08 серпня 2024 року
м. Чернівці
справа № 727/6125/23
провадження 822/636/24
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кулянди М.І.,
суддів: Одинака О.О., Половінкіної Н.Ю.,
за участю секретаря Собчук І.Ю.,
учасники справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Гіпербуд»,
відповідачі: Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Проспект», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Макєєва Надія Василівна,
апеляційні скарги Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Проспект» на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 20 травня 2024 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 03 червня 2024 року та Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіпербуд» на додаткове рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 03 червня 2024 року,
головуючий в суді першої інстанції суддя Калмикова Ю.О.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червня 2023 року ТзОВ «Гіпербуд» звернулося до суду з позовом до ОК «Житлово-будівельний кооператив «Проспект», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Макєєва Н. В., про визнання недійсними договорів купівлі-продажу.
Посилався на те, що між ОК «Житлово-будівельний кооператив «Проспект» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого кооператив (продавець) передав за плату, а ОСОБА_1 (покупець) прийняв у власність нежитлове приміщення (торгове приміщення) АДРЕСА_1 .
20 січня 2022 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_1 (продавець) передав за плату, а ОСОБА_2 (покупець) прийняв у власність нежитлове приміщення (торгове приміщення) АДРЕСА_1 .
Вказані договори порушують права позивача, у зв'язку з чим мають бути визнані недійсними.
Наголошує, що позивач, на підставі договору оренди землі №7800 від 04 травня 2012 року, є орендарем земельної ділянки по АДРЕСА_2 .
29 серпня 2012 року Інспекцією ДАБК у Чернівецькій області ТОВ «Гіпербуд» було видано дозвіл на виконання будівельних робіт №ЧВ11412152339 на будівництво на вказаній земельній ділянці будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями та паркінгом, де позивач в подальшому здійснив будівництво торгового центру.
ТОВ «Гіпербуд» здійснило будівництво торгового центру, побудова якого, згідно звіту Приватної аудиторської фірми «Експрес-Аудит» коштувала позивачу, станом на 30 вересня 2016 року - 47 663 752 гривні 69 коп.
По завершенню будівництва позивач звернувся до Інспекції ДАБК Чернівецької міської ради із заявою про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію, однак отримав відмову через недостовірні дані щодо земельної ділянки.
В подальшому, Чернівецькою міською радою, в односторонньому порядку було розірвано договір оренди землі з позивачем, та укладено з відповідачем ОК «ЖБК «Проспект», що зумовило судові процеси.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 06 лютого 2017 року в справі №926/4124/16, яке набрало законної сили, рішення міської ради визнано недійсним та скасовано, а договір оренди землі №10303 від 24 жовтня 2016 року, укладений між міською радою та Обслуговуючим кооперативом «ЖБК «Проспект» визнано недійсним.
Відповідач - Обслуговуючий кооператив «ЖБК «Проспект» в незаконний спосіб, використовуючи вищезазначений договір оренди землі №10303 від 24 жовтня 2016 року, отримав сертифікат готовності на закінчений будівництвом об'єкт - «будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями та паркінгом за адресою: м.Чернівці, проспект Незалежності, 131 (І черга - будівництво торгового центру)».
При цьому, вищезазначений сертифікат був скасований постановою Західного апеляційного господарського суду від 26 січня 2021 року у справі №926/1574/18.
Стверджує, що Обслуговуючий кооператив «ЖКБ «Проспект», на підставі вище вказаних скасованих судами документів, а саме, вказаного договору оренди землі та зазначеного сертифікату неправомірно набув статусу замовника будівництва та оформив право власності на торговий центр, після чого продав спірні нежитлові приміщення в торговому центрі ряду юридичних та фізичних осіб.
Просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення № 344, загальною площею 58,3 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , від 14 квітня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОК «Житлово-будівельний кооператив «Проспект», посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н. В. та зареєстрований в реєстрі за № 5858. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (торгового приміщення) АДРЕСА_3 , від 20 січня 2022 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н. В. та зареєстрований в реєстрі за № 621.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 20 травня 2024 року позовну заяву ТзОВ «Гіпербуд» задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (торгового приміщення) № 344, загальною площею 58,3 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , від 14 квітня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОК «Житлово-будівельний кооператив «Проспект», посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Надією Василівною та зареєстрований в реєстрі за № 5858.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (торгового приміщення) № 344, загальною площею 58,3 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , від 20 січня 2022 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 621.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 03 червня 2024 року заяву представника позивача ТзОВ «Гіпербуд» про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат задоволено частково.
Стягнуто з ОК «Житлово-будівельний кооператив «Проспект», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТзОВ «Гіпербуд» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 гривень в рівних частках по 1666 гривень 667 коп. з кожного.
Стягнуто з ОК «Житлово-будівельний кооператив «Проспект», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТзОВ «Гіпербуд» судовий збір за подання позовної заяви в сумі 5368 гривень, судовий збір за подання заяви про забезпечення позову в сумі 1342 гривні, всього 6710 гривень в рівних частках по 2236 гривень 667 коп. з кожного.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що досліджені судом докази беззаперечно підтверджують той факт, що ОК «ЖБК «Проспект» не був власником майна (речей та прав), які було відчужено за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення (торгового приміщення) №344, загальною площею 58,3 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , укладеного 14 квітня 2017 року, а отже відповідно до вимог ст.ст.203, 655, 656, 658 ЦК України не мав права укладати угоди по його відчуженню. Таким чином, оскільки Обслуговуючий кооператив «ЖБК «Проспект» розпорядився майном, власником якого він не був, суд прийшов до висновку про невідповідність оспорюваного правочину вимогам закону та його недійсність.
Відповідач ОСОБА_1 фактично не набув права власності на нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , за вищевказаним договором купівлі-продажу від 14 квітня 2017 року, а тому не міг передати право власності на вищезазначене нежитлове приміщення відповідачу ОСОБА_2 , шляхом укладення спірного договору купівлі-продажу від 20 січня 2022 року.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОК «ЖБК «Проспект» просить рішення суду першої інстанції та додаткове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції, при ухваленні рішення про задоволення позову, допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду про визнання недійсним договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно без скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав. У разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за чинним Цивільним кодексом України право власності виникає з моменту його реєстрації. Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту не є належним, а тому є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок неодноразово робила Велика Палата (ВП) Верховного Суду (ВС) і його застосовували та продовжують застосовувати суди інших інстанцій, включно з касаційними, які також доклали зусиль для формування позиції стадійності захисту права.
Щодо додаткового рішення суду першої інстанції апелянт зазначає, що судом не були враховані в повній мірі реальні витрати позивача відносно витрат на професійну правничу допомогу. Підготовка вказаної справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної й технічної роботи, зазначена справа не є складною, враховуючи те, що ТзОВ «Гіпербуд» вже мав аналогічну практику відносно інших осіб, у мережі Інтернет зокрема у https://reyestr.court.gov.ua - Єдиному реєстрі судових рішень, міститься велика кількість практики з аналогічних спорів учасником якого є ТзОВ «Гіпербуд», до прикладу: справи N9 727/7744/22, 727/7732/22, 727/7721/22, та низка інших аналогічних справ учасником яких є ТзОВ «Гіпербуд».
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ТзОВ «Гіпербуд» просить додаткове рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про стягнення з відповідачів в рівних частинах 10 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції, при ухваленні рішення про задоволення позову, допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у договорі про надання професійної правничої допомоги між позивачем та його представником встановлено фіксований розмір гонорару 10 000 гривень (пункт 5 договору). Вважаємо, що заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критеріям визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, встановленим ч. 4 ст. 137 ЦПК України.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_3 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги - безпідставними.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій
Згідно з договором купівлі-продажу від 14 квітня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н. В., за реєстром №5858, продавець - Обслуговуючий кооператив Житлово-будівельний кооператив «Проспект» передав за плату, а покупець - ОСОБА_1 прийняв у власність нежитлове приміщення під номером НОМЕР_1 , загальною площею 58,3 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до п. 3, 4 договору купівлі-продажу балансова вартість нежитлового приміщення, що є предметом даного договору становить 371200 гривень, відповідно до довідки про балансову вартість виданої Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельний кооператив «Проспект» 14 квітня 2017 року за №189.
