Номер провадження: 11-кп/813/1619/24
Справа № 519/1935/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
23.05.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 кизи,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
захисника адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Южного міського суду Одеської обл. від 10.05.2024, якою під час судового розгляду к/п №22023160000000092 від 06.03.2023 відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.ч. 2, 3 ст.436-2, ч. 1 ст. 161 КК України, продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 09.07.2024 року
установив
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин
Оскаржуваною ухвалою суду 1-ої інстанції від 10.05.2024 року під час судового розгляду обвинувального акту у кримінальному провадженні №22023160000000092 від 06.03.2023 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 436-2, ч. 1 ст. 161 КК України було частково задоволено клопотання прокурора та продовженого відносно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, до 09.07.2024 року, із визначенням розміру застави у розмірі 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, в сумі 181 680 грн.
Мотивуючи зазначене рішення, суд послався на те, що ризики, які стали підставою для обрання запобіжного заходу не відпали та продовжують існувати, зокрема обвинувачений може переховуватись від суду; вчинити нове кримінальне правопорушення або продовжити кримінальні правопорушення в яких обвинувачується, обумовлені тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_8 у разі визнання його винуватим, відсутністю постійного місця проживання.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 зазначив, що не погоджується із оскаржуваною ухвалою, з огляду на наступне:
- судом 1-ої інстанції не взято до уваги, що стороною обвинувачення не доведено та не надано жодного доказу на підтвердження існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України;
- судом 1-ої інстанції не враховано того, що всі клопотання сторони обвинувачення про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є по суті формальними;
- поза увагою суду 1-ої інстанції залишилось те, що ОСОБА_8 ніколи не притягувався до кримінальної відповідальності, проживає разом із матір'ю, отримує дохід від трудової діяльності фермерства, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно.
Посилаючись на викладені обставини, захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою застосувати відносно ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника та обвинуваченого, які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти її задоволення, перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Розглядаючи дану справу, зокрема питання про необхідність продовження тримання під вартою ОСОБА_8 , апеляційний суд враховує положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
На підставі аналізу матеріалів провадження, вбачається, що на розгляді в Южному міському суді Одеської області знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 436-2, ч. 1 ст. 161 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
При цьому, положення ч. 2 ст. 422-1 КПК України встановлюють, що суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зміни іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду 1-ої інстанції: 1) ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою; 2) клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді 1-ої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Тобто, апеляційний суд, по суті, позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки, окрім як дослідивши клопотання про продовження строку тримання під вартою, ухвалу суду щодо продовження запобіжного заходу, а також, в деяких випадках, копію обвинувального акту та журналу судових засідань, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких доказів, що можуть бути підставою для продовження або застосування запобіжного заходу у судовому засіданні.
Проте, зважаючи на обставини інкримінованих ОСОБА_8 злочинів, вчинених умисно громадянином України, направлених проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, в умовах російського військового вторгнення в Україну, їх характеру, тяжкості та суспільної небезпечності, а також можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винуватим (за ч. 3 ст. 436-2 КК України позбавлення волі на строк від 5-ти до 8-ми років з конфіскацією майна або без такої), колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ої інстанції прийняте з урахуванням вимог ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжують існувати ризики, зокрема переховування обвинуваченого від суду.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Водночас, враховуючи те, що ОСОБА_8 будучи повідомленим 10.03.2023 про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 436-2, ч. 1 ст. 161 КК України продовжив аналогічні дії, колегія суддів вважає, що в даному кримінальному провадженні існує ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, обвинувачений може продовжити кримінальні правопорушення в яких обвинувачується.
Разом із цим, апеляційний суд вважає слушними посилання сторони захисту з приводу того, що ОСОБА_8 ніколи не притягувався до кримінальної відповідальності, проживає разом із матір'ю, проте зауважує на тому, що зазначені обставини не свідчать про зменшення або відсутність встановлених вище апеляційним судом ризиків.
Проте, доводи захисника ОСОБА_7 щодо отримання обвинуваченим доходу від фермерства, наявності позитивних характеристик за місцем проживанням, а також те, що останній не перебуває на обліку у нарколога та психіатра, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки матеріалами провадження та апеляційної скарги це не підтверджено.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що на підставі наданих апеляційному суду матеріалів, а також обставин та характеру інкримінованих обвинуваченому злочинів, стосовно ОСОБА_8 на теперішній час неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід, оскільки він не зможе запобігти доведеним стороною обвинувачення ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, які об'єктивно продовжують існувати, з огляду на зазначені апеляційним судом обставини.
Отже, доводи сторони захисту про наявність підстав для застосування відносно ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки вони не ґрунтуються на беззаперечних доказах.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК України, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого та скасування ухвали суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 24, 28, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд
ухвалив
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Южного міського суду Одеської області від 10.05.2024 року, якою відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 161, ч.ч. 2, 3 ст. 436-2 КК України, під час судового розгляду кримінального провадження по суті продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 09.07.2024 рок - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4