08 серпня 2024 року
м. Київ
справа №420/20973/23
адміністративне провадження № К/990/28059/24
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Уханенка С.А.,
суддів: Кашпур О.В., Прокопенка О. Б.,
перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправним та скасувати §5 пункту 21 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 13 жовтня 2022 року №36-РС про звільнення з військової служби у відставку за підпунктом «в» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" головного корабельного старшину ОСОБА_1 , головного старшину батареї протикатерних ракетних комплексів загону протикатерних ракетних комплексів 801 Центру боротьби з підводно-диверсійними силами і засобами та протимінної боротьби.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
16 липня 2024 року засобами поштового зв'язку позивач надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення у цій справі.
Предметом спору у цій справі є правомірність звільнення позивача з військової служби у відставку за підпунктом «в» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначена конституційна норма кореспондується з положеннями частини першої статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами "а" - "г" цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Відомостей про те, що позивач є військовою посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями Закону України "Про запобігання корупції" суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня, у звязку з чим ця справа є справою незначної складності.
Оскаржуючи судові рішення у справі незначної складності, скаржник у касаційній скарзі послався на підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Позивач зазначає, що висновки суддів попередніх інстанцій не узгоджуються із практикою Верховного Суду, викладеною у постановах Верховного Суду від 10 травня 2019 року в адміністративній справі № 820/5285/17, від 26 січня 2022 року в адміністративній справі № 520/8887/2020 .
Разом з цим позивач вказує, що він є пенсіонером за віком, тому це відображається на його матеріальному забезпеченні, інших видів доходу він не має.
Верховний Суд відхиляє викладені доводи, оскільки скаржником не зазначено в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, розгляд яких надав би нового, уніфікованого розуміння застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного кола осіб.
Так, питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Водночас колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання і такі обставини необхідності формування висновку щодо застосування норми права належно обґрунтовані у касаційній скарзі з викладенням підходу до застосування такої норми права, яка не застосовувалася раніше Верховним Судом у подібних правовідносинах.
Проте наведені скаржником доводи не свідчать про наявність жодної із вказаних вище умов, скаржник жодним чином не посилається на різноманітність такої практики або про її відсутність, не зазначає норму права та правовідносини, які вона врегульовує, що потребують висновку Верховного Суду стосовно питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Зазначені скаржником в касаційній скарзі обставини також не дають підстав для висновку, що безпосередньо ця справа виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Отже, оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів констатує, що скаржником не наведено обґрунтованих посилань на існування обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та такі обставини не встановлені судом з поданих матеріалів касаційної скарги, у звязку з чим Суд відхиляє посилання скаржника на підпункт «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відтак, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі скаржником не наведено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судових рішень, прийнятих у справі незначної складності.
З огляду на відхилення Верховним Судом зазначених заявником виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав касаційного оскарження цих рішень, встановлених пунктами 1, 2, 3, 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд
1. У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії- відмовити.
2. Копію ухвали направити заявнику за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності - засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддіС.А. Уханенко О.В. Кашпур О.Б. Прокопенко