донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
02.11.2010 р. справа №40/114пд
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:Дучал Н.М.
суддівЗапорощенка М.Д., Новікової Р.Г.
при секретарі Дрьомовій Г.В.
за участю представників сторін:
від позивача:не з'явився
від відповідача:Бруско О.В., за довіреністю
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "СБ ЕКСПОРТ" м. Донецьк
на рішення господарського судуДонецької області
від21.09.2010 року ( підписане 23.09.2010р.)
по справі№ 40/114 пд ( суддя Підченко Ю.О.)
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "СБ ЕКСПОРТ м. Донецьк
доПублічного акціонерного товариства "Родовід Банк" м. Київ
Провизнання кредитного договору № 2007-425 від 27.12.07р. недійсним
У квітні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СБ ЕКСПОРТ" м. Донецьк ( далі по тексту -ТОВ "СБ ЕКСПОРТ") звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" м. Київ ( далі по тексту -ПАТ "Родовід Банк") про визнання недійсним кредитного договору №2007-425 від 27.12.2007 року. В підставу позову позивачем покладено неправомірність укладення кредитного договору в іноземній валюті, та перевищення директором Товариства повноважень, наданих йому п. 5.4. Статуту.
Рішенням господарського суду Донецької області від 21.09.2010 року по справі № 40/114 пд у задоволенні позовних вимог ТОВ "СБ ЕКСПОРТ" до ПАТ "Родовід Банк" про визнання недійсним кредитного договору № 2007-425 від 27.12.07р., укладеного між позивачем та відповідачем, відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено підстав за законом для визнання оскаржуваного кредитного договору № 2007-425 від 27.12.2007 р. недійсним; відповідачем надані докази того, що спірний договір відповідає вимогам закону, не припинив своєї дії, а директор не перевищував своїх повноважень, визначених Статутом, отже відсутні підстави для визнання оскаржуваного договору недійсним.
Не погодившись з рішенням суду, ТОВ "СБ ЕКСПОРТ" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 21.09.2010р. по справі № 40/114 пд та прийняти нове рішення, яким визнати кредитний договір №2007-425 від 27.12.2007 р., укладений між ТОВ "СБ ЕКСПОРТ" та ВАТ "Родовід Банк", недійсним.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на те, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення були неправильно застосовані норми матеріального права, не в повному обсязі досліджені обставини справи, висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи. Зазначає, що кредитний договір був укладений директором як представником ТОВ "СБ ЕКСПОРТ" з перевищенням повноважень, тобто вчинений особою, яка немала необхідного обсягу цивільної дієздатності. Вважає, що наявні підстави для скасування судового рішення.
Позивач не скористався своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні апеляційної інстанції, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином у відповідності до ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, про що свідчить повідомлення з відміткою про вручення поштового відправлення. Клопотань на адресу суду не надходило.
Оскільки судом апеляційної інстанції не визнавалася явка сторін обов'язковою, відсутність позивача не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, судова колегія, у відповідності до ст.ст.75,99 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку про можливість розгляду скарги за наявними в справі документами.
Відповідач проти апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у відзиві ( вих. № 09.2-11-б.б/7617 від 25.10.2010 р.) на апеляційну скаргу. Вважає рішення господарського суду Донецької області від 21.09.2010 р. ( підписане 23.09.2010 р.) законним та обґрунтованим.
Відповідно до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України судом здійснювалася технічна фіксація судового процесу.
Згідно з положеннями ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішень місцевого господарського суду в повному обсязі.
У відповідності до п.п. 2, 3, 4 частини 3 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі ст.ст. 42, ст.43 Господарського процесуального кодексу України - правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Донецьким апеляційним господарським судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.12.2007р. між Відкритим акціонерним товариством " РОДОВІД БАНК" ( правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "РОДОВІД БАНК"), далі Банк, та ТОВ " СБ ЕКСПОРТ", далі Позичальник, був укладений кредитний договір № 2007-425 (а.с.8-15), згідно умов п. 1.1. якого сторони встановили мету, порядок та умови видачі ( надання) Банком в майбутньому кредитів ( траншів) Позичальнику в національній валюті з частковою або повною конвертацією у іноземну валюту ( долари США, Євро) в межах загальної суми 38 000 000,00грн. на основі Додаткових угод про надання кредиту (траншу) до цього договору, які є його невід'ємною частиною.
Пунктом 1.2 договору передбачено, що кредитні зобов'язання Банку та зобов'язання Позичальника щодо погашення кредитів, сплати процентів, а також інші права та зобов'язання сторін, передбачені цим договором, виникають з моменту укладення сторонами за взаємною згодою Додаткових угод про надання кредитів до цього договору, які є його невід'ємними частинами.
