печерський районний суд міста києва
Справа № 750/1457/24-ц
пр. 2-5736/24
05 серпня 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого - судді Остапчук Т.В.
при секретарі судових засідань -Гаманюк О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про захист прав споживачів,-
01 лютого 2024 року до Деснянського районного суду м. Чернігова надійшла вказана позовна заява. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син позивачки ОСОБА_2 , про що складено відповідний актовий запис №3193 від 08 вересня 2022 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Суми). У ОСОБА_2 на момент смерті була заборгованість у Акціонерному товаристві Комерційний Банку «ПриватБанк». Після смерті сина позивачка 09 лютого 2023 року отримала лист №20.01.0.0.0/7-230209/2505 від АТКБ «ПриватБанк», відповідно до змісту якого АТКБ «ПриватБанк» зобов'язало позивачку погасити заборгованість за кредитним договором ОСОБА_2 . Позивач вказує, що не являється спадкоємцем сина ОСОБА_2 . Враховуючи викладене, позивач просила визнати недійсним кредитний договір укладений між ОСОБА_2 та
Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 лютого 2024 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів передано за підсудністю на розгляд до Печерського районного суду міста Києва. Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 08 квітня 2024 року року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання. 04 червня 2024 року від представника відповідача надійшов відзив по справі, відповідно до змісту якого відповідач не погоджується з позовними вимогами, оскільки обраний позивачем спосіб захисту від кредитних вимог спадкодавця є неналежним, оскільки визнання кредитного договору спадкоємцем, яка не є стороною договору не забезпечить відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги. Окрім того, зі змісту позовної заяви не вбачається підстав передбачених законом, для визнання договору недійсним. Позивач в судове засідання не з'явилась, до суду направила заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала. Представник відповідача в судове засідання не з'явилась, до суду подала заяву про розгляд справи у її відсутність, проти вимог заперечила. Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 1,2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Стаття 79 ЦПК України визначає, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син позивачки ОСОБА_2 , про що складено відповідний актовий запис №3193 від 08 вересня 2022 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Суми). У ОСОБА_2 на момент смерті була заборгованість у Акціонерному товаристві Комерційний Банку «ПриватБанк». Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України). Щодо підстав для оспорювання правочину особою, яка не є його стороною. Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша и статті 215 ЦК України). Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним
є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України). З огляду на зазначені приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов'язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. Таким чином, захисту у суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес. У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України. Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов'язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. У справі, що розглядається, позивач не є стороною оспорюваного договору дарування. Отже, позивач зобов'язана була довести, що оспорюваним договором порушуються її певні права та інтереси, що є умовою надання судового захисту порушеному, невизнаному або оспорюваному праву особи. Судовому захисту підлягають лише порушені права, яких у даному випадку, судом не встановлено. На виконання вимог ч. 5 ст.12 ЦПК з метою реалізації своїх прав, суд усіляко сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними своїх прав, в тому числі користуватися своїми процесуальними правами в судовому засіданні. У даному випадку, позивач сама підтверджує обставину, що вона не є спадкоємицею свого сина, а отже не має права на звернення з вказаним позовом. Окрім того, суд звертає увагу позивача, що обставини зазначені в позовній заяві не несуть підстав для визнання кредитного договору недійсним, передбачених главою 16 ЦК України. За статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Оскільки відсутність порушеного права є самостійною підставою для відмови у позові, суд приходить до висновку про відмову в позові без дослідження обставин дійсності/недійсності оспорюваного договору, викладених позивачем, як підстави для визнання його недійсним.
Керуючись ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про захист прав споживачів - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2
відповідач : Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»: 01001, м.Київ, вул.. Грушевського,1Д
Суддя : Т.В. Остапчук