донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
02.11.2010 р. справа №22/38пд
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:Скакуна О.А.,
суддівГези Т.Д., Ломовцевої Н.В.
за участю представників сторін:
від позивача:не з"явився,
від відповідача:Шляєв І.В. - за дов.№2 від 11.01.2010 року,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуВідкритого акціонерного товариства "Енергомашспецсталь" м.Краматорськ Донецької області
на рішення господарського судуДонецької області
від08.09.2010 року
по справі№22/38пд (головуючий суддя: Іванченкова О.М., судді: Попков Д.О., Курило Г.Є.)
за позовомВідкритого акціонерного товариства "Енергомашспецсталь" м.Краматорськ Донецької області
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Зеніт-Імпекс" м.Кривий Ріг Дніпропетровської області
провизнання договору №15/461 від 09.04.2009 року недійсним.
Рішенням господарського суду Донецької області від 08.09.2010 року у задоволенні позовної вимоги відкритого акціонерного товариства "Енергомашспецсталь" м.Краматорськ Донецької області (далі по тексту - ВАТ "Енергомашспецсталь") до товариства з обмеженою відповідальністю "Зеніт-Імпекс" м.Кривий Ріг Дніпропетровської області (далі по тексту - ТОВ "Зеніт-Імпекс"), про визнання договору №15/461 від 09.04.2009 року недійсним - відмовлено.
В обґрунтування оскарженого рішення, суд першої інстанції послався на недоведеність вищевказаних позовних вимог.
Позивач з зазначеним рішенням суду першої інстанції не погодився і подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати як таке, що прийнято з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права та винести нове рішення, яким задовольнити заявлену позовну вимогу.
В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що в частині застосування штрафних санкцій до постачальника, з огляду на приписи п.57 Постанови Ради міністрів СРСР від 25.07.1988р. №888 „Про затвердження Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення”, договір №15/461 від 09.04.2009 року не відповідає положенням чинного законодавства.
Крім того, у якості додаткової підстави визнання спірного договору недійсним заявник звертає увагу на факт підписання останнього особою, що не мала права на вчинення таких дій, виходячи зі змісту довіреності №17/26-5 від 14.01.2008р., посилання на яку містить договір поставки №15/461 від 09.04.2009р.
Представник позивача до судового засідання не з'явився, хоча про дату та місце слухання справи був повідомлений належним чином.
Представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу та під час судового засідання просив оскаржуване рішення залишити без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу без задоволення як безпідставно заявлену.
Представник відповідача в судовому засіданні не заперечував проти розгляду апеляційної скарги у відсутності представника позивача, тому відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) та з урахуванням строків, передбачених ст.102 ГПК України, судова колегія розглядає скаргу по суті за наявними у справі доказами у відсутності позивача.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, Донецький апеляційний господарський суд, -
Між ВАТ "Енергомашспецсталь" (покупець) та ТОВ "Зеніт-Імпекс" (постачальник) 09.04.2009 року укладено договір поставки №15/461 (далі договір), відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати у встановлений строк продукцію (товар) у власність покупця, а покупець зобов'язується у відповідності до умов цього правочину прийняти цю продукцію (товар) та оплатити її.
Пунктом 3.1 договору встановлено, що якість продукції повинна відповідати вимогам відповідних ДСТУ та/або ТУ і підтверджуватись сертифікатами якості (технічними паспортами) підприємства-виробника, зазначеного у специфікації до договору.
Розділом 10 договору визначено наступну відповідальність сторін:
- за прострочку поставки чи недопоставку продукції Постачальник сплачує Покупцю неустойку у розмірі 2% вартості не поставленої у строк продукції (п.10.1);
- якщо поставлена продукція не відповідає за якістю стандартам, технічним умовам, іншої документації, зразкам або умовам договору, а також, якщо поставлена не комплектна продукція, Постачальник сплачує Покупцю штраф у розмірі 5% вартості продукції неналежної якості або некомплектної (п.10.2);
- за поставку у супереч вимогам стандартів, технічних умов або договору продукції без тари або упаковки чи у неналежній тарі або упаковці Постачальник сплачує Покупцю штраф у розмірі 5% вартості такої продукції (п.10.3).
З огляду на те, що приписами п. 57 Постанови Ради міністрів СРСР від 25.07.1988р. №888 „Про затвердження Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення...” неустойка за прострочку поставки чи недопоставку продукції визначена на рівні 8% не поставленої у строк продукції, за поставку неякісної продукції -20%, а за поставку продукції без відповідної тари чи упаковки -5%, а договором №15/461 від 09.04.2009р. встановлені зменшені в порівнянні з вищенаведеними розміри штрафних санкцій, а також зважаючи на підписання останнього неуповноваженою особою, позивач звернувся до господарського суду Донецької області з позовною вимогою про визнання договору №15/461 від 09.04.2009р. недійсним, у задоволенні якої рішенням від 08.09.2010 року по справі №22/38пд - відмовлено.
Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє оскаржене рішення у повному обсязі.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, з урахуванням пояснень представника відповідача, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення не підлягає скасуванню з наступних підстав.
Статтею 203 Цивільного кодексу України, передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Предметом даного спору є визнання договору №15/461 від 09.04.2009р.недійсним.
