Іменем України
30 липня 2024 року м. Кропивницький
справа № 398/4680/20
провадження № 22-ц/4809/1208/24
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Мурашка С. І., Чельник О. І.,
секретар судового засідання Діманова Н. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 січня 2024 року у складі судді Нероди Л. М.
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
10.12.2020 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути збитки, спричинені внаслідок пошкодження належного їй майна в сумі 13 000,00 грн, з них матеріальні збитки - 3 000,00 грн, моральна шкода 10 000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 30.09.2018 відповідачка з допомогою найнятих чоловіків демонтувала хвіртку з паркану домоволодіння позивачки, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 , та розпорядилися нею на власний розсуд.
ОСОБА_2 від добровільного відшкодування завданої позивачці шкоди ухиляється, жодним чином завдані позивачу збитки на даний час не відшкодовані.
Після демонтажу хвіртки позивачка була вимушена замовити та встановити нову хвіртку, вартість виготовлення та встановлення якої склала 3000,00 грн, які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачки. Позивачці також було завдано моральної шкоди, яку вона оцінює у сумі 10000,00 грн, яка полягає у втраті немайнового характеру, внаслідок моральних страждань, заподіяних протиправними діями відповідачки, що тривають значний час, через переживання за майно, стан свого домоволодіння, будинку та власне життя і здоров'я. Вказана подія істотно порушила позивача побутові умови та поставила останню у скрутне матеріальне становище.
Заочним рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 січня 2024 року відмовлено у задоволення ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано достатніх доказів, що вказують на вчинення зазначених в позовній заяві неправомірних дій саме відповідачкою по справі та не повідомлено про підстави звільнення від доказування у порядку ст. 82 ЦПК України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Позивачка, в інтересах якої діє її представник адвокат Пороло М. М., подала до Кропивницького апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставить питання про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
Зазначає, що суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, зокрема: дананим позивачкою копіям договору на виготовлення хвіртки, акту прийому-передачі робіт, копії листа Олександрійської міської ради, копії кадастрового плану,повідомленню про закриття кримінальної справи,копії постанови про закриття кримінального провадження.
Судом ухвалене заочне рішення без повідомлення сторін, не заслухано пояснення позивачки, заявлених нею свідків, яким відома інформація по суті спору, тому є необхідність для розгляду апеляційним судом клопотання про допит свідків: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Представник відповідачки адвокат Ковальова Т. Ю. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому ставить питання про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Вважає рішення суду законним й обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги безпідставними.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 11.07.2024 задоволено частково клопотання ОСОБА_1 про виклик і допит свідків, зобов'язано позивачку та її представника адвоката Порола М.М. забезпечити явку свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у судовому засіданні об 11:30 год 30.07.2024, у приміщенні апеляційного суду (а.с.100).
Стороною позивача не було виконано вимоги вказаної ухвали апеляційного суду, та не забезпечено присутність свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у приміщенні Кропивницького апеляційного суду, що перешкоджало вирішенню питання про їх допит.
Позиція апеляційного суду.
Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Заслухавши пояснення позивачки та її представника - адвоката Порола М.М., які підтримали доводи апеляційної скарги, представника відповідачки адвоката Ковальової Т. Ю., яка заперечувала проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню.
Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.
Відповідачка ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.10.2011 є власником домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.33).
Позивачка ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 21.03.2018 є власником домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.79-82).
Згідно копії договору про виготовлення та установку хвіртки від 10.10.2018 ОСОБА_6 (виконавець) за дорученням ОСОБА_1 (замовник) після передачі останньою завдатку (авансу) в сумі 1650,00 грн зобов'язався виготовити хвіртку до огорожі, підтвердив отримання коштів. Замовник ОСОБА_1 зобов'язалась після встановлення хвіртки та прийомі роботи доплатити виконавцю 1350 грн, вся сума замовлення становить 3000,00грн (а.с.6).
Відповідно до копії акту прийму-передачі робіт від 15.10.2018 замовник ОСОБА_1 та виконавець ОСОБА_6 підписали вказаний акт, у зв'язку з виконанням ОСОБА_6 обумовленої роботи по виготовленню та встановленню хвіртки (а.с.7).
Згідно копії листа Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 13.07.2020 з приводу спору щодо суміжного користування земельними ділянками між адресами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 , повідомлено, що спеціалістами виконавчих органів ради були обстежені зазначені земельні ділянки, при обстеженні було з'ясовано, що конфігурація земельної ділянки по АДРЕСА_1 не відповідає фактичному використанню, межовий спір відсутній (а.с.8).
Постановою слідчого СВ Олександрійського ВП ГУНП в Кіровоградській області від 22.02.2020 кримінальне провадження, внесене до Єдного реєстру розслідувань №12018120070002826 від 11.10.2018 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, закрито на підставі ст. 284 КПК України (а.с.11).
Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини друга, четверта статті 77 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема висновком експерта (ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 ЦПК).
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом (частина друга статті 95 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).
