м. Вінниця
08 серпня 2024 р. Справа № 120/8042/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області , Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення , зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_1 , позивачка) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - Головне управління ПФУ в Запорізькій області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - Головне управління ПФУ у Вінницькій області, відповідач 2), в якому просивла
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №025050004401 від 10.04.2024 р. про відмову в призначенні пенсії;
- зобов'язати зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 08.07.1980 р. по 20.05.1986 р., з 21.08.1986 р. по 02.12.1986 р., з 25.02.1987 р. по 03.04.1989 р., 03.04.1989 р. по 19.06.1989 р. та призначити пенсію за віком на підставі заяви від 03.04.2024 р..
В обґрунтування позовних вимог позивачка вказує, що їй безпідставно не зараховано до стажу періоди роботи з 08.07.1980 р. по 20.05.1986 р., з 21.08.1986 р. по 02.12.1986 р., з 25.02.1987 р. по 03.04.1989 р., 03.04.1989 р. по 19.06.1989 р., які підтверджено записами в трудовій книжці, що позбавило її права на призначення пенсії за віком. На думку позивачки, спірне рішення є протиправним, адже всі записи і печатки видно та такі не містять виправлень.
Ухвалою від 24.06.2024 р. відкрито провадження у справі та визначено проводити розгляд в порядку спрощеного позовного провадження в порядку визначеному ст. 263 КАС України.
02.07.2024 р. надійшов відзив, в якому відповідач 2 просив відмовити в задоволенні позову вказуючи на те, що у позивачки відсутній необхідний страховий стаж, а отже відсутні підстави для призначення пенсії. При цьому вказав, що позивачці правомірно не зараховано періоди роботи з 08.07.1980 р. по 20.05.1986 р., з 21.08.1986 р. по 02.12.1986 р., з 25.02.1987 р. по 03.04.1989 р., 03.04.1989 р. по 19.06.1989 р. до стажу, адже печатки в трудовій книжці не чіткі.
11.07.2024 р. надійшов відзив, в якому відповідач 1 також заперечив проти задоволення позову з підстав аналогічних у відзиві Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступне.
03.04.2024 р. ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком. За екстериторіальністю заяву передано до Головного управління ПФУ в Запорізькій області.
За наслідком розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийнято рішення №025050004401 від 10.04.2024 р. про відмову в призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу. Зокрема, у рішенні вказано, що страховий стаж позивача становить 27 років 9 місяців 24 дні, тоді як у достатній стаж для призначення пенсії складає 31 років. Зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки така заповнена із порушенням Інструкції від 29.07.1993 р. №58, печатка при оформленні трудової книжки нечитабельна та дата народження містить виправлення.
Не погоджуючись із цим рішенням, позивачка звернулась до суду із позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України за громадянами закріплено право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За змістом ст.1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-ХІІ) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється також Законом України “ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон 1058-IV; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV визначено, що мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Так, спірним у даній справі є рішення щодо не зарахування до стажу періоди роботи з 08.07.1980 р. по 20.05.1986 р., з 21.08.1986 р. по 02.12.1986 р., з 25.02.1987 р. по 03.04.1989 р., 03.04.1989 р. по 19.06.1989 р.
Згідно з вимогами ст. 62 Закону 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок).
Відповідно до п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Як видно із записів трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 працювала:
- з 08.07.1980 р. по 20.05.1986 р. в Одеському заводі будівельних машин на посаді обмотчиці елементів електромашин;
- з 21.08.1986 р. по 02.12.1986 р. на посадах лаборанта , підсобної працівниці ;
- з 25.02.1987 р. по 03.04.1989 р. у Вінницькому інструментальному заводі на посаді заточника;
- 03.04.1989 р. по 19.06.1989 р. у філії ПТК Новатор на посаді заточника.
Вказані записи про роботу засвідчені чітким відтиском печатки вказаних підприємств та не містять виправлень/підтирань, які б давали підстави для сумніву у їх правдивості.
Суд не приймає до уваги доводи відповідачів стосовно наявності виправлень та нечитаємості печатки на титульній сторінці трудової книжки, оскільки певні недоліки в трудовій книжці не можуть бути підставою для не врахування відповідних періодів роботи при проведенні обрахунку стажу для призначення особі пенсії за віком (аналогічна правова позиція зазначена у пункті 29 постанови Верховного Суду від 24 травня 2018 року по справі N 490/12392/16-а).
