Житомирський апеляційний суд
Справа №286/5132/23 Головуючий у 1-й інст. Кулініч Я. В.
Категорія 62 Доповідач Трояновська Г. С.
07 серпня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів: Павицької Т.М., Борисюка Р.М.
з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі в режимі відеоконференції цивільну справу № 286/5132/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 02 травня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Кулініча Я.В. у м. Овручі,
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із названим позовом та просила усунути ОСОБА_2 від права спадкування за законом після смерті його батька - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог вказала, що вона разом із своїм чоловіком ОСОБА_3 проживала в АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер в Овруцькій ЦРЛ Житомирської області, так як хворів та потребував стороннього догляду. Про хворобу ОСОБА_3 вона сповістила відповідача, який є його сином, проте він більше 5 років не приїжджав до батька.
Вона сама здійснювала догляд за чоловіком, готувала йому їжу, прибирала за ним, водила на прогулянку та подвір'я. Син покійного чоловіка знав про хворобу батька, він проживає в Росії та жодного разу не приїжджав до батька в Україну і не мав наміру надавати йому будь - яку матеріальну чи іншу допомогу.
Лише після смерті ОСОБА_3 відповідач приїхав в Україну та подав заяву про прийняття спадщини. Факт прийняття спадщини відповідачем їй став відомий від приватного нотаріуса Овруцького районного нотаріального округу під час оформлення спадщини. З часу смерті ОСОБА_3 відповідач взагалі не з'являється в Україну і не приймає жодної участі в утриманні та розпорядженні спадковим майном, що порушує її законні права та інтереси.
Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 02 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Вважає, що суд дійшов безпідставного висновку, що показання свідків не свідчать про доведення факту ухилення відповідача від утримання померлого та те, що він перебував у безпорадному стані і потребував сторонньої допомоги. В судовому засіданні вона пояснювала, що за час проживання із померлим чоловіком, відповідач не вчиняв жодних дій щодо лікування, також не бра участі у похованні батька. Суд першої інстанції не встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для правильного застосування ч.5 ст. 1224 ЦК України, у зв'язку з чим не дійшов обгрунтованого висновку про недоведеність фактів безпорадного стану спадкодавця.
В судовому засіданні апеляційного суду, яке проводилось в режимі відеоконференції, ОСОБА_1 та її представник адвокат Ющенко В.В. доводи апеляційної скарги підтримали, надали пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі.
ОСОБА_2 повідомлений про дату, час та місце розгляду справи на офіційному вебсайті судової влади шляхом оголошення.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_3 був власником квартири АДРЕСА_2 (а.с. 49 зворот -50).
Також ОСОБА_3 належали кошти в загальній кількості 38 845, 02 грн, які перебували на його карткових рахунках(а.с. 29, 35).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер (а.с. 13) та після його смерті відкрилася спадщина на усе його майно.
Із копії спадкової справи № 96/2018, заведеної щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 приватним нотаріусом Овруцького районного нотаріального округу Житомирської області Кушнерчук О.М., вбачається, що спадкоємцями, які прийняли спадщину після смерті спадкодавця є дружина померлого - ОСОБА_1 та син - ОСОБА_2 (а.с. 37). Син ОСОБА_4 відмовився від прийняття спадщини (а.с.47 зворот).
14.02.2019 ОСОБА_1 отримала свідоцтва про право на спадщину за законом на частини квартири АДРЕСА_2 та на частину вкладів (а.с. 53, 55 зворот).
ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом не отримував.
Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 зазначала, що її чоловік ОСОБА_3 за життя хворів та потребував стороннього догляду, а його син ОСОБА_2 ухилявся від надання будь-якої допомоги, так як проживав в АДРЕСА_3 , рф.
Із копії довідки Овруцької центральної районної лікарні № 297/29 від 29.06.2018 вбачається, що ОСОБА_3 , 1931 р.н. з 19.06.2018 хворів та йому було встановлено діагноз: ОСОБА_5 непрохідність, а 30 червня 2018 року він помер (а.с.6, 13).
До дня своєї смерті ОСОБА_3 був зареєстрований в АДРЕСА_4 . З ним була зареєстрована ОСОБА_1 (а.с.11).
ОСОБА_2 зареєстрований у АДРЕСА_3 , Республіка Бурятія рф, що підтверджується копією його паспорта (а.с. 40).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що позивачем не надано доказів, що ОСОБА_3 перебував у безпорадному стані, потребував надання допомоги саме відповідачем, а також доказів того, що відповідач в свою чергу свідомо не виконував встановленого законом обов'язку щодо надання допомоги спадкодавцю, який перебував у безпорадному стані, що відповідно до статті 81 ЦПК України є процесуальним обов'язком позивача. Показання свідків не свідчать про доведення факту ухилення відповідача від утримання померлого та те, що він перебував у безпорадному стані і потребував сторонньої допомоги.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до положень частини п'ятої статті 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 "Про судову практику у справах про спадкування" судам роз'яснено, що правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку. Непред'явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.
Виходячи зі змісту частини п'ятої статті 1224 ЦК України та з урахуванням роз'яснень, наданих судам у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», правило частини п'ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.
Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.
Так, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц, провадження № 61-14655св18; від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, провадження № 61-15926св18, від 29 січня 2024 року у справі № 759/10178/20 та № 335/13099/21.
Правило частини п'ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця.
Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням, передусім, характеру поведінки відповідача.
Крім того, підлягає з'ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
Відповідно до частин першої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обгрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 вказала, що ОСОБА_3 тяжко хворів та потребував стороннього догляду.
Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що ОСОБА_3 хворів та йому було встановлено діагноз кишкова непрохідність. Водночас, в матеріалах справи відсутні медичні документи, які б підтверджували, що ОСОБА_3 перебував у безпорадному стані, а тому потребував стороннього догляду.
Наявна в матеріалах справи довідка Овруцької районної лікарні від 29.06.2018 про перебування на лікуванні ОСОБА_3 з 19.06.2018 підтверджує тяжкий стан спадкодавця перед смертю -10днів (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та не є підставою для застосування положень ч.5 ст. 1224 ЦК України (а.с.13).
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що спадкодавець ОСОБА_3 у зв'язку із хворобою та потребою допомоги звертався із відповідним проханням до сина ОСОБА_2 , а той свідомо ухилявся від надання допомоги.
Натомість матеріали справи містять нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_3 від 07.06.2018 компетентним органам про те, що він зобов'язується забезпечити житлом та необхідним матеріальним утриманням гр. ОСОБА_2 , що прибуде з Російської Федерації з метою відвідування родичів до м. Овруч. Термін перебування ОСОБА_2 на території України передбачається з 01.07.2018 по 01.10.2018 (а.с.20).
Зазначене свідчить, що відповідач, знав про хворобу батька, мав намір приїхати в Україну, про що свідчить домовленість між батьком і сином, підтверджена вищезазначеною заявою, мав намір побути з батьком три місяці, що означає його (відповідача) бажання доглядати за батьком та надавати йому допомогу.
Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 пояснили, що у позивача були гарні відносини із синами чоловіка та надали пояснення щодо ведення побуту подружжя ОСОБА_9 . Також пояснили, що ОСОБА_10 тяжко захворів в останні два тижні та помер на руках у позивачки. Син ОСОБА_11 приїздив на похорони, але допомоги не надавав. Похованням ОСОБА_3 займалася позивач.
З огляду на наведене суд першої інстанції обгрунтовано вказав, що показання свідків не свідчать про доведення факту ухилення відповідача від утримання померлого та те, що він перебував у безпорадному стані і потребував сторонньої допомоги.
Таким чином, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи судом першої інстанції, позивачка не довела ухилення відповідача від надання допомоги батьку ОСОБА_3 , а також винної поведінки відповідача (зокрема, відмова від надання допомоги батьку) та потреби спадкодавця в допомозі саме відповідача.
Виходячи із наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції встановивши відсутність доказів перебування ОСОБА_3 у безпорадному стані, його потреби в наданні допомоги саме ОСОБА_2 , а також доказів того, що відповідач в свою чергу свідомо не виконував встановленого законом обов'язку щодо надання допомоги спадкодавцю, який перебував у безпорадному стані, дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для усунення відповідача ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті батька, ОСОБА_3 та правильно відмовив у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не заслуговують на увагу з наведених вище мотивів.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи немає.
Керуючись ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 02 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 08.08.2024.
Головуючий Судді