01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
13.07.2010 № 48/14-14/618
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;
від відповідача -не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Одеська залізниця"
на рішення Господарського суду м.Києва від 14.04.2010
у справі № 48/14-14/618 ( .....)
за позовом Державного підприємства "Одеська залізниця"
до Антимонопольного комітету України
третя особа позивача
третя особа відповідача
про визнання недійсним рішення
Розпорядженнями Голови Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2010 № 01-23/1/6, В.о.голови Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2010 № 01-23/1/5 склад колегії суддів змінювався.
На підставі ст.ст.77, 99 ГПК України 29.06.2010 розгляд апеляційної скарги відкладено на 13.07.2010.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі № 48/14-14/618 в позові відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що Державне підприємство "Одеська залізниця" разом з іншими залізницями України та залізничними підприємствами у складі "Укрзалізниця" займає монопольне становище на загальнодержавному ринку перевезень вантажів транспортом загального користування з часткою, що перевищує 35%; залізничний транспорт України функціонує як єдиний виробничо-технологічний комплекс підприємств залізничного транспорту, які здійснюють свою діяльність, виходячи з єдиної технології роботи, при цьому Державне підприємство "Одеська залізниця", користуючись певною самостійністю в межах, передбачених Статутом, надає послуги із перевезення пасажирів та вантажів залізничним транспортом, діє при цьому як невід'ємна складова системи залізничного транспорту України при централізованому управлінні процесом зазначених перевезень з боку Залізниці; належні платежі за перевезення вантажів і надання додаткових послуг вносяться залізниці узгодженим порядком, а не списуються нею без згоди платника, не зважаючи на що позивач в односторонньому порядку списував з особового рахунку Відкритого акціонерного товариства "Херсонський комбінат хлібопродуктів" кошти за зберігання вантажу у вагонах на підставі накопичувальних карток, непогоджених з товариством; крім того, враховуючи положення Закону України "Про захист економічної конкуренції", зокрема ст.60, оскарження рішень Антимонопольного комітету України до суду відбувається шляхом подання позову про визнання рішення Антимонопольного комітету України недійсним, а не про його скасування; питання щодо скасування рішення Антимонопольного комітету України відповідно до ст.ст.57, 58, 59 Закону належить безпосередньо до повноважень органів Антимонопольного комітету України.
В апеляцйній скарзі позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі № 48/14-14/618 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Підстави апеляційної скарги обгрунтовуються наступними доводами.
Скажник стверджує, що висновок, зроблений щодо Одеської залізниці з урахуванням господарської діяльності інших суб'єктів господарювання (залізниць України та залізничних підприємств у складі "Укрзалізниці"), не відповідає ч.1 ст.13 Закону України "Про захист економічної конкуренції". При цьому зазначає, що позивач, як суб'єкт господарювання, не має можливості самостійно здійснювати перевезення вантажів транспортом загального користування на загальнодержавному ринку з технічних та технологічних причин.
Скаржник посилається на те, що у результаті списання з особових рахунків вантажоодержувачів сум збору, вантажоодержувачам не надається будь-яке благо та задоволення їх особистих потреб не здійснюється, тобто зазначена операція не є послугою взагалі, як це передбачено в п.17 ст.1 Закону України "Про захист прав споживачів".
Посилаючись на положення п.п.1.1, 2.1, 2.3, 2.5, 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів, скаржник стверджує, що наведені норми свідчать, що списання з особових рахунків вантажоодержувачів сум збору фактично є припиненням взаємних грошових зобов'язань зарахуванням, оскільки у позивача з моменту отримання коштів у якості передоплати виникає борг, у платника виникає борг після отримання послуг, а після списання здійснюється погашення взаємної заборгованості.
Право сторін здійснювати припинення взаємних зобов'язань зарахуванням передбачено ст.601 ЦК України.
Отже списання з особових рахунків вантажоодержувачів сум збору фактично є припиненням взаємних грошових зобов'язань зарахуванням, не є послугою та може здійснюватись у односторонньому порядку; відповідно не існує ринок таких операцій та економічна конкуренція, тому порушення ч.1 ст.13 та п.2 ст.50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" позивач не міг допустити.
