донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
02.11.2010 р. справа №23/151
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого:Діброви Г.І.
суддівЧернота Л.Ф., Шевкової Т.А.
при секретарі: Клименко К.О.
від позивача:Скребець О.М. -за дов. б/н від 25.10.10 р.
від відповідача:не з»явився
Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Караван», смт. Золочів Харківської області
на рішення господарського суду Донецької області
від19.08.2010 р.
у справі№ 23/151 (Суддя Забарющий М.І.)
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Караван», смт. Золочів Харківської області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «РУСЬ», м. Донецьк
простягнення 118972 грн. 75 коп.
У 2010 році позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Караван», смт. Золочів Харківської області, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «РУСЬ», м. Донецьк, про стягнення 118972 грн. 75 коп.
Позивач до моменту прийняття рішення по справі надав до господарського суду доповнення та уточнення до позовної заяви, якими остаточно просив суд першої інстанції стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 119315 грн. 53 коп., з яких: 102124 грн. 67 коп. -суму основного боргу, 3% річних у розмірі 2280 грн. 08 грн., інфляційних у розмірі 5559 грн. 12 коп. та 9351 грн. 67 коп. пені.
Рішенням господарського суду Донецької області від 19.08.2010 р. у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Караван», смт. Золочів Харківської області було відмовлено в повному обсязі.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Караван», смт. Золочів Харківської області, з прийнятим рішенням не згоден, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права України. Тому він звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Донецький апеляційний господарський суд рішення господарського суду Донецької області від 19.08.2010 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у повному обсязі задовольнити позов.
Відповідач до судового засідання, не з»явився, відзив на апеляційну скаргу не надав, про поважність причин неявки до судового засідання суд не повідомив, своїми правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, ніяких клопотань з цього приводу судовій колегії не надав, явка сторін ухвалою суду від 14.09.10р. не була визнана обов'язковою, неявка без поважних причин у судове засідання представників сторін не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, тому справу розглянуто за наявними в ній матеріалами, а повний текст постанови направляється сторонам по справі в установленому порядку.
Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки для з'ясування фактичних обставин справи достатньо матеріалів, що знаходяться в матеріалах справи № 23/151, та наданих представником позивача пояснень.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду не відповідає вимогам чинного законодавства України і підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами був підписаний договір купівлі-продажу товару №36/09 від 28.05.09р., але фактично між ними виникли правовідносини з купівлі-продажу товару за видатковими накладними, які є в матеріалах справи, оскільки в доданому позивачем договорі відсутні істотні умови: предмет, його ціна, що є підставою для визнання його неукладеним в силу вимог ст. 181 Господарського кодексу України. Таким чином, дійсно між сторонами відсутні договірні правовідносини саме за письмовою формою, як і правильно вказав суд першої інстанції. Але висновок суду про відмову позивачеві у позовних вимогах в повному обсязі зроблений передчасно, при неповному з»ясуванні вісх обставин справи.
Частинами 1 та 2 ст. 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно ч. 1 ст. 206 Цивільного кодексу України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
У відповідності до ст. 218 Цивільного кодексу України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Факт здійснення позивачем правочину з поставки відповідачу товару та факт здійснення відповідачем правочину з прийняття цього товару від позивача на загальну суму у розмірі 247300 грн. 82 коп. підтверджується видатковими накладними № РНКА-439 від 28.05.09 р., № РНКА-450 від 04.06.09 р., № РНКА-505 від 19.06.09 р., № РНКА -547 від 30.06.09 р., № РНКА-618 від 23.07.09 р., № РНКА-668 від 10.08.09 р., № РНКА-676 ві 13.08.09 р., № РНКА-699 від 20.08.09 р. та № РНКА-912 від 16.11.09 р., підписаними сторонами без заперечень та зауважень.
Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Частиною 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторонни (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.2 п.1 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Оскільки відповідач відвантажений товар не оплатив, позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату заборгованості за видатковими накладними за період з травня 2009 р. по серпень 2009 р. у розмірі 237066 грн. 76 коп., яка була прийнята позивачем до розгляду 08.10.09 р., про що є відповідна відмітка у лівому верхньому куті першої сторінки претензії.
