30.07.2024 Справа №607/15194/24 Провадження №3/607/6619/2024
місто Тернопіль
Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Вийванко О.М., за участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника Чапаєвої Г.М., потерпілого ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу, яка надійшла з Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, проживаючої в АДРЕСА_1 , непрацюючої,
за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Тернопільським районним управлінням поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області направлено до суду матеріали справи про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 164394 від 07.07.2024 вбачається, що 18.05.2024 біля 21:20 год, ОСОБА_1 по місцю спільного проживання АДРЕСА_1 , вчинила домашнє насильство стосовно колишнього чоловіка ОСОБА_2 , тобто умисні дії економічного характеру, а саме, позбавила його в праві користування власними коштами на суму 1 000 грн, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному та фізичному здоров'ю потерпілого, чим порушила вимоги пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Крім того, з протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 164395 від 07.07.2024 вбачається, що 12.05.2024 біля 10:00 год, ОСОБА_1 по місцю спільного проживання АДРЕСА_1 , вчинила домашнє насильство стосовно колишнього чоловіка ОСОБА_2 , тобто умисні дії економічного характеру, а саме, позбавила його в праві користування власними коштами на суму 100 у.о., внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному та фізичному здоров'ю потерпілого, чим порушила вимоги пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Захисник у судовому засіданні подала письмові заперечення, в яких вказала, що сторони розлучились однак продовжують проживати за однією адресою, користуються спільними предметами побуту так як на даний час у провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Рішення у цій справі не прийнято. Колишній чоловік категорично відмовляється від врегулювання спору мирно і всіляким чином провокує колишню дружину на конфлікти. Так, зі слів ОСОБА_2 ОСОБА_1 стало відомо, що останній без будь-яких повідомлень та погоджень встановив у квартирі, що по АДРЕСА_2 відеокамери. З долученого до справи про адміністративне правопорушення відеозапису не можливо встановити ким, де, коли за допомогою якого пристрою здійснювалась відео зйомка. На даному відео неможливо встановити належність речей потерпілому ОСОБА_2 та ідентифікувати тих, якими нібито заволоділа ОСОБА_1 .
Факт психологічного чи фізичного насильства у вигляді заволодіння коштами потерпілого у час, зазначений в протоколах ОСОБА_1 заперечує. Будь-які докази, які б свідчили про наявність таких у потерпілого, вчинення таких дій ОСОБА_1 у матеріалах справи відсутні.
У зазначені в протоколах дні та час жодних подій, які можна було б кваліфікувати за ст. 173-2 КУпАП між колишнім подружжям ОСОБА_3 не відбулось. Звернення ОСОБА_2 до органів поліції може свідчить про наявність напружених відносин між сторонами, однак такі не містять факту вчинення домашнього насильства.
Отже, вважає, що вина ОСОБА_1 не підтверджується долученими доказами, а тому, провадження в справі про адміністративні правопорушення щодо ОСОБА_1 слід закрити за відсутністю подій і складів поставлених їй у вину порушень.
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала доводи свого захисника, свою вину у вчиненні даних адміністративних правопорушень не визнала та пояснила, що між ними виник конфлікт, однак будь-яких дій, пов'язаних з домашнім насильством, вона відносно ОСОБА_2 не вчиняла.
ОСОБА_2 у судовому засіданні не підтвердив факту вчинення ОСОБА_1 відносно нього домашнього насильства економічного характеру, що виразилось у формі позбавлення його в праві користування власними грошовими коштами.
Заслухавши пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, її захисника та потерпілого, оглянувши та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Диспозиція ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачає відповідальність за дії, пов'язані з вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
До основних напрямів реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству відноситься, зокрема, належне розслідування фактів домашнього насильства, притягнення кривдників до передбаченої законом відповідальності та зміна їхньої поведінки (п. 4. ч. 2 ст. 5 Закону), а суд є суб'єктом, на якого покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Однак, важливо розрізняти поняття «сварка», «конфлікт», «насильство».