За погодженням сторін продаж приміщення здійснювався за 371200 гривень, які покупець зобов'язувався сплатити продавцю у строк до 18 квітня 2017 року.
Згідно з договором купівлі-продажу від 20 січня 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н. В., за реєстром №121, продавець - ОСОБА_1 передав за плату, а покупець - ОСОБА_4 прийняв у власність нежитлове приміщення під номером 344, загальною площею 58,3 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до п. 3, 4 договору купівлі-продажу балансова вартість нежитлового приміщення, що є предметом даного договору становить 1 086 000 гривень, відповідно до звіту про оцінку майна проведеного суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Метрстат Групп» 19 січня 2022 року.
Згідно з договором оренди землі №7800 від 04 травня 2012 року, укладеного між Чернівецькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гіпербуд», предметом договору є строкове платне користування земельною ділянкою для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями, яка знаходиться у АДРЕСА_2 (відповідно до п. 1.1 договору оренди землі).
Відповідно до п. 2, 3, 4 договору оренди площа земельної ділянки 1,3000 га, кадастровий номер земельної ділянки 7310136300:11:001:0022, нормативна грошова оцінка земельної ділянки 3 282 890 гривень. Термін договору на 10 років і діє до 04 травня 2022 року. Річна орендна плата визначена за повний рік оренди 98486 гривень 70 коп.
Згідно з дозволом на виконання будівельних робіт від 29 серпня 2012 року №ЧВ 11412152339, наданим Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Чернівецькій області Товариству з обмеженою відповідальністю «Гіпербуд» та генеральному підряднику дочірньому підприємству приватного підприємства «Капітал інвест груп «Чернівцібудінвест», надано дозвіл на будівництво будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями та паркінгом (І черга - будівництво торгового центру) за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно зі звітом про фактичні результати стосовно відображення в бухгалтерському обліку та фінансової звітності ТОВ «Гіпербуд», станом на 30 вересня 2016 року, витрати з будівництва об'єкту «будинок з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями та паркінгом (І черга - будівництво торгового центру)» становлять 47 663 752 гривні 69 коп.
Згідно з відмовою у видачі сертифікату від 05 січня 2017 року №ЧВ 170170050382, наданою Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради за результатами розгляду поданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Гіпербуд» заяви про видачу сертифікату у видачі сертифіката будівництво будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями та паркінгом (І черга - будівництво торгового центру) за адресою: АДРЕСА_2 - відмовлено.
Згідно з рішенням господарського суду Чернівецької області №926/4124/16 від 06 лютого 2017 року, визнано недійсним та скасоване рішення №317 Чернівецької міської ради 10 сесії VІІ скликання від 28 липня 2016 року. «Про припинення договору оренди землі №7800 від 04 травня 2012 року, укладеного між Чернівецькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гіпербуд», у зв'язку з порушенням ст. 25 Закону України «Про оренду землі» пунктів 1.1, 5.2, 7.4, 11 Договору та надання в оренду земельної ділянки». Рішенням визнано недійсним договір оренди землі №10303 від 24 жовтня 2016 року, укладеним між Чернівецькою міською радою та обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Проспект». Рішення набрало законної сили 04 квітня 2017 року.
Згідно з постановою Західного апеляційного господарського суду №926/1574/18 від 26 січня 2021 року, рішення господарського суду Чернівецької області від 24 листопада 2019 року у справі №926/1574/18 скасовано. Прийнято нове рішення. Визнано незаконним дії Чернівецької міської ради щодо видачі Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Проспект» сертифікату серії ЧВ №164170531809 від 22 лютого 2017 року. Визнано незаконним та скасовано сертифікат серії ЧВ №164170531809, виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради 22 лютого 2017 року.
