Номер провадження 2-о/754/385/24
Справа №754/9964/24
Іменем України
09 серпня 2024 року Деснянський районний суд міста Києва у складі;
головуючої судді - Панченко О.М.,
за участю - секретаря судового засідання - Сарнавського М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про встановлення факту, що має юридичне значення,-
До суду 15.07.2024 надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про встановлення факту, що має юридичне значення.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2024 року справу передано для розгляду судді Панченко О.М.
Ухвалою судді від 22.07.2024 року заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків заявнику.
Ухвалою судді від 24.07.2024 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд.
В судове засідання заявник не з'явився, просив проводити розгляд заяви за його відсутності та про задоволення заяви.
Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, просила проводити розгляд заяви без її участі.
Представник заінтересованої особи в судове засідання не з'явився, повідомлений про день та час розгляду заяви належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).
У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
При визначені підступності та можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства судом було застосовано правовий висновок, зазначений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року по справі № 560/17953/21.
Згідно змісту п.116,117 Постанови неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів,що мають юридичне значення,в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав таобов'язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб'єктами владних повноважень,оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника,бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вирішила за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено упостанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц (провадження N 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі N 290/289/22-ц (провадження N 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
У даному випадку предметом дослідження суду є встановлення певного юридичного факту який встановлює правосуб'єктність особи як такою яка самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину, що є необхідним для застосування до заявника вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ для отримання відстрочки від мобілізації, заяв з боку заінтересованої особи про наявність спору з цього приводу або відомостей про наявність позасудового розгляду вказаного питання до суду не надходило, тому розгляд справи здійснено у порядку Цивільного процесу.
При розгляді даної справи судом приймається до уваги, що Сімейним Кодексом України (далі СК ) встановлено порядок визначення місця проживання дитини з одним з батьків , який вирішується самими батьками добровільно або судом у випадку наявності спору ( ст. 160 СК ).
Так судом встановлено наступне.
Між заявником ОСОБА_1 та заінтересованою особою ОСОБА_2 19 жовтня 2012 року було зареєстровано шлюб.
Від подружніх відносин заявник та заінтересована особа мають спільного малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З початку повномасштабного вторгнення рф в Україну заявником та заінтересованою особою було спільно вирішено, що малолітній син буде проживати з батьком, проте вони будуть разом виховувати, утримувати сина, забезпечувати його матеріальними та іншими благами, необхідними для належного розвитку.
У свою чергу заінтересована особа ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні та утриманні малолітнього сина.
Водночас відповідно до ч. 4 ст. 23Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Згідно Переліку документів, що подаються військовозобов'язаними для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» , що є додатком №5 до відповідного «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 16 травня 2024 року №560, визначено, що до документів, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину відносяться рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
У постанові від 13.06.2018 за результатами розгляду справи № 822/2446/17 Верховним Судом було викладено позицію про те, що сам факт розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з батьком, що передбачає обов'язок батька щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини, тобто не встановлює статусу самостійного виховання, тому цей факт повинен встановлюватись окремо.
З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідним сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 14 грудня 2019 року Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
Малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наразі проживає разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Мати дитини ОСОБА_2 проживає окремо за іншою адресою:АДРЕСА_2 .
Згідно копії афідевіту, що наявний в матеріалах справи, заінтересована особа ОСОБА_2 підтверджує, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 постійно проживає разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який самостійно виховує, утримує сина, забезпечує його матеріальними та іншими благами, необхідними для належного розвитку.
Також із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 після початку повномасштабної збройної агресії рф проти України 24.02.2022 року виїхала до західної частини України, на даний час не отримує доходу та перебуває у важкому матеріальному становищі, у зв'язку з чим не може надавати сину будь-якої матеріальної допомоги. У зв'язку з відсутністю роботи в Україні, планує в найближчий час виїхати за кордон. Поряд з цим, мати ОСОБА_2 має 2 групу інвалідності внаслідок онкологічного захворювання, потребує постійного догляду та найближчим часом має виїхати за кордон на лікування. Заінтересована особа наразі надає постійний догляд своїй матері та буде її супроводжувати під час лікування за кордоном. За таких обставин підтверджує, що малолітній ОСОБА_3 перебуває на повному матеріальному утриманні батька ОСОБА_1 .
Зазначені вище обставини дають змогу суду прийти до висновку про встановлення факту, який має юридичне значення, а саме того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , самостійно виховує та утримує свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Керуючись ст. ст.264-268,293-294,315-319 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
Встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , самостійно виховує та утримує свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Панченко О.М.