23.07.2024 Справа №607/14132/24 Провадження №2/607/2998/2024
м. Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Вийванка О. М.
за участю секретаря судового засідання Кузьменкової О. І.
учасників справи:
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Тернопільська районна державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно,
Позивач ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до відповідача Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Тернопільська районна державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно.
В обґрунтування позовних вимог позивачем викладено обставини, що вона є спадкоємцем за заповітом після смерті її матері ОСОБА_3 та прийняла спадщину, однак нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв'язку із втратою правовстановлюючого документа.
У зв'язку із не досягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та визнати за нею право власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 96,6 кв. м, житловою площею 48,8 кв. м, який знаходиться на АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У судовому засіданні представник позивача зміст позовних вимог підтримав з підстав та обґрунтувань, викладених у позові, та просив його задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, однак подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі, проти задоволення позовних вимог не заперечує.
Відповідно до статті 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Враховуючи визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вважає, що є усі законні підстави ухвалити рішення про задоволення позову.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явилася, однак подала заяву про розгляд справи без участі їх представника, при розгляді даної справи покладається на думку суду.
При розгляді справи судом, учасниками справи подано заяви, клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши, дослідивши об'єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.
Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Суд, встановив, що у справах Тернопільської районної державної нотаріальної контори заведена спадкова справа за № 123/2023 року, після смерті ОСОБА_3 , за заявою дочки померлої ОСОБА_2 на видачу свідоцтва про право на спадщини за заповітом від 04 квітня 2023 року за номером № 288. Факт прийняття спадщини встановлено по спільному проживанню зі спадкодавцем, про що свідчить довідка видана Великоберезовицькою селищною радою Тернопільського району Тернопільської області № 102 від 23 січня 2023 року. Інші спадкоємці не зверталися.
06 липня 2016 року за реєстровим № 42 Буцнівською сільською радою Тернопільського району Тернопільської області було складено та посвідчено заповіт від імені ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_2 на усе її майно, що буде їй належати на день її смерті, де б воно не знаходилось і з чого б не складалось, а також все те, на що вона за законом буде мати право і що буде належати їй на момент смерті.
Згідно довідки виданої Великоберезовицькою селищною радою Тернопільського району Тернопільської області 22.11.2023 р. за № 442, житловий будинок АДРЕСА_1 , станом на 15.04.1991 року двір робітничий, голова двору ОСОБА_3 (померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
Згідно інформаційної довідки, виданої Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації 10.04.2023 року за № 294 за матеріалами бюро станом на 01 січня 2013 року житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право особистої власності виданого Тернопільською районною радою 30.04.1990 на підставі рішення виконкому № 96 від 26.04.1990 р. та записано 30.04.1990 р. в реєстрову книгу № 3 за реєстровим № 335. Вказаний правовстановлюючий документ втрачено.
Згідно інформаційної довідки про технічний стан нерухомого майна, виданої Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації 12.04.2023 року за № 303 по обліку бюро будинковолодіння АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_3 .
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 26.03.2024, державним нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом позивачу на вказаний вище житловий будинок, оскільки видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві, однак вказаний правовстановлюючий документ втрачено.
Згідно ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Позивач як на підставі заявлених вимог посилається на те, що слід визнати за нею право власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 96,6 кв. м, житловою площею 48,8 кв. м, який знаходиться на АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , аргументуючи тим, що вона є спадкоємцем за заповітом після її померлої матері ОСОБА_3 та прийняла спадщину, однак нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв'язку із відсутністю правовстановлюючого документа.
Суд погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року (далі - ЦК України) Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності, та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 року).
Пунктом 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР № 45/5 від 31.10.1975 року, було визначено, що підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися, у тому числі, на підставі записів у погосподарських книгах.
Тобто записи у погосподарських книгах визнавались як акти органів влади (публічні акти), що підтверджують право приватної власності.
Окрім того, при вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.
До набрання чинності Законом України «Про власність», тобто до 15.04.1991 року, існували суспільні групи господарств робітничий та колгоспний двір, і відносини щодо них були врегульовані різними нормативно-правовими актами.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 120 Цивільного кодексу Української PCP (1963 року) передбачалось, що майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності.
Відповідно до вимог ст. 13 Закону Української PCP «Про сільську раду депутатів трудящих Української PCP» 1968 року на вказані ради було покладено обов'язок здійснення обліку населення та ведення за встановленими формами погосподарських книг. Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12.05.1985 року № 5-24/26, а згодом Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР № 69 від 25.05.1990 року, відповідно до п. 20 яких, суспільна група господарства встановлюється в залежності від роду занять голови господарства/сім'ї. Якщо будинок з господарськими спорудами відносився до суспільної групи робітничий двір, то положення статей 120, 123 Цивільного кодексу Української PCP, застосуванню не підлягають. У таких випадках слід керуватись вимогами Кодексу про шлюб та сім'ю Української PCP (1969 року), за яким суб'єктами права спільної сумісної власності вважалось тільки подружжя.
Судом установлено, що об'єктом спадкування у цій справі, є житловий будинок з надвірними будівлями, що належав до суспільної групи робітничий двір, членами якого була мати позивача ОСОБА_3 (голова двору).
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Згідно ч. 1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).
Згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
У силу ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також, достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, зокрема, встановлено, що матері позивача ОСОБА_3 належав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 , який відносився до колишньої суспільної групи робітничий двір, головою якого була ОСОБА_3 , позивач є спадкоємцем за заповітом та спадщину прийняла, дані про інших спадкоємців, які прийняли спадщину, відсутні, оскільки спадкодавець не отримав за життя правовстановлюючих документів на належне майно, а тому позивач не має можливості реалізувати свої спадкові права в нотаріальному порядку, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, так як в даному випадку мають місце порушення прав позивача, які підлягають захисту, шляхом визнання за нею права власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 96,6 кв. м, житловою площею 48,8 кв. м, який знаходиться на АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 258-268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 328, 392, 1216, 1217, 1264, 1268 Цивільного кодексу України, суд,
Задовольнити позов ОСОБА_2 до Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Тернопільська районна державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 96,6 кв. м, житловою площею 48,8 кв. м, який знаходиться на АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 ;
відповідач Великоберезовицька селищна рада Тернопільського району Тернопільської області, унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 04393462, місцезнаходження вул. С.Бандери, буд. 26, смт Велика Березовиця, Тернопільський район, Тернопільська область;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Тернопільська районна державна нотаріальна контора, унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 05466080, місцезнаходження вул. І.Котляревського, буд. 27, м. Тернопіль.
Повний текст рішення суду складено та підписано 02 серпня 2024 року.
Головуючий суддяО. М. Вийванко