07 серпня 2024 року справа № 580/649/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Руденко А. В., розглянувши у письмовому провадженні в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною відмови та зобов'язати вчинити певні дії,
18.01.2024 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) в особі представника адвоката Ейбут Є .І. з позовною заявою до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (далі відповідач), в якій просить:
-визнати протиправною відмову НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за привозом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю матері дружини із числа осіб з інвалідністю 2 групи;
- зобов'язати начальника НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за привозом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю матері дружини із числа осіб з інвалідністю 2 групи.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації. Мати дружини позивача - ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 2 групи. У грудні 2023 року позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст 26 Закону №2232-ХІІ. Однак, відповідач відмовив позивачу в звільненні з військової служби, посилаючись на те, що відповідно до вимог Конституції України та Сімейного Кодексу України повнолітні діти (дочка, син) зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Згідно із законодавством України на військовослужбовця не покладається обов'язок піклуватись про матір дружини. Представник позивача вважає таку відмову протиправною, тому за захистом прав та інтересів позивача звернулася до суду з цим позовом.
Відповідач проти позову заперечив. 07.03.2024 надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідно до вимог Конституції України та Сімейного кодексу України повнолітні діти (дочка, син) зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Згідно із законодавством України на військовослужбовця не покладається обов'язок піклуватися про матір дружини. Інших документів, які передбачають, що саме зазначеному військовослужбовцю необхідно здійснювати постійний догляд за хворою матір'ю дружини до рапорту не додавались. Звільнення з військової служби військовослужбовця згідно пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ прямо залежить від кровного споріднення та обов'язку по утриманню родичів (у даному випадку батьків позивача). У контексті здійснення обов'язку по утриманню матері дружини (тещі), то даний обов'язок на позивача чинним законодавством не покладено, оскільки цей обов'язок повинні здійснювати її діти, зокрема, дружина позивача. Будь-яких належних і допустимих доказів обов'язку по піклуванню та триманню матері дружини позивач не надав. Згідно з наданими до рапорту документами відсутні визначені законодавством підстави для звільнення позивача з військової служби під час дії воєнного стану. З указаних підстав просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
11.03.2024 представник позивача подала до суду відповідь на відзив, в якій заперечила проти викладений у відзиві обставин та просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на аналогічні доводи, викладені в позовній заяві.
Ухвалою від 23.01.2024 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.
З'ясувавши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті, дослідивши подані письмові докази, суд встановив таке.
Позивач ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у НОМЕР_1 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).
Так, відповідно до наказу начальника НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 17.11.2023 № 837-ОС «Про особовий склад» позивач зарахований до списків особового складу та на всі види забезпечення з 17.11.2023.
Згідно з наказом начальника НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 01.12.2023 № 874-ОС «Про особовий склад» позивача призначено на посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії - номера обслуги першого відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби (тип С) другої прикордонної комендатури швидкого реагування, з 01.12.2023.
Позивач звернувся до відповідача із рапортом від 26.12.2023 про звільнення його з військової служби у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи, а саме матері дружини - ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю 2 групи.
До рапорту позивач додав: копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_3 ; копію свідоцтва про шлюб ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серія НОМЕР_4 ; після одруження ОСОБА_3 ; копію свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серія НОМЕР_5 ; копію нотаріально завіреного свідоцтва про шлюб ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серія НОМЕР_6 ; копію нотаріально завіреного пенсійного посвідчення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , серія НОМЕР_7 інвалід 2 грп. довічно; копію нотаріально завіреної довідки МСЕК ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , серія НОМЕР_8 інвалід 2 грп. довічно; копію паспорта ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , серія НОМЕР_9 та копія ідентифікаційний номер НОМЕР_10 ; копію паспорта ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серія НОМЕР_11 та копія ідентифікаційний номер НОМЕР_12 ; копію паспорта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серія НОМЕР_13 та копія ідентифікаційний номер НОМЕР_14 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_7 , серія НОМЕР_15 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_8 , серія НОМЕР_16 ; довідку про отримання (неотримання) допомоги від 24 липня 2023 року.
За результатами розгляду зазначеного рапорту відповідач листом від 01.01.2024 № 08/34/24-Вн повідомив позивача про відсутність підстав для звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону 2232-XII, посилаючись на те, відповідно до вимог Конституції України та Сімейного кодексу України, повнолітні діти (дочка, син) зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Згідно законодавством України на військовослужбовця не покладається обов'язок піклуватися про матір дружини. Інших документів, які передбачають, що саме зазначеному військовослужбовцю необхідно здійснювати постійний догляд за хворою матір'ю дружини до рапорту не додавались.
