених ознак, наявність яких дає підстави дійти висновку у кожному конкретному випадку щодо належної правової кваліфікації дій особи, та як наслідок прийняти рішення щодо можливості притягнення такої особи до юридичної відповідальності.
Відсутність (недоведеність) хоча б однієї із ознак складу адміністративного правопорушення унеможливлює прийняття рішення про притягнення особи до відповідальності та застосування відносно неї заходів державного примусу, зокрема накладення стягнення у виді штрафу.
Диспозиція ч.1 ст. 173-2 КУпАП передбачає відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису
Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства врегульовані Законом України «Про запобігання та протидію домашнього насильства» (далі - Закон).
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Визначення поняття домашнього насильства також надано і у Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція) відповідно до положень якої "домашнє насильство" означає всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім'ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.
Згідно з п.14 ч.1 ст.1 Закону психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Відповідно до п.4 ч. 1 ст. 1 Законуекономічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Отже необхідною передумовою з наявністю (існуванням) якої законодавець передбачає можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП, є встановлення тієї обставини, що у зв'язку з неправомірною поведінкою кривдника, настають наслідки, які викликають у особи, яка постраждала від домашнього насильства, побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
При цьому, саме по собі лише застосування кривдником нецензурної лексики, образливих висловів на адресу потерпілої, не утворює складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, а відтак і не може бути правовою підставою для притягнення такої особи до адміністративної відповідальності саме за цієї статтею закону.
Апеляційний суд не погоджується з висновками місцевого суду щодо наявності у діях ОСОБА_1 складу інкримінованого правопорушення, оскільки за результатами апеляційного перегляду, судом апеляційної інстанції не встановлено фактичних обставин, які б підтверджували правильність висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відтак, тягар доказування на предмет доведеності достатності доказів винуватості ОСОБА_1 , у скоєні інкримінованого адміністративного правопорушення покладено на особу, що складала протокол про адміністративне правопорушення, тобто поліцейських.
Обов'язок органу (особи), яка склала протокол про адміністративне правопорушення, нести тягар доказування, що є складовою презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини в сенсі ст. 62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, та звільняє особу від обов'язку доводити свою непричетність до вчинення порушення.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ №563957 від 12 березня 2024 року убачається, що у графі склад адміністративного правопорушення, поліцейськими зазначено про таке: «12 березня 2024 року о 17:00 год. за місцем мешкання ОСОБА_1 вчинила відносно своєї доньки ОСОБА_2 домашнє насильство, тобто умисні дії психологічного характеру, а саме ображала її нецензурною лайкою, не давала змоги забрати свої особисті речі з будинку, внаслідок чого могла бути завдана шкода її психологічному здоров'ю, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 173-2 КУпАП.
Із викладеного убачається, що зазначені вище дії ОСОБА_1 кваліфіковані правоохоронцями саме як домашнє насильство психологічного характеру.
Апеляційний суд зазначає, що згідно з положеннями частини 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справах "Малофєєва проти росії" ("Malafeyeva у russia", рішення від 30 травня 2013 року, заява N 36673/04) та "Карелін проти росії" ("Karelin у. russia" заява N 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року), у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має: права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах "Кобець проти України" від 14.02.2008, "Берктай проти Туреччини" від 08.02.2001, "Леванте проти Латвії" від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення "за відсутності розумних підстав для сумніву", що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (рішення від 17.06.2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.
Наведеного вище суд першої інстанції не врахував та дійшов помилкового висновку щодо наявності правових підстав для зміни правової кваліфікації дій ОСОБА_1 та констатування вчиненню нею домашнього насильства економічного характеру, на відміну від того, як її дії були кваліфіковані правоохоронцями та зафіксовані у змісті протоколу про адміністративне правопорушення, а саме як вчинення домашнього насильство психологічного характеру.
Апеляційний суд звертає увагу, що у разі встановлення у діях особи відсутності ознак інкримінованого адміністративного правопорушення, які сформульовані у змісті протоколу про адміністративне правопорушення, суд на виконанням вимог закону, керуючись п.3 ч.1 ст. 284 КУпАП має прийняти рішення про закриття провадження у справі з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.
При цьому, суд не наділений повноваженнями щодо надання іншої правової (юридичної) оцінки діями особи та притягнення її у такому разі до адміністративної відповідальності за правопорушення, яке не ставилося їй у вину правоохоронним органом, оскільки під час розгляду справи суд обмежений обсягом інформації (відомостей), що відображені у змісті протоколу про адміністративного правопорушення.
Переглядаючи справу за доводами апеляційної скарги на предмет відсутності у діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, обумовленого вчиненням домашнього насильства психологічного характеру, як про те зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення, апеляційний суд зазначає про таке.
З протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 12 березня 2024 року убачається, що 12 березня 2024 року близько 17:00 год. ОСОБА_2 приїхала за адресою: АДРЕСА_1 , де хотіла забрати особисті речі та її мати ОСОБА_1 не пускала до будинку, ображала, просила прийняти заходи правового характеру.
Надаючи письмові пояснення правоохоронцям 12 березня 2024 року,
ОСОБА_2 зазначила, що вона приїхала за адресою: АДРЕСА_1 забрати свої речі, ОСОБА_1 відмовилася віддавати їй речі, проявила до неї домашнє та психологічне насильство, у зв'язку з чим вона викликала поліцію, які після прибуття на місце події склали відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення.
З письмових пояснень свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , наданих поліцейським 12 березня 2024 року убачається, що вони не були свідками подій у зв'язку з якими ОСОБА_2 звернулася до поліції, поясненнями свідків підтверджується лише та обставина, що ОСОБА_1 у їх присутності відмовилася під підписання протоколу про адміністративне правопорушення.
Інші докази, на підтвердження доведеності вини ОСОБА_1 , правоохоронцями до матеріалів справи не долучено.
Як убачається з оскаржуваної постанови, в судовому засіданні поліцейський
ОСОБА_6 підтвердив, що у його присутності ОСОБА_1 нецензурною лайкою не висловлювалася, про ці обставини він зазначив у протоколі про адміністративне правопорушення, зі слів потерпілої.
Таким чином, усупереч вимог ст. 251 КУпАП, правоохоронцями не долучено до матеріалів справи належні та допустимі джерела доказів, які б слугували вагомим підтвердженням обставин вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП, за обставин зафіксованих у змісті протоколу про адміністративне правопорушення, тобто вчинення нею домашнього насильства психологічного характеру.
Отже обставини за яких нібито ОСОБА_1 висловлювалася на адресу
ОСОБА_2 нецензурною лайкою не підтверджені будь-якими альтернативними джерелами доказів, фактично звинувачення у цих діях побудоване та ґрунтується на самих лише поясненнях потерпілої.
Щодо іншого обсягу звинувачення, а саме тієї його частини, що стосується не надання ОСОБА_1 змоги ОСОБА_2 забрати свої особисті речі у будинку, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що такі мали б кваліфікуватися правоохоронним органом, як домашнє насильство економічного характеру, однак, як було зазначено вище, суд наділений повноваженнями лише щодо розгляду справи у межах того обсягу інформації, що викладена та зафіксована у змісті протоколу про адміністративне правопорушення, а відтак так позбавлений можливості надавати іншу правову оцінку діям особи, на відміну від того, як вони кваліфіковані правоохоронцями.
За заявою потерпілої ОСОБА_2 до справи долучено медичну документацію з Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області відповідно якої за результатами прийому у сімейного лікаря 16 квітня 2024 року у ОСОБА_7 , 19 грудня 2016 року встановлено діагнози: основний - неврологічні захворювання, супутній - гостра реакція на стрес; у ОСОБА_8 17 листопада 2014 року лікарем констатовано діагноз: основний - неврологічні захворювання, інші (психоматичний розлад). Причиною звернення ОСОБА_7 до лікаря слугували такі причини: нездужання, головний біль, гостра реакція на стрес, пригнічений настрій, порушення сну, причиною звернення ОСОБА_8 вказано: відчуття тривоги/нервування/напруженості, пригнічений настрій, порушення сну, гостра реакція на стрес.
Зазначена вище медична документація не має доказового значення для цієї справи, оскільки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 правоохоронцями не визнавалися потерпілими, у фабулі інкримінованого правопорушення поліцейськими не встановлювалися обставини щодо заподіяння чи можливого заподіяння шкоди їх фізичному або психічному здоров'ю.
Також до матеріалів справи за заявою ОСОБА_2 долучено CD-диск, який містить фрагменти відеозаписів з місця події, які відбувалися 05 березня 2024 року, тобто не стосується предмету судового розгляду, таким чином ці відеозаписи є неналежними доказами, оскільки не стосуються обставин інкримінованого правопорушення.
Матеріалами цієї справи підтверджується лише існування між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спору цивільно-правового характеру. У провадженні Комінтернівського районного суду Одеської області перебуває цивільна справа №504/1191/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним.
Ураховуючи, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вчинення ОСОБА_1 інкримінованого правопорушення, апеляційний суд доходить висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваної постанови суду та закриття провадження у справі.
За вимогами статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Згідно приписів статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
Отже підстави для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП відсутні, тому вказані вище висновки судді першої інстанції є помилковими.
У відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження у справі
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Підсумовуючи наведене апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу потрібно задовольнити, а оскаржувану постанову Комінтернівського районного суду Одеської області від 06 червня 2024 року скасувати та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. 294 КУпАП
Апеляційну скаргу захисника Воронкова Володимира Олексійовича задовольнити.
Постанову судді Комінтернівського районного суду Одеської області від 06 червня 2024 року скасувати.
Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 173-2 КУпАП на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю у її діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Ю.П. Лозко