Згідно з постановою Верховного суду від 25 липня 2019 року №727/7137/17, постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 04.04.2019 залишено без змін, цим рішенням визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового (торгового) приміщення АДРЕСА_4 загальною площею 42,2 кв. м. від 15 березня 2017 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОК ЖБК «Проспект», посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н. В.
Згідно з постановою Верховного суду від 01 липня 2020 року №727/7763/17, постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 16 лютого 2018 року залишити без змін, цим рішенням визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового (торгового) приміщення № 225 загальною площею 42,3 кв. м, розташованого на АДРЕСА_2 , укладений 15 березня 2017 між ОСОБА_5 та ОК ЖБК «Проспект», посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н. В.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Апеляційна скарга Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Проспект» на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 20 травня 2024 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 03 червня 2024 року підлягає задоволенню.
Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіпербуд» на додаткове Шевченківського районного суду м.Чернівці від 03 червня 2024 року підлягає задоволенню частково.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що досліджені судом докази беззаперечно підтверджують той факт, що ОК «ЖБК «Проспект» не був власником майна (речей та прав), які було відчужено за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення (торгового приміщення) №344, загальною площею 58,3 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , укладеного 14 квітня 2017 року, а отже відповідно до вимог ст.ст.203, 655, 656, 658 ЦК України не мав права укладати угоди по його відчуженню. Таким чином, оскільки Обслуговуючий кооператив «ЖБК «Проспект» розпорядився майном, власником якого він не був, суд прийшов до висновку про невідповідність оспорюваного правочину вимогам закону та його недійсність.
Відповідач ОСОБА_1 фактично не набув права власності на нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , за вищевказаним договором купівлі-продажу від 14 квітня 2017 року, а тому не міг передати право власності на вищезазначене нежитлове приміщення відповідачу ОСОБА_2 , шляхом укладення спірного договору купівлі-продажу від 20 січня 2022 року.
Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з вказаними висновками суду, виходячи з наступного.
Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Згідно статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).
Щодо порушеного права позивача
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 14 квітня 2017 року між ЖБК «Проспект» та ОСОБА_1 було укладено договір-купівлі нежитлового приміщення (торгове приміщення), під номером 344, загальною площею 58,3 кв.м., яке розташоване по АДРЕСА_2 .
В послідуючому, договір купівлі-продажу було укладено 20 січня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за яким продавець передав за плату, а покупець прийняв у власність нежитлове приміщення (торгове приміщення) під АДРЕСА_3 .
Як зазначено вище ТзОВ «Гіпербуд» здійснило будівництво торгового центру та згідно звіту Приватної аудиторської фірми «Експрес-аудит» сума витрат склала 47 663 752,69 гривень.
Отже, ТзОВ «Гіпербуд» набуло майнові права на торговий центр по АДРЕСА_2 в цілому, в тому числі і на нежитлове приміщення (торгове приміщення) під № НОМЕР_1 , загальною площею 58,3 кв.м., що розташоване за вищевказаною адресою.
В результаті укладення вищевказаних договорів були порушені майнові права ТзОВ «Гіпербуд» на вказане нежитлове приміщення, оскільки товариство позбавлене можливості на введення в експлуатацію об'єкта нерухомості та оформлення права власності.
Щодо обрання позивачем неефективного способу захисту
Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб'єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція). У § 145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)від 15 листопада 1996 року у справі "Chahal v. the United Kingdom" (заява N 22414/93, [1996] ECHR 54) суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов'язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).
Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, держава Україна несе обов'язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004у справі N 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 у справі N 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Такі правові позиції Верховний Суд виклав в постановах від 22 травня 2019 року у справі № 310/7353/13-ц та від 17 березня 2020 року у справі № 274/4841/17.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
Згідно зі статтею 177 ЦК України до об'єктів цивільних прав відносяться речі, майнові права та інше.
Відповідно до ст.190 ЦК України, майном як особливим об'єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживчою річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування). Майнове право є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право є обмеженим речовим правом, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
За загальним правилом судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується та оспорюється.
