25.10.2010 року Справа № 25/113-10
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Головка В.Г. (доповідач)
суддів: Логвиненка А. О., Стрелець Т.Г.
при секретарі: Соловйовій О.І., Ревковій Г.О.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений
від відповідача: Гусакова І.О., довіреність від 18.08.2010
розглянувши у відкритому судовому засідання матеріали апеляційної скарги Криворізької міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2010р. у справі №25/113-10
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Кривий Ріг
до Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг
про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2010 року по справі №25/113-10 (суддя Чередко А.Є.) позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Криворізької міської ради про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки задоволено повністю. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 18.05.2007р., укладеного між суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Криворізької міської радою, з моменту його укладення.
Не погодившись із зазначеним рішенням господарського суду, відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати повністю як прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на наступне:
- оскаржувальний договір укладений відповідно до норм чинного законодавства і містить в собі всі істотні умови, передбачені законом для даного виду правочину;
- на момент підписання договору оренди земельної ділянки до теперішнього часу у ОСОБА_2 не виникало жодних сумнівів щодо правомірності укладеного договору. І звернення позивача з даним позовом до Криворізької міської ради є лише намаганням уникнути обов'язку щодо оплати за користування відведеної їй земельної ділянки;
- крім того, згідно договору ОСОБА_2 виступає, як громадянка, а не як суб'єкт підприємницької діяльності, що є порушенням ст.1 Господарського процесуального кодексу України, тощо.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив суд рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, судова колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Із матеріалів справи вбачається, що між громадянкою ОСОБА_2 (позивач) та Криворізькою міською радою в особі секретаря міської ради ОСОБА_3 (відповідач) 18.05.2007р. був укладений договір оренди земельної ділянки, за умовами якого позивач приймає в строкове платне користування земельну ділянку прибудинкової території житлового будинку відповідно до частки власності у житловому будинку для розміщення вбудованого магазину непродовольчих товарів, який знаходиться по вул. Ватутіна, буд. №70 м. Кривого Рогу, загальною площею 0,006га, терміном на десять років.
Позивач вважає, що спірний договір оренди не відповідає нормам чинного законодавства, що стало підставою звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним.
Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
За приписами частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд зобов'язаний на підставі відповідних доказів у встановленому законом порядку встановити обставини, з наявністю яких чинне законодавство пов'язує недійсність угоди.
Згідно статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідної орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Договір оренди землі згідно статті 13 Закону України “Про оренду землі” -це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про оренду землі" відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею та порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
Спірний договір як вірно зазначив суд першої інстанції не містить істотних умов договору оренди землі та невід'ємних частин (додатків) до договору щодо зазначення об'єкту оренди, а саме конкретного визначення на місцевості, плану, або схеми переданої в оренди земельної ділянки.
Магазин позивача, який розташований за адресою: вул. Ватутіна, буд. 70 м. Кривого Рогу, знаходиться на першому поверсі багатоповерхового будинку, не має установлених меж розташування на земельній ділянці, оскільки є лише частиною цього будинку.
Відповідно до ст.42 Земельного Кодексу України, земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.
Статтею 42 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками і на них видається Державний Акт на право постійного користування земельною ділянкою. Або земельна ділянка може бути передана у власність або користування об'єднанню співвласників.
Пункт 4.2 Положення "Про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків", затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Державного комітету України по житлово-комунальному господарству, Державного комітету України у справах містобудування і архітектури, Фонду державного майна України від 05.04.96р. №31/30/53/396, передбачає, що суб'єктами права власності (користування) на земельні ділянки прибудинкових територій можуть виступати об'єднання власників багатоквартирних житлових, допоміжних та нежитлових приміщень, у тому числі вбудовано-прибудованих, багатоквартирних житлових будинків згідно з чинним законодавством.
Таким чином, законодавством не передбачено необхідність оформлення кожним із співвласників багатоквартирного жилого будинку окремого права на користування своєю відповідною частиною земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок. Позивач, як співвласник багатоквартирного будинку має право користуватися прибудинковою територією на загальних підставах, як і інші співвласники житлового будинку, що виключає можливість передання в оренду позивачу частини прибудинкової території.
За таких обставин суд вірно, прийшов до висновку щодо задоволення позовних вимог, оскільки спірний договір протирічить вимогам чинного законодавства, зокрема ст.42 Земельного кодексу України, ст.3, 15 Закону України „Про оренду землі”.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що спірний договір укладено з фізичною особою, а ні с фізичною особою-підприємцем, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки на момент укладення договору позивач не був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення справи по суті.
Враховуючи викладене, підстав для скасування рішення суду відповідно до ст.104 Господарського процесуального кодексу України не вбачається.
Керуючись ст.99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2010р. у справі №25/113-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий В.Г.Головко
Судді А.О. Логвиненко
Т.Г. Стрелець