Окрім того, запис про дату народження хоч і виправлено, однак на титульній сторінці дані виправлення завірено підписом і печаткою підприємства.
Суд вказує, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивачки її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання про призначення пенсії.
Правова позиція стосовно того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у трудовій книжці особи, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Тобто, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Отже, трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
При цьому, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відтак, періоди з 08.07.1980 р. по 20.05.1986 р., з 21.08.1986 р. по 02.12.1986 р., з 25.02.1987 р. по 03.04.1989 р., 03.04.1989 р. по 19.06.1989 р. підлягають зарахуванню до страхового стажу.
А отже беручи до уваги вищевикладене, суд доходить висновку, що спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Як наслідок, слід зобов'язати Головне управління ПФУ у Вінницькій області області зарахувати до страхового стажу періоди роботи позивача з 08.07.1980 р. по 20.05.1986 р., з 21.08.1986 р. по 02.12.1986 р., з 25.02.1987 р. по 03.04.1989 р., 03.04.1989 р. по 19.06.1989 р.
Стосовно вимоги про зобов'язання призначити пенсію, то тут суд вказує, що стаж, який підлягає зарахуванню згідно рішення суду складає понад 3 роки 7 місяців, а отже із урахуванням стажу, який зарахований пенсійним органом 27 років 8 місяці 20 днів, загальний страховий стаж складе 31 рік 3 місяці, що є достатнім для призначення пенсії за віком. А отже, підлягає задоволенню вимога про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України “ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з дня досягнення пенсійного віку.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивачки, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають повному задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів , суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи наведену норму, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 1211,20 грн. судового збору підлягають відшкодуванню повністю.
Окремо щодо стягнення витрат на правничу допомогу, докази чого, як зазначає позивач в позовній заяві, будуть надані протягом 5 днів з дня ухвалення рішення, суд вказує наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За текстом пункту 1 частини першої статті 132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За частиною четвертою статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Разом з тим, за приписами частини 3 статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У цьому випадку суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу (частина 5 цієї статті).
З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов'язкову наявність у кожній справі.
За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із задоволенням позову такої сторони у рішенні, постанові або ухвалі. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви “про це” до закінчення судових дебатів.
Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами).
Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №340/2823/21 зауважила, що вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.
Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.
Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.
Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.
Судом встановлено, що до позовної заяви долучено лише договір про надання правово ї допомоги в п. 4.2, 4.3 якого визначено, що гонорар складажє 8500 грн. та має бути сплачено протягом 2 днів з дня підписанння Договору.
Договір підписано 05.06.2024 р., позов ж подано 20.06.2024 р., відтак на момент подання позову позивач та її представник мали можливість подати докази сплати витрат на правичну допомогу.
Стосовно посилання в п. 3 прохальної чатини позову, що докази сплати інших судових витрат на будуть подані у встановленому закону порядку, не може розцінюватись як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу мотивувальної частини, без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення та розмір.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові ВС від 26.07.2023 р. у справі 160/16902/20.
Як було зазначено вище, відповідно до позиції об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №340/2823/21 саме своєчасне звернення сторони із заявою про стягнення судових витрат є передумовою розгляду судом питання про розподіл судових витрат.
Відтак, зважаючи на неподання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (детального обсягу, акту ) та їх вартості, що сплачена і доказів сплати витрат на правничу допомогу, відсутні підстави для відшкодування витрат на правничу допомогу під час та після прийняття рішення.
Керуючи ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №025050004401 від 10.04.2024 р. про відмову в призначенні ОСОБА_2 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 08.07.1980 р. по 20.05.1986 р., з 21.08.1986 р. по 02.12.1986 р., з 25.02.1987 р. по 03.04.1989 р., 03.04.1989 р. по 19.06.1989 р. та призначити пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з дня досягнення пенсійного віку.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер за ДРФО - НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (м.Запоріжжя, просп.Соборний, буд. 158 б, код ЄДРПОУ 20490012).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 )
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (проспект Соборний, 158 б, м. Запоріжжя, код ЄДРПОУ 204900012).
Відповідач 2 :Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ 13322403).
Повний текст рішення оформлено 8.08.2024 р.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна