02 серпня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/580/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. НАУМЕНКА, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача: Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, через уповноваженого представника адвоката Охременка А.В., звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
1) визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_2 у наданні ОСОБА_1 медичної допомоги та направлення на проходження військово-лікарської комісії;
2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 надати ОСОБА_1 медичну допомогу та направлення на проходження військово-лікарської комісії.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у складі військової частини НОМЕР_2 . Має ряд захворювань, у зв'язку з загостренням яких звертався до командування військової частини про надання медичної допомоги та направлення на проходження військово-лікарської комісії. Командування військової не відреагувало належним чином на його звернення, а тому військовослужбовець звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою судді від 05.02.2024 року було залишено без руху позовну заяву. У встановлений суддею строк позивач надав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою судді від 09.02.2024 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 31).
Від відповідача 12.03.2024 року надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що військовослужбовець не звертався до медичної частини стосовно надання медичної допомоги та до командування військової частини з рапортом про направлення на проходження військово-лікарської комісії. Оскільки військовослужбовець 04.10.2023 року самовільно залишив місце несення служби, прийняття рішень військовою частиною про переміщення позивача, направлення на лікування, направлення на проходження ВЛК не є можливим у зв'язку із його фактичною відсутністю на військовій службі. Крім того, вказав, що єдина заява, яка була подана відповідачем з питання надання медичної допомоги, подана позивачем з порушенням Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. З цих підстав відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову (а.с. 47-68).
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Суд ухвалою від 21.03.2024 року відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
07.06.2024 року суд виніс ухвалу про витребування у Військової частини НОМЕР_2 доказів, необхідних для розгляду справи.
У період 06.05.2024 року, з 23.05.2024 року по 24.05.2024 року та з 13.06.2024 року по 28.06.2024 року суддя не здійснював правосуддя у зв'язку з перебуванням у щорічній відпустці.
Дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, надані докази, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до довідки ВЧ № НОМЕР_4 б/н, без числа та місяця 2023 року (а.с. 11 зв), з 05.03.2022 року проходить військову службу за мобілізацією у складі Військової частини НОМЕР_2 .
Позивач стверджує, що з жовтня 2023 року неодноразово звертався до командування військової частини НОМЕР_2 за медичною допомогою, однак командування не направляло його на лікування та на проходження ВЛК.
04.10.2023 року позивач вирушив до свого місця проживання для медичного обстеження, що вказано у позові представником позивача та підтверджено у відзиві відповідачем. В результаті медичного огляду виникла потреба в стаціонарному лікуванні виявлених хвороб. Позивач подав заяву до Військової служби правопорядку Збройних Сил України за місцем реєстрації у АДРЕСА_2 (а.с. 78).
У заяві від 09.10.2023 року позивач порушував перед Військовою службою правопорядку ЗСУ питання надання допомоги у отриманні направлення на лікування. Посилається на те, що перебуває у відпустці, однак відповідач не видав йому відпускний лист, а тому не має змоги взяти таке направлення у ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 78).
Вказану заяву було передано на розгляд командування Військової частини НОМЕР_2 . Відповідач листом від 25.11.2023 року № 4533/11/9543 повідомив ОСОБА_1 про результати розгляду заяви та вказав, що за даними військової частини, позивач з 04.10.2024 року вважається таким, що самовільно залишив місце несення служби, в чому вбачаються ознаки порушення статті 11 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України», повідомив, за яких обставин військовослужбовець може звільнитись з військової служби та поінформував, що для звільнення з військової служби та вирішення інших питань стосовно несення військової служби військовослужбовець має прибути до свого підрозділу, стати в стрій, звернутись до свого безпосереднього командира з рапортом для вирішення того чи іншого питання (а.с. 18 зв. - 19).
Підставою для звернення до суду із заявленими позовними вимогами є відмова відповідача у наданні медичної допомоги та направленні на проходження військово-лікарської комісії.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює та загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25 березня 1992 року (далі по тексту - Закон № 2232-XII).
Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі по тексту - Статут).
В силу вимог статті 255 Статуту військовослужбовці, які захворіли раптово або дістали травму, направляються до медичного пункту частини негайно, у будь-який час доби.
Згідно з пунктом 260 Статуту (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора).
Дисциплінарний Статут ЗСУ визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Згідно частини 1 статті 1 Дисциплінарного Статуту ЗСУ військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Відповідно до частини 6 статті 5 Дисциплінарного Статуту ЗСУ право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.
Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.
У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Приписами пункту 14 Статуту передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (загальний обов'язок військовослужбовця).
Кожен військовослужбовець має право, щоб його звернення було розглянуто в межах розумних термінів, а відтак має бути належний доказ отриманням військовою частиною такого рапорту/заяви військовослужбовця чи його представника (в порядку звернення громадян), який може бути направлений рекомендованим листом із повідомленням про вручення та описом вкладення на адресу військової частини.
Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України 28.12.2016 № 735 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 січня 2017 р. за № 94/29962 (далі - Інструкція) визначений порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), а також визначає порядок контролю за його дотриманням.
