08 травня 2024 рокуСправа №160/5583/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
28.02.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №3318/03-16 від 17.01.2024 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у перерахунку пенсії за віком із зарахуванням для обчислення пенсії за віком в подвійному розмірі згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоду роботи з 03.02.2005 року по 29.05.2020 року згідно довідки №6 від 03.01.2024 року на підставі заяви №47 від 11.01.2024 року.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області: з 01.01.2024 року зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу у подвійному розмірі для обчислення пенсії за віком згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 03.02.2005 року по 29.05.2020 року згідно довідки №6 від 03.01.2024 року; з 01.01.2024 року перерахувати пенсію за віком ОСОБА_1 , із зарахуванням для обчислення пенсії у подвійному розмірі згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоду роботи з 03.02.2005 року по 29.05.2020 року згідно довідки №6 від 03.01.2024 року на підставі заяви №47 від 11.01.2024 року та виплатити її з урахуванням раніше виплачених сум.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що пенсійним органом протиправно відмовлено у перерахунку її пенсії з 01.01.2024 року з зарахуванням до страхового стажу для обчислення пенсії періоду роботи з 03.02.2005 року по 29.05.2020 року в КП «Криворізький протитуберкульозний диспансер» ДОР у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» згідно довідки №6 від 03.01.2024 року. Зарахування вказаного періоду до стажу позивача в одинарному розмірі є порушенням вимог ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Позивач вказує, що протитуберкульозний диспансер належить до закладу охорони здоров'я, в якому надається медична допомога хворим на туберкульоз, що є інфекційною хворобою, а тому робота у такому закладі має бути зарахована до стажу роботи у подвійному розмірі.
Ухвалою від 01.03.2024 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, належним чином посвідчені копії пенсійної справи ОСОБА_1 .
16.04.2024 року через систему «Електронний суд» Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надіслало відзив на позовну заяву. Відповідач зазначив, що позивач отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, а не пенсію за вислугу років як працівнику сфери охорони здоров'я, тому відсутні підстави для зарахування спірного періоду роботи у подвійному розмірі. Просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
До відзиву долучено витребувані судом матеріали пенсійної справи позивача.
30.04.2024 року на адресу суду надійшов відзивна позовну заяву від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, яким заперечується проти задоволення позовних вимог, так як після набрання чинності Закону №1058, починаючи з 01.01.2004 року стаж роботи обчислюється в одинарному розмірі - за даними системи персоніфікованого обліку.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
11.01.2024 року позивач звернулась до пенсійного органу з заявою про перерахунок з 01.01.2024 року пенсії за віком згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в якій просила зарахувати у подвійному розмірі для обчислення пенсії період роботи з 03.02.2005 року по 29.05.2020 року в КП «Криворізький протитуберкульозний диспансер» ДОР.
ГУ ПФУ у Київській області рішенням, яке оформлене листом №3318/03-16 від 17.01.2024 року, відмовлено позивачу у здійсненні перерахунку пенсії, зважаючи на таке.
Відповідно до ч.1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон 1058), періоди роботи після 01.01.2004 року зараховують до стажу в одинарному розмірі. Водночас Законом передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що зараховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цього Закону (до 01.01.2004 року), зараховують до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше. Зокрема, ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон 1788) визначено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, паталого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
Крім того, п.16 Прикінцевих положень Закону 1058 передбачено, що в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років застосовуються положення Закону 1788.
За матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 отримує пенсію за віком список №2 з 02.04.2012 року.
До заяви від 11.01.2024 року ОСОБА_1 додала довідку від 03.01.2024 року №6 про роботу в Комунальному підприємстві «Криворізькому протитуберкульозному диспансері» на посаді молодшої сестри палатної по обслуговуванню туберкульозних хворих легенево-хірургічного відділення з 03.02.2005 року по 29.05.2020 року.
Враховуючи вищевикладене, проводити перерахунок по заяві від 11.01.2024 року №47 ОСОБА_1 підстав немає, так як згідно Закону 1058 зарахування в кратному обчисленні роботи, яка передбачена статтею 60 після 01.01.2004 немає, так як після цієї дати стаж зараховується в календарному обчисленні.
Вважаючи оскаржуване рішення протиправним, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», від 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV).
Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі Порядок №637).
Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічні норми містяться і в Постанові №22-1, відповідно до п. 2.1 якої передбачено, що документом, що підтверджує трудовий стаж є трудова книжка, а у разі її відсутності чи відповідних записів у ній, підтвердження трудового стажу здійснюється згідно Порядку №637, зокрема, шляхом надання уточнюючих довідок.
Так, відповідно до записів трудової книжки позивача серія НОМЕР_1 суд встановив, зокрема, що:
- 03.02.2005 року прийнято молодшою медичною сестрою палатною по обслуговуванню туберкульозних хворих відділення легеневої хірургії;
- 04.06.2010 року проведена атестація робочих місць, згідно якої підтверджено право на пільгову пенсію за Списком №2;
- 21.06.2011 року проведена позачергова атестація робочих місць, згідно якої підтверджено право на пільгову пенсію за Списком №2;
- 03.02.2012 року Обласний комунальний заклад «Криворізький протитуберкульозний диспансер №2» перейменовано в Комунальний заклад «Криворізький протитуберкульозний диспансер №2» Дніпропетровської обласної ради (рішення Дніпропетровської обласної ради №249-ІІ/VI від 03.02.2012 року);
- 04.06.2015 року проведена атестація робочих місць, згідно якої підтверджено право на пільгову пенсію за Списком №2 (Наказ №103 від 04.06.2015 року);
- 08.01.2019 року - згідно рішення ДОР №342-13/VII від 22.06.2018 року Комунальний заклад «Криворізький протитуберкульозний диспансер №2» Дніпропетровської обласної ради реорганізовано шляхом перетворення в Комунальне підприємство «Криворізький протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради;
- 29.05.2020 року звільнено за ст. 38 КЗпП України.
