08 серпня 2024 рокуСправа №160/4697/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м.Дніпро адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області до Відділу примусового виконань рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанови, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області до Відділу примусового виконань рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якій позивач просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 12.02.2024 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн. на Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області за невиконання рішення суду у виконавчому провадженні №73684581 за виконавчим листом №160/1472/23, виданим Дніпропетровським окружним адміністративним судом 11.12.2023.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю постанови про накладення на Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області штрафу у розмірі 5100 грн. за невиконання рішення суду в строк, встановлений державним виконавцем, з огляду на її передчасність, винесення без врахування обставин справи та з порушенням вимог ст.ст.74, 75 Закону України «Про виконавче провадження». Позивач зазначає, що штраф застосовується за не виконання рішення без поважних причин. Також позивач вказує, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.03.2024 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якій останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки фактичного виконання в повному обсязі рішення, згідно з виконавчим документом, не було.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2023 (набрало законної сили 03.10.2023) зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену щорічну разову грошову допомогу як інваліду війни II групи до 5 травня, передбаченої ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги за 2022 рік.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу 11.12.2023 видано виконавчий лист у справі №160/1472/23.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.08.2023 у справі №160/1472/23, проведено розрахунок суми боргу ОСОБА_1 , з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги за 2022 рік.
Недоплачена сума щорічної разової грошової допомоги ОСОБА_1 , як інваліду війни II групи до 5 травня, передбаченої ст. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, у розмірі 11566,00 грн облікована у ГУ ПФУ в Луганській області та 06.10.2023 рішення суду внесено до ІКІС ПФУ РСР, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Заборгованість, визначена на виконання рішень судів, обліковується в електронних пенсійних справах з датою набрання ними законної сили, на підставі цих відомостей - у підсистемі «Реєстр судових рішень» інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України (ІКІС ПФУ РСР).
З матеріалів справи вбачається, що ГУ ПФУ в Луганській області виділено кошти на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, які набрали законної сили по 20.09.2020.
Відповідачем 28.12.2023 винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №73684581.
Позивач листом від 02.01.2024 №1200-0304-8/81 повідомив відповідача про стан виконання рішення суду, та про здійснені ним заходи для його виконання.
Відповідачем винесено вимогу від 01.02.2024 про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду, яким зобов'язано Головне Управління Пенсійного Фонду України в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену щорічну разову грошову допомогу як інваліду війни II групи до 5 травня, передбаченої ст. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги за 2022 рік.
Позивач листом №1200-0304-5/3014 повідомив відповідача про стан виконання рішення суду, та про здійснені ним заходи для його виконання.
Постановою відповідача від 12.02.2024 на позивача накладено штраф в розмірі 5100грн. за невиконання рішення суду у справі №160/1472/23.
Не погодившись з даною постановою, позивач звернувся за захистом порушеного права до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Принцип обов'язковості судових рішень також закріплений ч. 2 та ч. 3 ст.14 КАС України, якою передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно, виходячи з предмету спірних правовідносин, спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404).
Порядок виконання рішень суду, за якими боржник повинен вчинити певні дії, встановлений ст.63 Закон №1404. Зокрема, частини 2 і 3 ст.63 Закону №1404 визначають, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Відповідальність за невиконання рішення суду, зокрема умови, підстави та розмір застосування штрафних санкцій встановлені в ст. 75 Закону №1404.
Так, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи, необхідно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення).
Така відповідальність настає за умови, якщо судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення, потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк.
Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. У цьому зв'язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону №1404.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону №1404, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Суд приймає до уваги доводи позивача, що виконання судового рішення в повному обсязі, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету.
Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788 виплата пенсій здійснюється з коштів Пенсійного фонду України.
Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою, не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами і організаціями (в тому числі й тими, що використовують працю громадян за угодами цивільно-правового характеру) на заходи соціального страхування за тарифами, диференційованими залежно від небезпечності, шкідливості, тяжкості робіт та стану інших умов праці, страхових внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, обов'язкових страхових внесків громадян, а також коштів державного бюджету України.
Таким чином, виплати пенсій здійснюються територіальними управліннями Пенсійного фонду України області виключно за рахунок коштів Пенсійного Фонду України та інших джерел, визначених законодавством.
Тобто, інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат управління Пенсійного фонду не має.
Окрім того слід акцентувати увагу, що відповідно до статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
За такого правового регулювання суд доходить висновку, що негативні наслідки для боржника за невиконання рішення суду наступають лише у випадку, якщо це пов'язано з неповажними причин, а відтак державний виконавець, на час прийняття рішення про накладення штрафу, має встановити такий факт.
До аналогічних висновків неодноразово доходив Верховний Суд при вирішенні подібних судових спорів.
Так, в постанові від 31.03.2021 у справі №360/3573/20 Верховний Суд зауважив, що поважними, в розумінні норм Закону №1404, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Поряд з цим, Верховний Суд у постанові від 31.05.2021 у справі №560/594/20 вказав, що невиконання пенсійним органом рішення суду дозволяє державному виконавцю вжити заходи реагування у вигляді накладення штрафу, проте необхідно встановити, що послугувало причиною до невиконання рішення суду на момент накладення штрафу. Якщо встановлено, що невиконання відбулось без поважних причин, то наявні підстави для накладення штрафу, а у протилежному випадку (наявні реальні обставини, що є перешкодою до виконання), необхідно враховувати їх поважність та у кожному конкретному випадку виходити з цих обставин.
Також суд враховує, що Верховний Суд в постановах від 07.11.2019 у справі №420/70/19, від 23.04.2020 у справі №560/523/19 та від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а, від 13.10.2021 у справі №360/4708/20 та від 13.10.2021 у справі № 360/4705/20 зазначав, що невиконання пенсійним органом судового рішення, в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
У наведених рішеннях, суд касаційної інстанції наголошував на тому, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають виважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.
Це, на думку Верховного Суду, не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Варто також відзначити, що відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, в постановах від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а, від 13.06.2018 у справі №757/29541/14-а та від 21.08.2019 у справі №754/3105/17, невиконання судового рішення позивачем в частині виплати грошових коштів, за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин, а накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
Звертаючись до обставин даної справи, позивач, посилається на відсутність виділення коштів для виплати, як на поважну причину невиконання рішення суду в повному обсязі. Аналіз фактичних обставини справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що несплата боржником у повному обсязі перерахованої пенсії не зумовлена його недбалістю чи неналежним виконанням своїх обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовної заяви Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області.
Відповідно до ч. 2 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 72-77, 241-246 КАС України, суд, -
Позов Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області до Відділу примусового виконань рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанови - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 12.02.2024 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн. у виконавчому провадженні №73684581.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строк, передбачений ч. 6 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Маковська