Скаржник стверджує, що суд не дав належної оцінки доказам, які були надані позивачем, актам загальної форми та накопичувальним карткам, які давали підстави позивачу для обгрунтованого списання належних сум через контору ТехПД, оскільки представники Херсонського КХП відмовились від підпису зазначених документів та ніяких зауважень не зробили.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач посилається, зокрема, на те, що позивач, разом з іншими залізницями України та залізничними підприємствами у складі Укрзалізниці, є єдиним суб'єктом господарювання у розумінні статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції"; споживач може задовольнити свій попит в межах території всієї держави, тому територіальні (географічні) межі ринку є загальнодержавними; Комітетом правомірно досліджувалося становище позивача на загальнодержавному ринку перевезення вантажів транспортом загального користування відповідно до приписів Методики; неправомірність дій позивача у вигляді одностороннього списання з особових рахунків вантажоодержувачів - власників під'їзних колій, відкритих в ТехПД, сум за зберігання вантажу у вагонах під час затримки цих вагонів на станції в очікуванні подачі їх під вивантаження, підтверджується також постановою Вищого господарського суду України від 18.01.2006.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.
Позивачем до суду першої інстанції подано позов про скасування рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України по справі № 11/1-08 від 01.10.08, як такого, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 01.10.2008 № 11-р/тк у справі № 11/1-08 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" постановлено визнати, що за результатами діяльності у 2005-2007 роках та за перше півріччя 2008 року Державне підприємство "Одеська залізниця" разом з іншими залізницями України та залізничними підприємствами у складі Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" займає монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку перевезення вантажів транспортом загального користування; визнати дії Державного підприємства "Одеська залізниця", в особі Херсонської дирекції залізничних перевезень, які полягають в односторонньому списанні з особових рахунків вантажоодержувачів - власників під'їзних колій, відкритих в Технологічному центрі з обробки перевізних документів залізниці (ТехПД), сум за зберігання вантажу у вагонах під час затримки цих вагонів на станції в очікуванні подачі їх під вивантаження, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним становищем ринку, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку; за порушення, вказане у пункті 2 цього рішення, накласти на Державне підприємство "Одеська залізниця" штраф у розмірі 30 000,00 грн.; зобов'язати Державне підприємство "Одеська залізниця" припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене у пункті 2, шляхом забезпечення попереднього повідомлення вантажоодержувачів - власників під'їзних колій про можливе списання з особових рахунків вантажоодержувачів - власників під'їзних колій, відкритих в Технологічному центрі з обробки перевізних документів Державного підприємства "Одеська залізниця", сум за зберігання вантажу у вагонах під час затримки вагонів на станції в очікуванні подачі їх під вивантаження.
Як вказано у рішенні від 01.10.2008 № 11-р/тк, підставою розгляду справи № 11/1-08 була заява Відкритого акціонерного товариства "Херсонський комбінат хлібопродуктів" (далі - Комбінат) щодо дій Державного підприємства "Одеська залізниця" (далі - ДП "Одеська залізниця"), які полягають в односторонньому списанні з особових рахунків вантажоодержувачів під'їзних колій, відкритих в Технологічному центрі з обробки перевізних документів залізниці (ТехПД), сум за зберігання вантажу у вагонах під час затримки цих вагонів на станції в очікуванні подачі їх під вивантаження.
Згідно із п.2 ст.50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001 № 2210-Ш ( далі-Закон № 2210), порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.12 Закону № 2210 суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин; монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
Згідно із ч.1 ст.13 Закону № 2210, зловживання монопольним (домінуючим) становищем є, зокрема, бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку.
Відповідно до п.п.1.3, 6.1 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.04.2002 за № 317/6605 (далі - Методика) територіальні (географічні) межі ринку - територія зі сферою взаємовідносин купівлі-продажу товару (групи товарів), в межах якої за звичайних умов споживач може легко задовольнити свій попит на певний товар і яка може бути, як правило, територією держави, області, району, міста тощо або їхніми частинами; територіальні (географічні) межі ринку певного товару (товарної групи) визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання товарів (товарної групи), що належить до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним.
Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідно до положень ст.4 Закону України "Про залізничний транспорт" від 04.07.1996 № 273/96-ВР, Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України "Укрзалізниця", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.02.1996 № 262, залізничний транспорт України функціонує як єдиний виробничо-технологічний комплекс підприємств залізничного транспорту, які здійснюють свою діяльність, виходячи з єдиної технології роботи; при цьому ДП "Одеська залізниця", користуючись певною господарською самостійністю в межах, передбачених Статутом, надає послуги із перевезення пасажирів та вантажів залізничним транспортом, діє при цьому як невід'ємна складова системи залізничного транспорту України при централізованому управлінні процесом зазначених перевезень з боку залізниці.
Оскільки споживач може отримати відповідну послугу як від єдиного суб'єкта господарювання "Укрзалізниці", звернувшись безпосередньо до відповідного підрозділу за своїм місцезнаходженням, незалежно від їх місцезнаходження чи знаходження їх відокремлених підрозділів, на всій території України, то ринок перевезення вантажів транспортом загального користування визначений Комітетом загальнодержавним.