Суд констатує, що жодних виправлень, підчищень тощо у трудовій книжці позивача немає, тобто позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Вказані записи у трудовій книжці скріплені і засвідчені підписами вповноважених осіб роботодавця та відповідними печатками, не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано.
Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.
Одночасно у матеріалах справи наявна довідка №6 від 03.01.2024 року, яка видана КП «Криворізький протитуберкульозний диспансер» ДОР, відповідно до якої позивач працювала повний робочий день у обласному комунальному закладі «Криворізький протитуберкульозний диспансер №2», комунальному закладі «Криворізький протитуберкульозний диспансер», комунальному підприємстві «Криворізький протитуберкульозний диспансер» ДОР:
- за період з 03.02.2005 року по 29.05.2020 року на посаді молодшої медичної сестри палатної по обслуговуванню туберкульозних хворих легенево-хірургічного відділення.
Предметом розгляду у межах даної справи є відмова пенсійного органу зарахувати у подвійному розмірі період роботи позивача з 03.02.2005 року по 29.05.2020 року.
Згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» інфекційні хвороби - розлади здоров'я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення;
Статтею 7 зазначеного Закону регламентовано, що лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров'я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров'я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. У разі якщо перебіг інфекційної хвороби легкий, а епідемічна ситуація в осередку інфекційної хвороби благополучна, лікування такого хворого під систематичним медичним наглядом може здійснюватися амбулаторно, крім випадків, передбачених статтями 22, 27 і 31 цього Закону.
Згідно з п. 7 ст. 1 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз» протитуберкульозні заклади - лікувально-профілактичні заклади охорони здоров'я (протитуберкульозні диспансери, лікарні, санаторно-курортні, інші заклади) чи їх структурні підрозділи, в яких надається медична допомога хворим на туберкульоз. Перелік протитуберкульозних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
Згідно п.12 ч.1 ст.1 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз», туберкульоз - соціально небезпечна інфекційна хвороба, що викликається мікобактеріями туберкульозу.
Аналізуючи наведені норми, суд зазначає, що протитуберкульозні заклади є інфекційними закладами охорони здоров'я, оскільки здійснюють лікування інфекційного захворювання
Як встановлено судом вище, позивач працювала саме у протитуберкульозному диспансері.
Так, пенсійний орган заперечує проти подвійного зарахування стажу лише з підстав набрання чинності 01.01.2004 року Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який не містить положень, аналогічних ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
У той же час, на момент виникнення спірних правовідносин стаття 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є чинною. Стаття 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не скасовує ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та не зупиняє її дію.
З аналізу положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV слідує, що вказаний Закон не зупиняє дію норм Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788.
Відповідно до ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.02.2020 року по справі №462/1713/17, від 23.01.2019 року по справі №485/103/17, від 04.12.2019 року по справі №689/872/17.
Також, у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV та Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788 вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини.
Крім того, Закон України «Про пенсійне забезпечення» №1788 був прийнятий раніше за Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення», то він мав би виключити із Закону України «Про пенсійне забезпечення» усі інші положення, чого зроблено не було.
За таких підстав, доводи пенсійного органу щодо того, що відсутні підстави для зарахування до страхового стажу позивача в подвійному розмірі періоди роботи з 03.02.2005 року по 29.05.2020 року, суд вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються зібраними по справі доказами.
Одночасно, вимога про зобов'язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про перерахунок пенсії з урахуванням спірного періоду буде ефективним способом захисту прав позивача, зважаючи на встановлені обставини справи.
Одночасно, суд вказує, що в даному випадку заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області, за результатом якої прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії, яке оскаржується в рамках даної справи.
Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не приймалось рішення по суті заяви позивача про призначення пенсії за віком, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області і саме його рішення оскаржується в судовому порядку, відтак на останньою має бути покладено й обов'язок відновлення порушених прав позивача.
Окрім того, згідно висновків Верховного Суду у постанові Верховного Суду у справі №500/1216/23 від 08.02.2024 року дії зобов'язального характеру щодо призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності.
Щодо дати, з якої слід зобов'язати пенсійний орган перерахувати пенсію позивача.
Згідно з ч. 4 ст. 45 Закону №1058-IV перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених ч.1 ст. 35, ч.2 ст. 38, ч. 3 ст.42 і ч.5 ст. 48 цього Закону, провадиться, зокрема, у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
Судом встановлено, що за перерахунком пенсії позивач звернувся 11.01.2024 року, тому перерахунок пенсії позивачу слід здійснити з 01.01.2024 року.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідачем не доведено правомірності своїх дій щодо незарахування спірних періодів роботи до трудового (страхового) стажу позивача.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, враховуючи висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 2, 77, 139, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (65012, 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №3318/03-16 від 17.01.2024 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у перерахунку пенсії за віком із зарахуванням для обчислення пенсії за віком в подвійному розмірі згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоду роботи з 03.02.2005 року по 29.05.2020 року згідно довідки №6 від 03.01.2024 року на підставі заяви №47 від 11.01.2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області з 01.01.2024 року зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу у подвійному розмірі для обчислення пенсії за віком згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 03.02.2005 року по 29.05.2020 року згідно довідки №6 від 03.01.2024 року та перерахувати пенсію за віком ОСОБА_1 з 01.01.2024 року, із зарахуванням для обчислення пенсії у подвійному розмірі згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоду роботи з 03.02.2005 року по 29.05.2020 року згідно довідки №6 від 03.01.2024 року на підставі заяви №47 від 11.01.2024 року та виплатити її з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко