Іменем України
16 липня 2024 року м. Кропивницький
справа № 404/6126/23
провадження № 22-ц/4809/890/24
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Мурашка С. І.,
за участю секретаря судового засідання Савченко Н. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда (суддя Іванова Н. Ю.) від 25.03.2024,
1.Короткий зміст позовних вимог
25.07.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , вказавши третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком.
Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 від шлюбу з відповідачкою у них народився син ОСОБА_3 .
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27.04.2015 у справі № 404/1763/15-ц їх з відповідачкою шлюб розірвано.
Після цього син ОСОБА_4 почав проживати з батьком (позивачем у справі). Крім того, з ними проживає старша дочка - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якою у сина склалися дружні відносини.
Позивач стверджує, що він повністю утримує сина, створив належні умови для його проживання - окрему кімнату у будинку. Позивач займається вихованням та всебічним розвитком дитини, у них склалися теплі й довірливі відносини.
Крім того, він має сталий заробіток, здоровий, без шкідливих звичок, тож проживання дитини з ним є безпечним.
ОСОБА_4 навчається у 8 класі КЗ «Лелеківська гімназія Кропивницької міської ради», має добрі результати у навчанні, позитивно характеризується.
Позивач стверджує, що він ніколи не створював перешкод у спілкуванні відповідачки з сином, але останнім часом він і відповідачка не можуть дійти згоди в питанні місця проживання їх сина ОСОБА_4 , з батьком або матір'ю.
Син висловлює бажання лишитися проживати з батьком.
Позивач вважає, що визначення місця проживання сина разом із ним відповідає найкращим інтересам дитини, тож позивач просив суд визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , разом із батьком.
2.Короткий зміст рішення суду
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25.03.2024 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком відмовлено.
Cуд встановив, що відповідачка проживає окремо від позивача та їх сина, не вимагає проживання дитини з нею, а тому суд не знайшов підстав для задоволення позову. Додатково суд зауважив, що дитині майже виповнилося 14 років, а отже зовсім скоро він зможе самостійно обирати місце свого проживання
3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Позивач у справі ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою й просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25.03.2024 та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити.
Рішення суду оскаржується апелянтом з підстав його необґрунтованості, неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Висновок суду про відсутність спору між батьками про місце проживання дитини, на думку апелянта, є хибним так, як відповідачка поставила перед позивачем питання про проживання їх сина з нею. З цим позивач не згоден. Вважає, що зміна місця проживання сина суперечить інтересам дитини, а тому змушений був звертатися до суду.
До того ж відповідачка участі в утриманні сина не приймає, не підтримує його захоплення футболом.
Суд не врахував висновок органу опіки та піклування, який рекомендував суду визначити місце проживання ОСОБА_6 з батьком, а також не взяв до уваги думку дитини.
Вказавши про те, що скоро дитині виповниться 14 років і вона сама зможе обирати з ким із батьків проживати, суд не врахував, що позов був пред'явлений ще в липні місяці 2023 року, більш ніж за рід до чотирнадцятиріччя дитини.
4.Про відзив на апеляційну скаргу
Від відповідачки у справі ОСОБА_2 та третьої особи - Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради, відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшли.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
5.Короткий зміст пояснень учасників справи, висловлених у судовому засіданні
Апелянт ОСОБА_1 особисто у судове засідання в суд апеляційної інстанції не з'явився, а його представник - адвокат Мельник Олена Володимирівна підтримала апеляційну скаргу, надала пояснення стосовно викладених у скарзі аргументів.
Відповідачка у справі ОСОБА_2 визнала апеляційну скаргу, вказавши, що вона хотіла б, щоб син проживав з нею.
Третя особа - Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради явку свого представника у судове засідання в суд апеляційної інстанції не забезпечило, надіславши до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
6.Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:
05.11.2005 було зареєстровано шлюб ОСОБА_1 і ОСОБА_7 , який рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27.04.2015 у справі № 404/1763/15-ц розірвано.
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , який народився у них ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . До складу його сім'ї належать: дочка ОСОБА_5 , 2005 р.н., син: ОСОБА_3 , 2010 р.н.
Відповідачка ОСОБА_2 проживає окремо.
Малолітній ОСОБА_3 навчається у 8 класі Комунального закладу «Лелеківська гімназія Кропивницької міської ради», за місцем навчання характеризується позитивно. Батьки беруть активну участь у навчанні та вихованні сина, відвідують батьківські збори.
Згідно з висновком, затвердженим рішенням Виконавчого комітету Кропивницької міської ради від 12.12.2023 № 1124, доцільно визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 . Як було встановлено комісією з питань захисту прав дитини, шлюб між батьками розірвано 27.04.2015, дитина проживає з батьком. Згідно з актом обстеження умов проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , для дитини створені умови для виховання та навчання. Відповідно до актів оцінки потреб сім'ї/особи у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не виявлено складних життєвих обставин, батько і мати здатні виконувати обов'язки щодо виховання дитини та догляду за нею. ОСОБА_4 повідомив, що бажає проживати з батьком, тому, що з ним йому комфортно, батько підтримує його прагнення до спортивних досягнень, забезпечує всім необхідним для навчання та розвитку. Як пояснив ОСОБА_1 , син навчається у спортивній дитячій школі «Шахтар» у м. Києві, тому він також тимчасово проживає у м. Києві, підтримує дитину морально та матеріально, побоюється, що мати може забрати ОСОБА_4 до себе. Мати письмово повідомила, що бажає, щоб син проживав з нею, однак документів, необхідних для визначення місця проживання сина з нею, надавати не буде, на засідання комісії з питань захисту прав дітей не з'явилась.