Згідно зі ст.17 Статуту залізниць України умови та порядок організації перевезення в усіх видах сполучення визначаються Правилами.
Пунктами 2.6 та 2.10 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 № 644, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 864/5085, було встановлено, що списування грошей з рахунку проводиться на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами та контейнерами; також усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість; ці відомості підтверджуються підписами працівників станції і платника; усі спірні питання з розрахунків за перевезення вантажів і додаткових послуг платники регулюють безпосередньо з станціями, які нараховували платежі, і ТехПД, що проводили розрахунки; у разі недосягнення домовленості спірні питання вирішуються в претензійно-позовному порядку.
Отже належні залізниці платежі за перевезення вантажів та за надання додаткових послуг вносяться залізниці за погодженням сторонами, а не списуються залізницею без згоди платника.
Однак, позивачем в односторонньому порядку списувались з особового рахунку ТехПД Відкритого акціонерного товариства "Херсонський комбінат хлібопродуктів" кошти за зберігання вантажу у вагонах на підставі накопичувальних карток, непогоджених з Комбінатом, зокрема, 15.03.2005 списано залізницею з особового рахунку Комбінату 22 154,40 грн. (витяг із особового рахунку № 1503 від 15.03.2005); 07.09.2005 - 22.09.2005 списано залізницею з особового рахунку Комбінату 81 327,60 грн. (витяг із особового рахунку № 709 від 07.09.2005 та № 2209 від 22.09.2005).
Такі дії залізниці порушують права та інтереси вантажоодержувачів (замовників послуг перевезення).
Слід вказати, що зазначені дії залізниці спричинили до виникнення ряду господарських спорів.
Так, Вищим господарським судом України у постанові від 18.01.2006 у справі № 10/107-05-5105 вказано на правомірність та обгрунтованість оскаржуваних Державним підприємством "Одеська залізниця" рішень та постанови, якими встановлено, що залізниця в порушення умов договору № 130 від 23.05.2003 про експлуатацію залізничної під'їзної колії у період за лютий та березень 2005р. без згоди Комбіната в односторонньому порядку списала з його особового рахунку ТехПД-4 на підставі накопичувальних карток кошти у сумі 63 986,40 грн. за зберігання вантажу у вагонах, що підтверджується виписками з особового рахунку № 3201 від 01.02.2005, № 1103 від 11.03.2005, № 1203 від 12.03.2005, № 2303 від 23.03.2005 та накопичувальними картками №№ 310141, 100386, 110301, 210355, засвідченими в односторонньому порядку представником станції.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що викладені в оспорюваному рішенні висновки Комітету відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи № 11/1-08, нормам матеріального права та вимогам Методики та є законними.
Із доводами апеляційної скарги немає підстав погодитись, зважаючи на викладене та наступні обставини.
Згідно із п.17 ст.1 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991 № 1023-ХП послуга, - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Зокрема, відповідно до п.2.3 договору № 453803/1622 про організацію перевезень і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги від 21.12.2006, залізниця зобов'язалась здійснювати безготівкові та готівкові розрахунки з вантажовласником за перевезення вантажів і надані додаткові послуги згідно з діючими тарифами, вести облік нарахованих і сплачених сум та надавати вантажовласнику відповідні розрахункові документи через станцію Херсон-Порт; для проведення розрахунків і обліку сплачених сум залізниця відкриває для вантажовласника особовий рахунок з присвоєнням коду.
Отже твердження про ненадання позивачем послуг не відповідає матеріалам справи.
Окільки Правилами розрахунків за перевезення вантажів не надано право залізниці в односторонньому порядку списувати грошові кошти з особового рахунку платника; здійснення операцій на цьому рахунку відбувається у порядку, встановленому договором між залізницею і платником, тобто статус цього рахунку є особливим, який виключає користування ним залізницею на власний розсуд, передоплата передбачена договором, тому не є боргом залізниці, крім того, статтею 601 ЦК України встановлено, що зарахування зустрічних однорідних вимог здійснюється за заявою сторони, то твердження скаржника, що списання з особових рахунків вантажоодержувачів сум збору фактично є припиненням взаємних грошових зобов'язань зарахуванням відповідно до ст.601 ЦК України, є безпідставним.
Відсутність підписів представників вантажоодержувачів на накопичувальних картках не свідчить про досягнення домовленості між сторонами, тому спірні питання належить вирішувати в претензійно-позовному порядку, як це передбачено в п.2.10 Правил розрахунків за перевезення вантажів.
З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав, встановлених законодавством та відповідно до матеріалів справи, для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі №48/14-14/618 залишити без змін, а скаргу без задоволення.
2. Справу № 48/14-14/618 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
09.08.10 (відправлено)