Встановлено, що належні сторонам будинки із земельними ділянками мають спільну межу.
У жовтні 2018 року на замовлення ОСОБА_1 була виготовлена та установлена хвіртка до огорожі у належному позивачці будинку АДРЕСА_1 , вартість виготовлення та встановлення якої склала 3000 грн.
Необхідність встановлення нової хвіртки виникла через те, що 30.09.2018 ОСОБА_2 , яка є власницею сусіднього будинку АДРЕСА_2 , за допомогою найнятих нею чоловіків демонтувала із належної позивачці огорожі наявну там хвіртку.
У поданому стороною відповідачки відзиві на позовну заяву (а.с.56-57), ОСОБА_2 підтвердила вказані обставини, та пояснила, що ворота та хвіртку робив і встановлював її чоловік за власні кошти, оскільки сусідами були їхні родичі, з якими вони спільно користувались сміжними земельними ділянками, спорів щодо користування однією хвірткою не було. Через порушення позивачкою, яка стала новою власницею сусіднього будинку, правил добросусідства, і заборону останньої спільно користуватись хвірткою, ОСОБА_2 вимушена була влаштовувати собі новий вхід в огорожі, проте не мала достатньо коштів розрахуватись з виконавцями цих робіт надала їм дозвіл зняти спірну залізну хвіртку, яку вважала своєю, і віддала її в рахунок оплати.
Тобто факт демонтажу хвіртки з огорожі належного позивачці домоволодіння по АДРЕСА_1 , та розпорядження нею на власний розсуд відповідачкою ОСОБА_2 доведено відповідними доказами.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до цієї норми правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Норми процесуального права визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права
є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
3) збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України, необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії; наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди та вину завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Наявність усіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди (Ухвала Верховного Суду України (судова колегія з цивільних справ) від 21.12.2005).
Суб'єктом відшкодування шкоди є особа, яка її завдала. При цьому судова практика визначає, що заподіювач шкоди може і не бути власником майна, діяльністю якого заподіяна шкода (Ухвала Верховного Суду України від 18 лютого 2004 року).
Частина 2 ст. 1166 ЦК України встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, що означає, що особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини (у зв'язку із наявністю вини іншої особи або у зв'язку із дією об'єктивних обставин).
Встановлено, що на замовлення позивачки ОСОБА_1 у жовтні 2018 року була виготовлена та установлена хвіртка, у належному їй домоволодінні, у зв'язку з чим нею понесені витрати загальною вартістю 3000 грн.
Стороною відповідачки не надано належних та допустимих доказів щодо належності права власності на демонтовану металеву хвіртку, якою ОСОБА_2 розпорядилась на власний розсуд.
Відповідачкою не спростовано зазначені позивачкою обставини і підстав для покладення на неї обов'язку відшкодувати майнову шкоду, що відповідає вартості нової хвіртки замість втраченої внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 .
Згідно із вимогами статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Аналіз положень статті 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 49-51 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі N 216/3521/16-ц (провадження N 14-714цс19) зазначено, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2021 року у справі N 766/21131/18 (провадження N 61-18770св19), аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
З огляду на вищевикладене, для покладення відповідальності на заподіювача моральної шкоди необхідна сукупність таких обов'язкових умов: наявність моральної шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою, вина в заподіянні шкоди.
Обгрунтовуючи розмір заподіяної їй моральної шкоди - 10000 грн, позивачка посилалась те, що вона захворіла на онкозахворювання і отримала відповідне лікування,про що надала довідкуКНП «Олександрійський Онкологічний Диспансер» проперебування ОСОБА_1 на «Д» обліку, оперативне лікування в онкодиспансері з 26.12.2016 по 01.01.2017, огляд її 27.05.2019 лікарем-онкохірургом.
Колегія суддів вважає, що вказаний документ не є належним і допустимим доказом на підтвердження наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою, а лише вказує на стан здоров'я позивачки у період, коли було втрачене майно і виникла необхідність для його відновлення.
Ураховуючи доведеність вини відповідачки у завданні позивачці матеріальної шкоди, розмір завданих матеріальних збитків, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням встановлених судом обставин справи та характеру спірних правовідносин, апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню за рахунок винної особи - відповідачки, - 1000 грн буде достатнім та співмірним із тривалістю та обсягом душевних страждань, яких зазнала позивачка внаслідок заподіяної їй шкоди, відповідною та справедливою грошовою компенсацією за отриману нею моральну шкоди.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У зв'язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, на підставі ст. 376 ЦПК України, рішення суду підлягає сказуванню з ухваленням нового рішення суду про часткове задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, пропорційність задоволених позовних вимог, з відповідачки на користь позивачки підлягає стягненню 1034,86 грн (30,47%) сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 січня 2024 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3000,00 грн у відшкодування майнової шкоди та 1000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.
В порядку розподілу судових витрат стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1034,86 грн сплаченого судового збору.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий С. М. Єгорова
Судді С. І. Мурашко
О. І. Чельник