донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
01.11.2010 р. справа №34/143пд
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:Гези Т.Д.
суддівДіброви Г.І. , Приходько І.В.
при секретарі:Казімір Л.Р.
за участю представників сторін:
від позивача:Воробйова О.О. - по довір. №03-55 від 18.12.09р.,
від відповідача:Леонтєва С.Г. - по довір. №09/4028 від 30.12.09р.
Краснікова С.Є. - по довір. №09/2682 від 26.07.10р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуКомунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу"
м. Донецьк
на рішення господарського суду Донецької області
від10.08.2010 року
по справі№34/143пд
за позовомКомунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" м. Донецьк
доПублічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча" м. Маріуполь Донецької області
предмет споруспонукати відповідача укласти договір №6 від 09.02.10р. про надання послуг з підтримки необхідного попуску води в р. Кальміус
У судовому засіданні 27.09.10р. була оголошена перерва на 01.11.10р. о 14:30год.
Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу»м. Донецьк (далі по тексту -КП «Компанія «Вода Донбасу») звернулося до Відкритого акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча»м. Маріуполь Донецької області про спонукання відповідача укласти договір №6 від 09.02.10р. про надання послуг з підтримки необхідного попуску води в р. Кальміус.
Ухвалою господарського суду від 10.08.10р., у зв'язку з перейменуванням, змінено відповідача по справі №34/143пд з Відкритого акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча»м. Маріуполь Донецької області на Публічне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча»(далі по тексту -ПАТ «ММК ім. Ілліча»).
Рішенням господарського суду Донецької області від 10.08.10р. по справі №34/143пд у задоволені позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, визначено статтею 179 Господарського кодексу України, а саме ч.3 якої визначено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Проте, як зазначив суд першої інстанції, позивачем не доведено наявності прямої вказівки закону про обов'язок укладання договору про надання послуг з підтримки необхідного попуску води в р. Кальміус, та відсутня згода на укладання зазначеного договору з боку ПАТ «ММК ім. Ілліча», тому суд вказав на те, що спірні правовідносини не можуть бути вирішені судом в примусовому порядку.
КП «Компанія «Вода Донбасу»звернулося до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду від 10.08.10р. по справі №34/143пд.
Скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що спірне рішення винесено з порушенням норм ст. 19 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», ст.ст. 19, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Заявник вважає, що відповідач зобов'язаний укласти договір згідно ч.3 ст. 179 Господарського кодексу України.
ПАТ «ММК ім. Ілліча»у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду Донецької області від 10.08.10р. по справі №34/143пд залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Відповідач у відзиві вказує на те, що укладення договору на надання послуг з підтримки необхідного попуску води в р. Кальміус не є обов'язковим для сторін, оскільки відсутня пряма вказівка закону про обов'язкове укладення відповідного договору.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.
Дослідивши докази матеріалів справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у позові просив суд першої інстанції спонукати відповідача укласти договір №6 від 09.02.10р. про надання послуг з підтримки необхідного попуску води в р. Кальміус на підставі ст. 179-181 Господарського кодексу України, ст. 19 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», та ст.ст. 19, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
В обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що він листом від 15.02.10р. №186/12 направив на адресу відповідача два екземпляри проекту договору №6 від 09.02.10р. про надання послуг з підтримки необхідного попуску води в р. Кальміус підписані зі своєї сторони.
За умовами запропонованого проекту договору КП «Компанія «Вода Донбасу»експлуатує гідротехнічні споруди Павлопольського гідровузла та здійснює попуски води в р. Кальміус, а ВАТ «ММК ім. Ілліча»здійснює забор води для своїх потреб та зобов'язується прийняти послуги, які обумовлені пунктом 1.1. та оплачувати їх на умовах даного договору.
Як зазначає позивач, відповідач ані проект договору ані будь-яких відповідей на адресу позивача не направив, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду для вирішення спору в примусовому порядку.
Відповідно до п.3. ст. 3 Цивільного кодексу України однією із загальної засади цивільного законодавства є свобода договору.
Також частиною 2 статті 67 Господарського кодексу України та статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, визначено статтею 179 Господарського кодексу України.