Особливостями ознак домашнього насильства є: наявність патерну (повторювані в часі інциденти множинних видів насильства); системна основа; повна влада та контроль над постраждалою особою; насильницькі дії у відносинах між близькими людьми; якщо вже є одна з форм домашнього насильства, висока ймовірність того, що й інші форми насильства можуть розвиватися.
Конфлікт: особливий вид взаємодії, в основі якого лежать протилежні і несумісні цілі, інтереси, типи поведінки людей та соціальних груп, які супроводжуються негативними психологічними проявами; зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями.
Відповідно до ст. 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненням особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Судом встановлено, що 12.05.2024 та 18.05.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відбувся конфлікт, однак, будь-яких відомостей про те, що ОСОБА_1 дійсно вчиняла будь-які дії економічного характеру, пов'язані з домашнім насильством відносно ОСОБА_2 , зазначені документи не містять, про що свідчать пояснення учасників справи, наданих у судовому засіданні.
Суд зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, являє собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи.
В матеріалах справи відсутні будь-які інші беззаперечні та достатні докази вчинення ОСОБА_1 даних адміністративних правопорушень за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а тому їх недостатньо для висновку про її винуватість.
Більше того, у судовому засіданні ОСОБА_1 вказала, що між нею та ОСОБА_2 виник конфлікт, а сам потерпілий не підтвердив факту вчинення ОСОБА_1 відносно нього домашнього насильства економічного характеру, що виразилось у формі позбавлення його в праві користування власними грошовими коштами.
Таким чином, сукупність зібраних та проаналізованих по справі доказів не дозволяє спростувати сумніви у категоричній формі та зробити беззаперечний і однозначний висновок про вчинення ОСОБА_1 неправомірних дій, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення.
Так, ЄСПЛ у справі «Карелін проти Росії» дійшов висновку, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді, а також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.
Відповідно до вимог п."а" ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення повинен бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.
Як вбачається з практики Європейського суду з прав людини, положення Конвенції стосуються й обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення. Вказана судова інстанція приймає до свого провадження і заяви щодо рішень судів про накладення на осіб адміністративних стягнень, оскільки вважає, що в силу суворості санкцій такі справи за суттю є кримінальними, а адміністративні покарання фактично носять кримінальний характер з усіма гарантіями ст.6 Конвенції (п.55 рішення у справі «Гурепко проти України»; п.21 рішення у справі «Надточій проти України»).
Таким чином, суперечливий виклад суті адміністративного правопорушення, є порушенням права на захист через те, що особа позбавлена можливості знати від якого звинувачення їй захищатися.
При цьому, Європейський Суд з прав людини у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
В наданих суду матеріалах даної справи не зазначено жодних фактичних даних, які б свідчили про наявність в діях ОСОБА_1 об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а доказів на спростування обставин вчинення ОСОБА_1 даних адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, судом не здобуто та потерпілою стороною у судовому засіданні не підтверджено.
Відтак, докази на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні, а нормами КУпАП не покладено на суд обов'язку збирання доказів у справі, а тому суд, у відповідності до принців дизпозитивності та безсторонності, приймає рішення у справі на підставі наявних у ній доказів.
Положеннями ст.ст. 7, 254, 279 КУпАП визначено, що суд здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення та вирішує питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності лише в межах протоколу про адміністративне правопорушення складеного щодо неї.
Згідно з вимогами ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Згідно з вимогами ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Беручи до уваги те, що ОСОБА_1 не вчиняла жодних дій відносно ОСОБА_2 , пов'язаних з домашнім насильством, передбачених ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, вважаю, що в її діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, у зв'язку із чим провадження в справі за вказаною статтею слід закрити.
На підставі наведеного, керуючись ст. 247, 280, 283, 284, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд,
Справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення - провадженням закрити, у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 КУпАП, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду апеляційним судом.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 КУпАП.
Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня винесення постанови до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.
Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
СуддяО. М. Вийванко