Сторонами до договору підписані додаткові угоди, про які йдеться посилання в тексті договору, а саме:
№1 від 27.12.07р., якою встановили, що банк надає позичальнику кредит ( транш) згідно з цією додатковою угодою в сумі 2 078 663,00 долари США, а позичальник зобов'язується повернути кредит, наданий за цією додатковою угодою не пізніше 01.04.2009 року; процентну ставку за користування кредитом встановлено у розмірі 10,0% річних ( а.с.16-17);
№2 від 27.12.2007 року, якою встановили, що банк надає позичальнику кредит ( транш) згідно з цією додатковою угодою в сумі 1 597 930,06 Євро, а позичальник зобов'язується повернути кредит, наданий за цією додатковою угодою не пізніше 01.04.2009 року; процентну ставку за користування кредитом встановлено у розмірі 10,0% річних ( а.с.18-19);
№3 від 27.12.2007року, якою встановили, що банк надає позичальнику кредит (транш) згідно з цією додатковою угодою в сумі 15 328 000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути кредит, наданий за цією додатковою угодою не пізніше 01.04.2009 року; процентну ставку за користування кредитом встановлено у розмірі 15,0% річних( а.с.20-21);
Додатковими угодами б/н від 28.01.2008 року, б/н від 31.01.2008 року, б/н від 03.03.2008 року, б/н від 30.04.2008 року сторонами змінювався порядок та строки нарахування та сплати процентів за користування кредитом.
З боку Банку Договір та Додаткові угоди підписані керуючим Донбаською філією Банку, що діє на підставі Положення про Донбаську філію банку та довіреності, посвідченої приватним нотаріусом; з боку ТОВ "СБ ЕКСПОРТ" - директором, що діє на підставі Статуту та протоколу Зборів учасників №9 від 25.12.2007року. Кредитний договір №2007-425 від 27.12.2007 року скріплений печатками сторін.
Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до повного виконання Позичальником своїх зобов»язань за цим договором та припиняється належним виконанням його умов ( п. 5.1. договору).
Сторони не заперечили проти того, що позивач отримав кредитні кошти повністю, використав їх згідно цільового призначення.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 Цивільного кодексу України).
За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов”язків ( ст.ст. 11,202 Цивільного кодексу України).
Заявляючи позов про визнання недійсним кредитного договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним ( ст. 204 Цивільного кодексу України).
Способи волевиявлення та форми правочину врегульовані в ст.205 Цивільного кодексу України, за якою правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою ( ст. 207 Цивільного кодексу України).
Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч.1 ст.92 Цивільного кодексу України).
За приписами ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним ( ст.1055 Цивільного кодексу України).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" глави "Позика, кредит, банківський вклад", якщо інше не встановлено параграфом 2 "Кредит" і не випливає із суті кредитного договору. Викладене міститься у ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України.
Виходячи із редакції ч. 1 ст. 1046, ст. 1054 Цивільного кодексу України грошові кошти передаються кредитодавцем позичальнику у власність, однак останній зобов'язується їх повернути та сплатити проценти кредитодавцеві.
Згідно ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до кредитних відносяться операції зазначені у п. 3 ч. 1 та у пунктах 3 - 7 ч. 2 ст. 47 цього Закону, у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій.
В розумінні ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Надаючи кредит, банк розміщує залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.
Статті 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.
Стаття 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій.
Приписи вказаної статті Закону не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).
Згідно зі ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що встановлено ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України.
Визначення терміну "іноземна валюта" як "валютної цінності" містить ст. 1 Декрету "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яка визначає, що іноземна валюта -це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.
Як встановлено ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом;
- генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;
- індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції;
- порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.
За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України від № 275 від 17.07.2001 р., зокрема, ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті; відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; торгівля іноземною валютою на валютному ринку України (за винятком валютно-обмінних операцій); торгівля іноземною валютою на міжнародних ринках, тощо.
Виходячи з викладеного, банк як фінансова установа може здійснювати кредитування як валютну операцію, при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.
Відповідач станом на час укладання кредитного договору, мав видані Національним банком України банківську ліцензію №27 від 11.10.2004 р. на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пп. 5 - 11 частини другої ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", дозвіл №27-3 від 04.03.2005 р. на право здійснення операцій, визначених пп. 1 - 4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" із додатком до дозволу № 27-3 від 04.03.2005 р.
Отже, відповідач, на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу мав право здійснювати операції з валютними цінностями, зокрема, вести рахунки клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті, вести кореспондентські рахунки банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті, залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України, залучати та розміщувати іноземну валюту на міжнародних ринках, тощо.