Таким чином позивач відвантажив товар на загальну суму 247300 грн. 82 коп. (з урахуванням видаткової накладної № РНКА-912 від 16.11.09 р.), але відповідач сплатив отриманий товар лише частково у розмірі 145176 грн. 15 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними документами.
Враховуючи наведене, позивач звернувся із позовом до господарського суду Донецької області про стягнення з відповідача заборгованості, як на підставі договору № 36/09 від 28.05.09 р., так і на підставі накладних, що свідчать про наявність фактичних правовідносин з купівлі-продажу товару у розмірі 119315 грн. 53 коп., з яких: 102124 грн. 67 коп. -сума основного боргу, 3% річних у розмірі 2280 грн. 08 грн., інфляційні у розмірі 5559 грн. 12 коп. та 9351 грн. 67 коп. пеня. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач в своєму позову (з урахуванням доповнення) посилався як на підставу позову та обставини своїх вимог ще й на факт наявності між сторонами правовідносин з купівлі-продажу певної кількості товару на певну суму, які підтверджуються посиланням на вищевказані видаткові накладні. Позивач просив суд стягнути суму боргу з відповідача взагалі, не посилаючись тільки на договір в своїх остаточних вимогах, а посилаючись на нього в описовій частині позову, що судом першої інстанції помилково не було враховано. В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач наполягав на своєму зверненні до суду на підставі фактичних правовідносин купівлі-продажу між сторонами, а не на підставі договору, який було підписано між ними в 2009 році.
Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку, що:
Згідно з пунктом 4 статті 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов'язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Статтею 193 Господарського кодексу України зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з претензією про необхідність сплати відповідачем суми заборгованості за видатковими накладними № РНКА-439 від 28.05.09 р., № РНКА-450 від 04.06.09 р., № РНКА-505 від 19.06.09 р., № РНКА -547 від 30.06.09 р., № РНКА-618 від 23.07.09 р., № РНКА-668 від 10.08.09 р., № РНКА-676 від 13.08.09 р., № РНКА-699 від 20.08.09 р. на загальну суму у розмірі 237066 грн. 76 коп., яку відповідач сплатив лише частково у розмірі 145176 грн. 15 коп. Докази звернення позивача до відповідача у порядку ст. 530 Цивільного кодексу України про сплату останнім заборгованості за видатковою накладною № РНКА-912 від 16.11.09 р. в матеріалах справи відсутні.
Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості у розмірі 102124 грн. 67 коп. (наявність якої підтверджено Актом звірки розрахунків станом на 01.07.10 р., який підписано обома сторонами без заперечень та зауважень) підлягають частковому задоволенню у розмірі 91890 грн. 61 коп., оскільки право звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача на користь позивача 10234 грн. 06 коп. ще не виникло в зв»язку з відсутністю у позивача звернення до відповідача з такою вимогою і строк виконання зобов»язання з оплати отриманого товару у відповідача ще не настав (звернення до суду з позовом не є вимогою в розумінні норм цивільного та господарського законодавства України, а є додержанням вимог Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача боргу в розмірі 91890 грн. 61 коп. є доведеними та обґрунтованими, в той час як відповідач не довів суду належними і допустимими доказами по справі відповідно до вимог ст.ст.33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України його оплату на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судова колегія, здійснивши перерахунок штрафних санкцій, вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних та 3% річних підлягають частковому задоволенню, виходячи з початку строку виникнення у відповідача грошового зобов»язання перед позивачем після отримання ним претензії позивача згідно вимог ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України. Так, за видатковою накладною № РНКА-668 від 10.08.09 р. стягненню підлягає сума інфляційних за період з 16.10.09 р. по 03.08.10 р. (з урахуванням претензії) у розмірі 3634 грн. 93 коп., як збільшення суми основного боргу за період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов»язання в зв»язку з девальвацією грошової одиниці України та сума 3% річних за період з 16.10.09 р. по 03.08.10 р. (з урахуванням претензії) у розмірі 1349 грн. 86 коп., як плату за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов»язання. За видатковою накладною № РНКА-676 від 13.08.09 р стягненню підлягає сума інфляційних за період з 16.10.09 р. по 03.08.10 р. (з урахуванням претензії) у розмірі 239 грн. 14 коп., як збільшення суми основного боргу за період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов»язання в зв»язку з девальвацією грошової одиниці України та сума 3% річних за період з 16.10.09 р. по 03.08.10 р. (з урахуванням претензії) у розмірі 88 грн. 81 коп., як плату за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов»язання. За видатковою накладною № РНКА-699 від 20.08.09 р. стягненню підлягає сума інфляційних за період з 16.10.09 р. по 03.08.10 р. (з урахуванням претензії) у розмірі 910 грн. 57 коп., але, оскільки позивачем за цією накладною заявлено до стягнення сума інфляційних у розмірі 896 грн. 06 коп., то суд апеляційної інстанції не може вийти за межі позовних вимог і стягує з відповідача на користь позивача суму інфляційних у розмірі 896 грн. 06 коп., як збільшення суми основного боргу за період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов»язання в зв»язку з девальвацією грошової одиниці України та сума 3% річних за період з 16.10.09 р. по 03.08.10 р. (з урахуванням претензії) у розмірі 338 грн. 15 коп., як плату за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов»язання. За видатковою накладною № РНКА-618 від 23.07.09 р. стягненню підлягає сума 3% річних у розмірі 149 грн. 01 коп., але оскільки позивачем заявлена до стягнення сума річних у розмірі 104 грн. 17 коп., то суд апеляційної інстанції не може вийти за межі позовних вимог і стягує з відповідача на користь позивача суму річних у розмірі 104 грн. 17 коп., як плату за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов»язання. Всього за видатковими накладними до стягнення підлягають сума інфляційних у розмірі 4770 грн. 13 коп. та сума 3% річних у розмірі 1880 грн. 99 коп.
Судова колегія вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми пені у розмірі 9351 грн. 67 коп. правомірно не задоволені судом першої інстанції, оскільки між сторонами виникли не договірні, а фактичні правовідносини, і між сторонами відсутня обов»язкова письмова форма обумовлення сторонами можливості застосування до відповідача такої форми відповідальності, як штрафна санкція у вигляді пені за прострочку виконання договірного зобов»язання.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що судом неповно з»ясовані обставини, що мають значення для справи і висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не в повному обсязі відповідають обставинам справи, тому рішення господарського суду Донецької області від 19.08.2010 р. у справі № 23/151 підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення по справі про часткове задоволення позовних вимог позивача, а апеляційна скарга -частковому задоволенню.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита з розгляду справи покладаються на обидві сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 36, 49, 99, 101, 103, 104, 105, 117 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Караван», смт. Золочів Харківської області на рішення господарського суду Донецької області від 19.08.2010 р. у справі № 23/151 -частково задовольнити.
Рішення господарського суду Донецької області від 19.08.2010 р. у справі № 23/151 - частково скасувати.
Задовольнити частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Караван», смт. Золочів Харківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «РУСЬ», м. Донецьк про стягнення 119315 грн. 53 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РУСЬ», 83077, м. Донецьк, вул. Туманяна, 12/12, ЗКПО 31184758 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Караван», 62203, Харківська область, смт. Золочів, вул. Комсомольська, 44 «А», ЗКПО 31165672 суму заборгованості у розмірі 91890 грн. 61 коп. 3% річних у розмірі 1880 грн. 99 коп.., інфляційні у розмірі 4770 грн. 13 коп., витрати по сплаті державного мита за подання позовної заяви у розмірі 985 грн. 41 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 194 грн. 91 коп. та витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги у розмірі 492 грн. 71 коп.
Відмовити в іншій частині позовних вимог.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Доручити господарському суді Донецької області видати наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний термін.
Головуючий Г.І.Діброва
Судді Л.Ф. Чернота
Т.А. Шевкова
Надр. 5 прим:
1 -у справу;
2 -позивачу;
3 -відповідачу;
4 - ДАГС;
5 -ГС Дон. обл.
Ложка Н.Л.