Позивач, вважаючи, що відповідач протиправно відмовив йому в звільненні з військової служби, за захистом своїх прав та інтересів через свого представника звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ).
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень .
Частини 1 - 3 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначають, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
У частині сьомій статті 1 Закону № 2232-XII закріплено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Згідно з частиною дев'ятою статті 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 Закону № 2232-XII передбачено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону №2232-ХІІ у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров'я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та діє на момент розгляду цієї справи.
Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 №69/2022, затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-ІХ, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України.
Правовий режим воєнного стану неодноразово продовжувався та триває в Україні й дотепер.
Відповідно до статті 39 Закону № 2232-ХІІ на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Судом встановлено, що позивач з 17.11.2023 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у НОМЕР_1 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).
Поряд з цим, статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII передбачені підстави звільнення з військової служби. Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період встановлені у частині 4 статті 26 Закону № 2232-XII та розмежовані з огляду на період застосування: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1); під час воєнного стану (пункт 2).
Таким чином, з огляду на введення в Україні воєнного стану та зважаючи на вид військової служби, яку проходить позивач, підстави звільнення його з військової служби визначені у пункті 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
Так, відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Отже, підставою для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, є, зокрема, наявність одного із батьків дружини із числа осіб з інвалідністю II групи.
Як встановив суд, позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення від військової служби від 26.12.2023 на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону 2232-XII у зв'язку з наявністю матері дружини - ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю 2 групи.
Однак, відповідач відмовив позивачу в такому звільненні, посилаючись на відсутність підстав для звільнення з військової служби, оскільки відповідно до вимог Конституції України та Сімейного кодексу України, повнолітні діти (дочка, син) зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
З приводу наведених відповідачем підстав відмови у звільненні позивача від військової служби, суд зазначає наступне.
Статтею 17 Конституції України передбачено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Відповідно абзацу шостого Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 12.06.2013 № 413 (далі Перелік у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Згідно з приміткою до Переліку члени сім'ї військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу - особи, внесені в особову справу військовослужбовця або особи рядового чи начальницького складу: дружина (чоловік), діти, батьки та батьки дружини (чоловіка), які перебувають на його утриманні.
Відповідно до рішень Конституційного суду України № 5-рп/99 від 03.06.1999 по справі № 1-8/99, № 3-рп/2009 від 03.02.2009 по справі № 1-4/2009, № 17-рп/2012 від 19.09.2012 по справі № 1-8/2012 під членом сім'ї військовослужбовця за змістом пункту 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист та військовослужбовців та членів їх сімей» треба розуміти особу, природа яких зазначається: кровними (родинними) зв'язками або шлюбними відносинами тобто такі ознаки (вимоги) застосовуються диференційовано при конкретному зазначенні членів сім'ї.
Суд врахував, що ОСОБА_2 має повнолітню доньку - дружину позивача ОСОБА_3 .
Таким чином, суд вважає, що пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХП прямо залежить від кровного споріднення та обов'язку по утриманню родичів (батьків позивача). Водночас, здійснення обов'язку по утриманню матері дружини (тещі), то такий обов'язок на позивача чинним законодавством не покладено, оскільки цей обов'язок повинні здійснювати її повнолітні діти, тобто, дружина позивача. При цьому, будь-яких належних та допустимих доказів щодо обов'язку по утриманню ОСОБА_2 (матері дружини) позивач суду не надав. Як і не надав доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 відноситься до категорії непрацездатних осіб, що свідчило б про відсутність змоги утримувати свою матір.
Суд звертає увагу, що обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України, відповідно до частини другої якої повнолітні діти зобов'язані піклуватись про своїх непрацездатних батьків.
Згідно із частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
При цьому, обов'язок повнолітніх дітей утримувати батьків чинним законодавством не пов'язується з працездатністю дітей і їх можливістю надавати батькам матеріальну допомогу та виникає на підставі сукупності наступних умов: походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (зокрема, усиновлення); непрацездатність матері, батька (тобто вони є особами, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" або особами з інвалідністю); потреба матері, батька в матеріальній допомозі.
Як вказано вище, в матеріалах справи відсутні докази того, що працездатна дружина позивача, яка є дочкою особи з інвалідністю ІІ групи ( ОСОБА_2 ), не може утримувати свою матір.
Суд також бере до уваги, що у довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії АВ №0436208 (а.с. 24) не зазначено про те, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду.
Зважаючи на те, що під час розгляду справи не знайшов підтвердження факт наявності у позивача права на звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, дії відповідача щодо відмови у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" є законними та обґрунтованими, отже підстави для їй скасування відсутні.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог розподіл судових відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.
Суддя Алла РУДЕНКО