При цьому судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. "в" п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993р. №15-93 (зі змінами та доповненнями), яким встановлено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. На даний час чинним законодавством не визначено меж, термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті, тому операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004 р., використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України. У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.
За викладених обставин, як правомірно зазначено судом першої інстанції, укладення сторонами кредитного договору № 2007-425 від 27.12.2007 р. в іноземній валюті не суперечить вимогам чинного законодавства.
В якості другої підстави для визнання договору недійсним позивач посилається на те, що в порушення вимог діючого законодавства спірний кредитний договір підписаний особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності.
Відповідно до ч.1 ст.92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документи та законом.
Згідно зі ст.145 Цивільного кодексу України, вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників.
У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників ( п. 2 ст. 145 Цивільного кодексу України ).
Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства ( п. 3 ст. 145 Цивільного кодексу України).
До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить, зокрема: 2) внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу; 3)створення та відкликання виконавчого органу товариства; 4) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, тощо ( п. 4 ст. 145 ЦК України).
Аналогічні положення містяться в ст.ст.58,59,41,62 Закону України "Про господарські товариства".
Згідно з приписами ст.59 Закону України "Про господарські товариства" в редакції станом на час укладення договору, до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю, крім питань, зазначених у пунктах "а", "б", "г - ж", "и - й" статті 41 цього Закону, належить, зокрема: затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства ( п.і ст.41), тощо.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про господарські товариства", дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою загальних зборів учасників товариства.
Аналіз вказаних законодавчих норм показує, що межі повноважень директора товариства мають бути визначені в установчих документах.
Відповідно до ст.4 Закону України "Про господарські товариства" товариства з обмеженою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту.
На час укладання кредитного договору №2007-425 від 27.12.2007 року ТОВ "СБ ЕКСПОРТ" діяло на підставі Статуту в редакції, затвердженій протоколом загальних зборів учасників № 8 від 11.05.2007 р., та зареєстрованій 30.05.2007 р. № запису 12661050006005762, про що свідчить копія Статуту, наявна у справі ( арк.спр.33-45).
Пунктом 5.2 Статуту Товариства передбачено, що вищим органом Товариства є Загальні Збори Учасників, які складаються з учасників або їх представників.
Згідно п. 5.4 Статуту ТОВ "СБ ЕКСПОРТ" виконавчим органом товариства є директор, який вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників можуть винести рішення про передачу частини належних їм повноважень до компетенції директора, який підзвітний загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень.
Директор, відповідно до вказаного вище пункту Статуту, не в праві приймати рішення обов'язкові для учасників товариства, і діє від імені товариства в межах, встановлених законодавчими актами України та Статутом. Директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства, видавати доручення, відкривати в установах банків рахунки, укладати угоди та інші юридичні акти та папери. Усі господарські угоди підписуються директором Товариства. Будь-яких обмежень повноважень директора ТОВ "СБ ЕКСПОРТ" Статутом Товариства в редакції, чинній на час підписання оспорюваного договору, не передбачено.
За умовами ч.2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи включаються до Єдиного державного реєстру щодо юридичної особи.
Відповідно до ч.3 ст.18 того ж Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Позивачем не представлено доказів включення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відомостей про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи.
Таким чином, на момент укладення оспорюваного кредитного договору директор ТОВ "СБ ЕКСПОРТ" був наділений достатнім обсягом повноважень для представництва Товариства у цивільно-правових відносинах з іншими фізичними та юридичними особами, у тому числі, мав право підпису договорів та угод від імені товариства.
Отже, правомірним є висновок суду першої інстанції про відповідність оспорюваного правочину, вимогам чинного законодавства, та відсутність підстав для визнання договору недійсним.
З огляду на наведене, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст.33, ст.34 Господарського процесуального кодексу України та спростовуються наявними в матеріалах справи документами.
Твердження заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування судового рішення від 21.09.2010 р. у справі №40/114пд колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає.
Результати розгляду апеляційної скарги оголошені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на заявника -ТОВ "СБ ЕКСПОРТ м. Донецьк.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СБ ЕКСПОРТ" м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 21.09.2010 року ( підписане 23.09.2010 р.) по справі № 40/114пд залишити - без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 21.09.2010 року ( підписане 23.09.2010 р.) по справі № 40/114пд - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
Головуючий Н.М. Дучал
Судді: М.Д. Запорощенко
Р.Г. Новікова
Надруковано 6 екз.: позивачу-1екз., відповідачу-2екз., у справу -1пр.,ДАГС-1пр., господарському суду-1пр.