01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
03.08.2010 № 3/23
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Моторного О.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -не з'явилися
від відповідача - не з'явилися
від третьої особи: не з'явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "СІД Автотранс"
на рішення Господарського суду м.Києва від 10.06.2010
у справі № 3/23 ( .....)
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Львівавтотранс"
до ТОВ "СІД Автотранс"
третя особа позивача
третя особа відповідача ТОВ "Транс-Лізинг"
про стягнення 7200,00 грн.
Відкрите акціонерне товариство «Львівавтотранс» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІД Автотранс» (відповідач) про розірвання договору купівлі-продажу від 22.09.2008 року та зобов'язання відповідача повернути позивачу об'єкт продажу - автостанцію за адресою: Львівська область, Буський район, смт. Олесько, вул. Шевченка, 33.
08.04.2010 року позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з заявою про зміну предмету позову, в якій просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СІД Автотранс» на користь Відкритого акціонерного товариства «Львівавтотранс» суму заборгованості 7 200,00 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 10.06.2010 року позов задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «СІД Автотранс» на користь Відкритого акціонерного товариства «Львівавтотрнас» 7 200,00 грн. основного боргу, 102,00 грн. витрат по сплаті держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись, із вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій вказує, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду повністю не відповідають обставинам справи, а тому просить суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 10.06.2010 року у справі № 3/23 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Відкритому акціонерному товариству «Львівавтотрнас» відмовити повністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2010 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд на 03.08.2010 року.
Представник позивача та третьої особи відзиву на апеляційну скаргу не надали.
У судове засідання 03.08.2010 року представники сторін не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.09.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Львівавтотранс» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СІД Автотранс» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (далі - договір а.с. 5-6).
Відповідно до п. 1. договору продавець продав, а покупець купив належну продавцю нежитлову будівлю автостанції, що знаходиться за адресою селище міського типу Олесько, вул. Шевченка, буд. 33, Бузького району, Львівської області. Загальна площа відчужуваної цегляної будівлі автостанції, позначеної літерою А-1 становить 23,8 кв. м., площа цегляного сараю, позначеного літерою Б-1 не вказана.
Пунктом 3 договору визначено, що продаж автостанції здійснюється за 7 200,00 грн. з ПДВ, які покупець зобов'язується перерахувати на поточний рахунок продавця протягом 30 банківських днів з дня підписання 04.09.2008 року сторонами цього договору протоколу проведення відкритих торгів Товарною біржею «НАША» № 144-81Н. Факт повного розрахунку за продану нерухомість буде підтверджено фінансово-платіжними документами про перерахування її вартості на вказаний в договорі поточний рахунок продавця.
Як встановлено ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення умов договору не виконав свого обов'язку покупця, плату за придбаний об'єкт повністю не розрахувався, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 7 200 грн.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За таких обставин, Господарський суд міста Києва дійшов правомірного висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 7 200,00 грн. є обґрунтованим, підтвердженим матеріалами справи, та правомірно задовольнив їх.
Київським апеляційним господарським судом не приймаються до уваги твердження апелянта стосовного, того, що у останнього не має заборгованості перед позивачем внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог з огляду на наступне.
Судом першої інстанції правомірно встановлено, що 11.08.2008 року між TOB «Транс-Лізинг» та позивачем було укладено мирову угоду про розстрочення боргу (а.с. 21). Відповідно до вищевказаної угоди позивач визнав заборгованість перед TOB «Транс-Лізинг» у розмірі 848 623,18 грн.
Умовами п. 7 мирової угоди про розстрочення боргу передбачено, що TOB «Транс-Лізинг» вправі відступити право вимоги до ВАТ «Львівавтотранс» у розмірі 846 623,18 грн. третій особі у відповідності до статей 512-516 ЦК України.
22.08.2008 року між TOB «Транс-Лізинг» та відповідачем підписано договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого TOB «Транс-Лізинг» відступило відповідачу право вимоги до позивача у розмірі 846 623,18 грн., яке належало TOB «Транс-Лізинг» на підставі угоди про розстрочення боргу від 11.08.2008 року (а.с. 22-23).
Отже, оскільки, мирова угода, згідно якої позивач визнав заборгованість перед TOB «Транс-Лізинг» у розмірі 848 623,18 грн. не затверджена Господарським судом Львівської області, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вказана ухвала не породжує обов'язків для позивача.
Крім того, ця ухвала є виконавчим документом згідно з пунктом 2 частини другої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» і як виконавчий документ повинна містити у своїй резолютивній частині не лише вказівку про затвердження мирової угоди, а й інші передбачені законодавством (статтею 86 ГПК та статтею 19 названого Закону) ознаки та відомості, зокрема, щодо умов, розміру і строків виконання зобов'язань сторін тощо. За недодержання відповідних вимог ухвала про затвердження мирової угоди не може вважатися виконавчим документом, що підлягає виконанню державною виконавчою службою. У випадках невиконання зобов'язаною стороною умов мирової угоди, укладеної в процесі виконання судового рішення і затвердженої господарським судом, заінтересована сторона може звернутися до державного виконавця на підставі статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» із заявою про примусове виконання ухвали, якою затверджено цю угоду.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Судові витрати за подання апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України, покладаються на апелянта.
З огляду на наведене та керуючись ст. ст. 49, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СІД Автотранс» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 10.06.2010 року - без змін.
Матеріали справи № 3/23 повернути до Господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя
Судді