Суд першої інстанції при вирішенні спору правомірно прийшов до висновку щодо недоведеності позовних вимог належними доказами та відмовив у задоволенні останніх.
При цьому судова колегія апеляційної інстанції вважає наступне.
Відповідно статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема з вимогами про визнання правочину (або його частини) недійсним.
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Щодо визнання договору недійсним, оскільки, за твердженням позивача, він не відповідає положенням чинного законодавства, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Штрафними санкціями, згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Стаття 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме та нерухоме майно.
Згідно п.10.1 договору, за прострочку поставки чи недопоставку продукції Постачальник сплачує Покупцю неустойку у розмірі 2% вартості не поставленої у строк продукції.
Відповідно до п.10.2 договору, якщо поставлена продукція не відповідає за якістю стандартам, технічним умовам, іншої документації, зразкам або умовам договору, а також, якщо поставлена не комплектна продукція, Постачальник сплачує Покупцю штраф у розмірі 5% вартості продукції неналежної якості або некомплектної.
Пунктом 10.3 договору встановлено, що за поставку у супереч вимогам стандартів, технічних умов або договору продукції без тари або упаковки чи у неналежній тарі або упаковці Постачальник сплачує Покупцю штраф у розмірі 5% вартості такої продукції.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (абз. 2 ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, сторони при укладанні договору дійшли згоди щодо застосування штрафних санкцій у випадку невиконання винною стороною умов договору, а саме у разі прострочки поставки або недопоставки продукції, поставки продукції неналежної якості або некомплектної продукції, поставки продукції без тари та упаковки чи у неналежній тарі або упаковці, та встановили розміри відповідних штрафів.
Посилання позивача на той факт, що пункти 10.1,10.2, 10.3 договору суперечать вимогам чинного законодавства України, а саме: п. 57 Постанови Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 року №888 «Про затвердження Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення»не є доцільними, оскільки, по-перше, приписами зазначеного положення не встановлено виключне застосування визначених в ньому розмірів штрафних санкцій, а, по-друге, сторони скористалися наданим законодавством правом вільного визначення умов спірного договору, в тому числі і в частині встановлення відповідальності сторін.
Щодо заяви позивача про факт підписання оспорюваного правочину особою, яка не мала права на вчинення такої дії, судова колегія зазначає наступне.
Так, статтею 11 Цивільного кодексу України передбачені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, цивільно-правовий договір, який є основною правовою формою договору, що опосередковує рух цивільного обороту. За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий договір є правочином.
Правочин -це дія особи, спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України, як було зазначено вище, передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Згідно статті 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи, договір №15/461 від 09.04.2009р. підписаний з боку позивача (покупця) виконавчим директором -першим заступником генерального директора ОСОБА_1, який діяв на підставі довіреності №17/26-5 від 14.01.2008 року.
Вищевказана довіреність встановлює певні обмеження повноважень ОСОБА_1, зокрема на укладання від імені позивача угод купівлі-продажу торгівельно-матеріальних цінностей, виконання робіт (надання послуг) на суму до 3 тис.грн., в той час як загальна вартість спірного договору становить 990 000,00 грн.
Твердження позивача про недійсність договору з огляду на перевищення повноважень ОСОБА_1 при укладенні спірного договору, що обумовлює недійсність оспорюваного правочину, до уваги судовою колегією не приймаються, виходячи з наступного.
На спірному договорі вбачається відбиток печатки підприємства-позивача, тоді як за змістом абз. 1 п. 3.4.1. Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом МВС України від 11 січня 1999 р. N 17, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівника Відкритого акціонерного товариства „Енергомашспецсталь”. В свою чергу, до матеріалів справи не надано доказів незаконного вибуття печатки з відання відповідальної особи або притягнення до відповідальності певних співробітників позивача за порушення порядку використання печатки у зв'язку з укладанням спірного договору.
Статтею 241 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Відповідачем в якості доказів виконання спірного договору надано до матеріалів справи платіжні доручення №№27843, 27844 від 01.12.2009 року, № 46226 від 15.06.2009 року (а.с.78-80), в яких в графі "Призначення платежу" є посилання на договір №15/461 від 09.04.2009р., а також належним чином завірені копії видаткових накладних (а.с.72-77) в підтвердження поставки товару за спірним договором, що відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України свідчить про схвалення позивачем спірного договору.
За таких обставин, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що у даному випадку підстави для визнання договору №15/461 від 09.04.2009р., укладеного між сторонами, недійсним - відсутні.
Інші заперечення позивача, які викладені в апеляційній скарзі, також колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.
При перевірці оскарженого рішення апеляційним судом не було встановлено порушення або неправильного застосування судом першої інстанції норм як матеріального, так і процесуального права. Тому судова колегія приходить до висновку, що рішення господарського суду Донецької області від 08.09.2010 року по справі №22/38пд є законним, обґрунтованим, а тому скасуванню не підлягає.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на позивача.
Керуючись ст. ст. 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Рішення господарського суду Донецької області від 08.09.2010 року по справі №22/38пд - залишити без змін.
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Енергомашспецсталь" м.Краматорськ Донецької області - залишити без задоволення.
Головуючий О.А. Скакун
Судді: Т.Д.Геза
Н.В.Ломовцева
Надруковано: 5 прим. 1. позивачу 2. відповідачу 3. у справу 4 ДАГС 5. ГСДО