Частиною першої статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до частини першої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13 квітня 2011 року, прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Положенням пункту 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553), для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартиру, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об'єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються такі документи: 1) документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об'єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо; 2) технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартиру, житлове, нежитлове приміщення тощо). У разі придбання особою безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром є одиниця нерухомості, документами, що підтверджують набуття у власність закріпленого за особою об'єкта будівництва, є договір купівлі-продажу облігацій та за наявності документ, згідно з яким здійснювалось закріплення відповідного об'єкта інвестування за власником облігацій (договір резервування, бронювання тощо).
Зазначеними нормами встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб.
Таким чином, саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об'єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об'єкт інвестування.
Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об'єкт і після завершення будівництва об'єкта нерухомості набуває права власності на об'єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об'єкт за собою.
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).
Частина перша статті 388 ЦК України містить перелік підстав, за яких власник майна має право витребувати своє майно, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (підпункт 3 зазначеної статті).
Якщо майно було набуте безпідставно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).
Оскільки після виконання умов інвестиційного договору інвестор набуває майнові права на об'єкт інвестування, які після завершення будівництва об'єкта нерухомості та прийняття його до експлуатації трансформуються у право власності інвестора на проінвестований об'єкт з необхідністю державної реєстрації інвестором такого права за собою, то забудовник позбавлений права відчужувати об'єкт інвестування на користь будь-якої іншої особи.
Таким чином, інвестор наділений правом вимагати повернення належного йому об'єкта інвестування від будь-якої іншої особи.
У постанові від 25 травня 2016 року у справі № 523/9052/14-ц (провадження № 6-503цс16) Верховний Суд України також вирішував спір щодо майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва та не вирішив питання щодо того, чи має право інвестор витребувати нерухоме майно від добросовісного набувача та у який спосіб він може захистити свої права: шляхом визнання права власності на майнові права чи права власності на закінчений будівництвом та прийнятий до експлуатації об'єкт нерухомості.
Як Велика Палата Верховного Суду нагадувала неодноразово, за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80) та багатьох інших.
Отже, враховуючи позовні вимоги ТзОВ «Гіпербуд» про визнання недійсним договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення (торгового приміщення) № 344, загальною площею 58,3 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , то в разі їх задоволення не призведе до поновлення майнової сфери позивача, зокрема до набуття ним права власності на спірне майно чи до введення його у володіння такого майна, а тому є неефективним.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20), обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
Отже, позивачем обрано неефективний спосіб захисту прав, у зв'язку з чим належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача, яке відновить його становище, буде саме позов про визнання майнових прав на нежитлове приміщення (торгове приміщення) № 344, загальною площею 58,3 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 та витребування спірного майна.
Додаткове рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 03 червня 2024 року є похідним від основного рішення, а тому воно також підлягає скасуванню.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, апеляційний суд приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та додаткового рішення з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Щодо судових витрат
Відповідно до правил статті 141 ЦПК України слід змінити розподіл судових витрат.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 2) у разі відмови в позові - на позивача.
З мотивувальної частини постанови вбачається, що апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги ОК «Житлово-будівельний кооператив «Проспект».
За подання апеляційної скарги апелянт сплатив 8052 гривні, що підтверджується квитанцією.
Отже, з ТзОВ «Гіпербуд» на користь ОК «Житлово-будівельний кооператив «Проспект» слід стягнути 8052 гривні, в рахунок відшкодування судових витрат понесених на оплату судового збору, за подання до суду апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Проспект» на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 20 травня 2024 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 03 червня 2024 року задовольнити.
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіпербуд» на додаткове Шевченківського районного суду м.Чернівці від 03 червня 2024 року задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 20 травня 2024 року та додаткове Шевченківського районного суду м.Чернівці від 03 червня 2024 року скасувати.
У задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіпербуд» до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Проспект», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Макєєва Надія Василівна, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіпербуд» на користь Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Проспект» 8052 гривні, в рахунок відшкодування судових витрат понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 09 серпня 2024 року.
Головуючий М.І. Кулянда
Судді: О.О. Одинак
Н. Ю. Половінкіна