Відповідно до цієї Інструкції в роботі з письмовими (електронними) та усними зверненнями громадян має забезпечуватись кваліфікований, неупереджений, об'єктивний і своєчасний розгляд звернень.
Згідно пунктам 4-5 розділу ІІІ «Розгляд звернень громадян» Інструкції термін розгляду пропозицій, заяв та скарг обчислюється з дня, наступного за днем, з якого починається строк (таким днем є день їх надходження та реєстрації в органі військового управління, військовій частині), до дня направлення заявнику відповіді на його звернення. Якщо останній день терміну розгляду звернення припадає на неробочий день, то останнім днем терміну вважається перший після нього робочий день.
Термін розгляду пропозицій, заяв та скарг обчислюється від дня їхньої реєстрації у структурному підрозділі Міністерства оборони України, відповідальному за організацію розгляду звернень громадян.
Звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.
Якщо в місячний термін розв'язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов'язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
Відтак, рапорт від 19.12.2023 року мав бути розглянутий командиром протягом 30 днів з моменту його реєстрації в стройовій частині. Розглянутим вважається звернення, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином. Відповідь на рапорт має містити рішення з посиланням на акти законодавства та роз'ясненням порядку оскарження.
При цьому, відлік 30-денного строку розпочинається з дня отримання військовою частиною такого звернення.
Матеріали справи не містять доказів звернення позивача з питань надання медичної допомоги та направлення на проходження військово-лікарської комісії до командування військової частини НОМЕР_2 з дотриманням норм Статуту ВС ЗСУ.
Натомість, отримавши заяву ОСОБА_1 від 09.10.2023 року, яка була адресована Військовій службі правопорядку Збройних сил України за місцем реєстрації позивача у м. Кропивницький, відповідач надав позивачу роз'яснення щодо механізму вирішення порушених у заяві позивачем питань та спростував твердження позивача про перебування у відпустці, повідомивши, що ОСОБА_1 фактично самовільно залишив місце несення служби.
Судом з матеріалів справи та відомостей з програми Діловодство спеціалізованого суду встановлено, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 року у справі № 340/764/24 позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог стосовно визнання протиправним та скасування наказу військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) №2011 від 27.10.2023 «Про результати розслідування за фактом самовільного залишення частини старшим сержантом ОСОБА_1 », відповідно до якого ОСОБА_1 вважається таким, що 04.10.2023 самовільно залишив місце розташування військової частини НОМЕР_2 .
Позивачем до позовної заяви додано рапорт від 31.10.2023 року (а.с. 18) про надання медичної допомоги та направлення на проходження військово-лікарської комісії, на який, за твердженням позивача, відповідачем було надано відповідь від 25.11.2023 року (а.с.18 зв.-19). Разом з тим, доказів отримання військовою частиною вказаного рапорту позивачем суду не надано.
Натомість судом встановлено, що лист військової частини від 25.11.2023 року був наданий позивачу військовою частиною НОМЕР_2 у відповідь на заяву позивача від 09.10.2023 року, що була адресована Військовій службі правопорядку Збройних сил України, а не Військовій частині НОМЕР_2 .
Відтак, суд дійшов висновку, що позивач не звертався до командування військової частини НОМЕР_2 з рапортом відповідно до вимог Статуту ВС ЗСУ.
Вказане свідчить, що на дату звернення до суду відсутній правовий спір між сторонами щодо наявності протиправних дій у вигляді відмови Військової частини НОМЕР_2 у наданні ОСОБА_1 медичної допомоги та направлення на проходження військово-лікарської комісії. Тобто відсутнє порушене право, яка підлягає судовому захисту.
Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об'єднань і посадових осіб.
Свою позицію щодо застосування Конституції України при здійсненні правосуддя Верховний Суд України свого часу відобразив у постанові Пленуму «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року №9.
Згідно з частинами 1 і 2 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист; захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до правових позицій Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у постановах від 28 листопада 2018 року у справі №607/6092/18, від 05 червня 2019 року у справі №607/6865/18, від 11 червня 2019 року у справі №917/1338/18, визначення предмета, підстав позову та відповідача у спорі - це право, яке належить позивачу; натомість установлення обґрунтованості позову - це обов'язок суду, який здійснюється під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16).
Відсутність спору на день звернення позивача до суду, у свою чергу, взагалі виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №802/2474/17-а; провадження №11-1081апп18).
Враховуючи вищезазначене, суд констатує про відсутність порушеного права позивача щодо отримання медичної допомоги та направлення на проходження військово-лікарської комісії. Вказане є беззаперечною підставою для відмови у позові, з огляду на передчасне звернення до суду із такими позовними вимогами.
Таким чином, на час судового розгляду цієї справи та за наявних у матеріалах справи доказів, у суду відсутні докази протиправних дій (бездіяльності) відповідача стосовно надання медичної допомоги та направлення на проходження військово-лікарської комісії ОСОБА_1 .
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі надання відповідачем доводів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про правомірність його рішень, дій чи бездіяльності, позивач має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України.
З огляду на викладене, позивач, всупереч вимогам статті 77 КАС України, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в той час як відповідачем правомірність спірних дій підтверджено належними та допустимими доказами.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 2, 19, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Судові витрати вважати фактично понесеними.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО