08 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 120/566/24
адміністративне провадження № К/990/28738/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Губської О.А., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року у справі № 120/566/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, у якому просив:
визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 18 грудня 2023 року № 1937 «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих поліцейських ІТТ ГУНП у Вінницькій області», в частині застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції;
визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 02 січня 2024 року № 2о/с про звільнення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , інспектора-чергового чергової частини ізолятора тимчасового тримання № 1 Головного управління Національної поліції у Вінницькій області;
поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора-чергового чергової частини ізолятора тимчасового тримання № 1 Головного управління Національної поліції у Вінницькій області;
стягнути з Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, з відрахуванням при його виплаті податків та інших загальнообов'язкових платежів.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у Вінницькій області № 1937 від 18 грудня 2023 року «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих поліцейських ІТТ ГУНП у Вінницькій області», в частині застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції. Визнано протиправним та скасоано наказ Головного управління Національної поліції у Вінницькій області № 2о/с від 02 січня 2024 року про звільнення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , інспектора-чергового чергової частини ізолятора тимчасового тримання № 1 Головного управління Національної поліції у Вінницькій області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора-чергового чергової частини ізолятора тимчасового тримання № 1 Головного управління Національної поліції у Вінницькій області. Стягнуто з Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 99 915,40 грн, з відрахуванням при його виплаті податків та інших загальнообов'язкових платежів. Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора-чергового чергової частини ізолятора тимчасового тримання № 1 Головного управління Національної поліції у Вінницькій області та в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач вдруге звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), надіславши її 19 липня 2024 року.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з таких підстав.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.
Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки, викладені Верховного Суду, викладені у постановах від 25 червня 2022 року у справі № 420/3630/20, від 06 березня 2019 року у справі № 816/1534/16, від 17 липня 2019 року у справі № 806/2555/17 та інших.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Однак, скаржник не наводить обґрунтування, яке б свідчило про подібність правовідносин у цій справі та щодо усіх справ, у яких Верховним Судом були зроблені висновки (на які посилається скаржник).
Суд зазначає, що посилання виключно на указані постанови Верховного Суду із зазначенням того, що викладені ним висновки не враховані судами попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень, самі по собі не доводять неврахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, подібність яких також не доведена у касаційній скарзі.
Наведене обґрунтування підстав звернення до Верховного Суду із касаційною скаргою не є достатнім у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, Суд звертає увагу скаржника на пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, який містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, Вінницьким окружним адміністративним судом цю справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак рішення у цій справі можуть бути оскаржені до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Проте заявник не обґрунтовує необхідність касаційного перегляду справи № 120/566/24 підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Решта доводів касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено без взаємозв'язку із підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України
Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження. Цей обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
З огляду на те, що скаржник не виклав передбачених КАС України обґрунтованих підстав для оскарження у касаційному порядку судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, касаційну скаргу слід повернути особі, яка її подала, з огляду на вимоги пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2024 року у справі № 120/566/24 повернути скаржнику.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддяО.А. Губська