Дитина ОСОБА_8 у судовому засіданні надав пояснення місцевому суду, що він проживає з батьком і надалі хоче проживати з ним.
7.Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скаргиза наявними у ній доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним нормам закону, а томувимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню.
8.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
8.1.Норми права та їх джерела, висновки Верховного Суду щодо їх застосування
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (1950) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 2, ч. 8, ч. 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно зі ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні від 11.07.2017 у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (п. 76).
У п. 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07.12.2006, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами ст. 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 402/428/16-ц вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ст. 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
8.2.Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції
Суд першої інстанції, вирішуючи спір, повно встанови обставини, які мають значення для справи, правильно визначив характер правовідносин сторін, відповідні норми СК України, ухвалив законне і справедливе рішення.
Так місцевий суд встановив, що за час перебування у шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
27.04.2015 рішенням суду шлюб між сторонами у справі було розірвано.
З часу розірвання шлюбу батьків ОСОБА_9 , за домовленістю батьків, проживав з батьком та старшою сестрою, а мати проживала окремо.
У справі відсутні відомості про те, що до пред'явлення позивачем позову відповідачка заперечувала проти проживання сина з ним, виявляла реальні наміри змінити місце проживання дитини з батьком на проживання з матір'ю, вчиняла будь-які дій з цією метою.
Зокрема, з часу відкриття провадження у цій справі відповідачка відзив на позов не подала, у підготовче судове засідання неодноразово за викликом суду не з'являлася, двічі (24.01.2024 та 14.03.2024, а. с. 76, 93) подавала суду письмові заяви про розгляд справи без її участі та визнання нею позову, на засідання комісії з питань захисту прав дітей, яке відбулося 15.11.2023, не з'явилася, документів не надала, під час розгляду судом справи по суті визнала позов.
Саме по собі вербальне висловлення нею бажання, щоб син проживав з нею, яке не містить вимоги, або не супроводжується конкретними діями, які вказують на реальність наміру відповідачки змінити фактичне місце проживання дитини, не є достатнім для висновку, що між батьками виник спір щодо дитини, а права позивача чи інтереси дитини порушені.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 15 ЦК України особа має право звернутися до суду, якщо її права чи інтереси порушені, невизнані або оспорюються.
Таким чином, суд першої інстанції, правильно відмовив у задоволенні позову батька про визначення місця проживання малолітньої дитини разом із ним, бо ним не доведено, що його права та інтереси дитини порушені матір'ю, а дитина й так проживає з ним.
Крім того, місцевий суд врахував, що згідно з висновком виконавчого комітету Кропивницької міської ради, затвердженим рішенням від 12.12.2023 № 11124, орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 .
Сам по собі висновок органу опіки та піклування не є доказом спору між батьками щодо місця проживання дитини, а оскаржуване рішення суду не суперечить цьому висновку, адже за відсутності цьому будь-яких перешкод з боку матері дитина й так фактично багато років проживає з батьком, що відповідає висловленому дитиною в судовому засіданні бажанню.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції в тому, що цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично давно проживала і продовжує проживати, за відсутності доказів того, що мати дитини змінила своє попереднє рішення і вимагає змінити місце проживання дитини з нею.
З огляду на правильно оцінені докази у справі та встановлені обставини справи, суд обґрунтовано виходив з того, що передбачених ч. 1 ст. 161 СК України підстав для визначення судом місця проживання дитини з одним із батьків немає.
Зазначення судом в мотивувальній частині оскаржуваного рішення фрази: «спір між сторонами щодо місця проживання дитини відсутній» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі.
Висновок суду першої інстанції узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України) щодо застосування норм права за схожих обставин справи, наприклад постанова від 10.07.2024 у справі № 127/16211/23.
Зауваження суду першої інстанції про те, що дитині скоро виповниться 14 років і вона самостійно обиратиме собі місце проживання, не заперечує той факт, що дитина ще не досягла такого віку й не набула права обирати, передбаченого ч. 2 ст. 29 ЦК України. До того ж, це зауваження суду не стало підставою для відмови в позові, оскільки суд відмовив в позові за його недоведеністю.
9.Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Аргументи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки. Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справі «Бюрг та інші проти Франції», «Гору проти Греції»).
10.Про судові витрати
Передбачених ч. 13 ст. 141 ЦПК України для здійснення нового розподілу судових витрат, які сторони понесли у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції немає.
Судовий збір, сплачений апелянтом за подання до суду апеляційної скарги, покладається на нього.
Інші учасники справи про судові витрати у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції заяв не подали.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 - 384ЦПК України, суд
Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25.03.2024 - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст цієї постанови складено 07.08.2024.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 3 ст. 394 ЦПК України.
Головуючий О. Л. Карпенко
Судді: С. М. Єгорова
С. І. Мурашко