Згідно з пунктом 3 цієї статті укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно з частиною 1 статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Статтею 649 Цивільного кодексу України передбачено, що розбіжності, які виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна із сторін повинна довести ті обставини справи на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Проте, позивачем, ані суду першої, ані апеляційній інстанції не надано доказів, які б підтверджували, що укладання договору про надання послуг з підтримки необхідного попуску води в р. Кальміус є обов'язковим для сторін.
Жодним правовим актом органу державної влади та органу місцевого самоврядування не встановлена обов'язковість укладання договору про надання послуг з підтримки необхідного попуску води в р. Кальміус, тобто, як вірно зазначив суд першої інстанції - відсутня пряма вказівка закону про обов'язок укладання відповідного договору.
Спірні правовідносини сторін під час укладання таких договорів можуть бути вирішені судом лише за домовленістю сторін, однак позивачем також не доведено, що між сторонами існує домовленість про укладання спірного договору.
Відповідач, яв суді першої так і в апеляційній інстанції посилається на те, що запропонована позивачем послуга відповідачу не потрібна, оскільки ПАТ «ММК ім. Ілліча»відповідно до ст. 42 Водного кодексу України, є первинними водокористувачем і має відповідний дозвіл на спеціальне водопостачання №УКР-ДОН-4249, здійснює забор води з річки Кальміус власними водозабірними спорудами, сплачує збір за спеціальне водокористування.
Крім цього, відповідно до ст. 76 Водного кодексу робота водогосподарських систем (водосховищ, каналів та інших зв'язаних між собою водних об'єктів) регулюється шляхом встановлення відповідних режимів для кожного водного об'єкта системи з урахуванням прогнозу водності.
Статтею 77 Водного кодексу України встановлено, що порядок експлуатації водосховищ визначається правилами, що затверджуються органами водного господарства для кожного водосховища окремо.
Підприємства, установи та організації, які експлуатують водопідпірні, водопропускні, водозахисні або водозабірні споруди водогосподарських систем, зобов'язані дотримувати встановлених режимів їх роботи та правил експлуатації. (ст. 78 Водного кодексу України).
В матеріалах справи мається лист від 27.11.09р. №08/Д в.о. начальника Сіверсько-Донецького басейнового управління водних ресурсів Державного комітету України по водному господарству відносно питання водозабору з р. Кальміус насосними станціями «Кальміус-1»і «Кальміус-2»належні ВАТ «ММК ім. Ілліча»де зазначено, що відповідно до п. 3 ст.5 та ст. 6 Водного кодексу України -вода є власністю держави та не може слугувати предметом договірних відносин між водокористувачами, таким чином додаткових договірних відносин на збір води з р. Кальміус ВАТ «ММК ім. Ілліча»не потребується (арк. справи 66-67).
Судова колегія вважає безпідставним посилання заявника апеляційної скарги на те, що спірне рішення винесено з порушенням норм ст. 19 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», ст.ст. 19, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»виходячи з наступного.
Так, Закон України «Про питну воду та питне водопостачання»визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою.
Статтею 1 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання»передбачено, що до централізованого питного водопостачання відноситься господарська діяльність по забезпеченню споживачів водою з допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільчих водопровідних мереж, зв'язаних єдиним технологічним процесом виробництва і транспортування питної води.
Судова колегія звертає увагу скаржника на те, що як вбачається з тексту спірного договору №6 від 09.02.10р. предметом договору є послуга з підтримки необхідного попуску води в р. Кальміус, яку неможливо віднести до послуг централізованої поставки води (відсутній як технологічний процес виробництва води так і її транспортування).
Також, не можна віднести послуги, з підтримки необхідного попуску води до сфери регулювання Закону України «Про житлово-комунальні послуги», оскільки цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
А до комунальних послуг, відповідно до приписів цього ж закону, відноситься результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Відтак, як вірно зазначив суд першої інстанції посилання позивача на зазначені нормативні акти, як на правове обґрунтування своїх вимог, є безпідставним.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що рішення господарського суду Донецької області від 10.08.10р. у справі №34/143пд ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.
За таких обставин апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду підлягає залишенню без змін, як законне та обґрунтоване.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, - Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» м. Донецьк залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 10.08.10р. у справі №34/143пд залишити без змін.
Головуючий Т.Д. Геза
Судді: Г.І. Діброва
І.В. Приходько
Надруковано: 5 прим.
1. позивачу
2. відповідачу
3 у справу
4 ДАГС
5 господарському суду