майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"06" серпня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/521/23
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Вельмакіної Т.М.,
розглянувши скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф-УкрАгро" від 09.07.2024 на дії приватного виконавця у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф-УкрАгро"
про стягнення 1334359,14 грн
та
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф-УкрАгро"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг"
про визнання недійсним договору фінансового лізингу №12393SME-FL від 04.01.2022
за участю представників сторін:
від заявника: Рудик В.Р. - ордер серія АМ №1089476 від 09.07.2024;
від стягувача: не прибув;
приватний виконавець Дідківський А.С. - сл. посвідчення №0763 від 13.10.2021,
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 11.10.2023 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю" ОТП Лізинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф-УкрАгро" про стягнення 1 334 359,14 грн, стягнуто з відповідача на користь позивача 1 334 359,14 грн заборгованості по лізинговим платежам та 20 015,39 грн судового збору. У зустрічному позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф-УкрАгро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" про визнання недійсним договору фінансового лізингу №12393SME-FL від 04.01.2022 - відмовлено.
27.11.2023 на виконання вищевказаного рішення судом видано наказ.
24.11.2023 через систему "Електронний суд" надійшла апеляційна скарга на рішення Господарського суду Житомирської області від 11.10.2023, яка була зареєстрована канцелярією Північно-західного апеляційного господарського суду 27.11.2023.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 апеляційну скаргу залишено без руху.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.12.2023 апеляційну скаргу повернуто скаржнику.
08.01.2024 через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про видачу виконавчого документа.
24.07.2024 до канцелярії суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф-УкрАгро" надійшла скарга від 09.07.2024 на дії приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Дідківського А.С., згідно якої скаржник просить суд:
- визнати незаконними дії приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Дідківського А.С. щодо винесення постанови про арешт майна боржника від 06.06.2024;
- визнати незаконною та скасувати постанову про арешт майна боржника від 06.06.2024, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Дідківським А.С.
Ухвалою від 24.07.2024 суд прийняв до розгляду скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф-УкрАгро" на дії приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Дідківського А.С., призначив розгляд скарги на 05.08.2024.
05.08.2024 до суду від приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Дідківського А.С. надійшов відзив на скаргу на дії виконавця у виконавчому провадженні номер за АСВП 73700582 з доданими копіями матеріалів виконавчого провадження.
05.08.2024 представник скаржника подав клопотання про долучення до матеріалів справи доказів надсилання скарги приватному виконавцю Дідківському А.С. та стягувачу.
У судовому засіданні 05.08.2024 суд оголошував перерву до 06.08.2024.
Представник скаржника в судовому засіданні підтримав скаргу у повному обсязі з наведених у ній підстав. Зазначив, що правовідносини оренди земельних ділянок між боржником та орендодавцем виникли до внесення змін до ч.5 ст.93 Земельного кодексу України, тому, на думку скаржника, приватний виконавець мав керуватися тією редакцією ч.5 ст.93 Земельного кодексу України, яка була чинною на момент укладення договорів оренди земельних ділянок.
Приватний виконавець Дідківський А.С. просив відмовити у задоволенні скарги з підстав, викладених у відзиві на скаргу. Подав клопотання про долучення до матеріалів справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо боржника.
Розглянувши скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф-УкрАгро" від 09.07.2024 на дії приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Дідківського А.С., суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні з наступних підстав.
Однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення (п.9 ч.1 ст.129 Конституції України). Аналогічне положення міститься у п.7 ч.3 ст.2 ГПК України.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно з ч.1 ст.326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч.1 ст.327 ГПК України).
У рішенні "Горнсбі проти Греції" ЄСПЛ наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
У справі "Глоба проти України" ЄСПЛ зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності. Суд також повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (також рішення від 07.06.2005 у справі "Фуклев проти України").
Згідно з ч.1 ст.1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення суду) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження").
Стаття 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до ст. 339 Господарського процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
В обґрунтування скарги на дії приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Дідківського А.С., Товариство з обмеженою відповідальністю "Тріумф-УкрАгро" посилається на те, що приватний виконавець постановою від 06.06.2024 в межах виконавчого провадження № 73700582 наклав арешт на майно боржника - право оренди земельних ділянок. Скаржник вважає, що приватний виконавець не мав права накладати арешт на право оренди майна боржника-орендаря, оскільки за змістом наведених у скарзі норм, майнове право є об'єктом цивільних прав, відмінним від майна (коштів) та має обмежену оборотоздатність для боржника-орендаря. Наголошує, що чинними договорами оренди земельних паїв, укладеними ТОВ "Тріумф-Агро", не передбачено передачу земель у суборенду, а у процедурі виконання судового рішення про стягнення заборгованості щодо боржника - орендаря, межі оборотоздатності права оренди земельної ділянки, як об'єкта стягнення у виконавчому провадженні, слід визначати залежно від змісту прав орендаря за договором оренди, а не прав власника такої земельної ділянки. Стверджує, що виконавець, виконуючи рішення, не може бути наділений більшими повноваженнями щодо майнових прав, ніж має щодо цих самих майнових прав сам боржник. Крім іншого, скаржник стверджує, що вказана постанова приватного виконавця про арешт майна боржника не містить резолютивної частини.
У відзиві на скаргу на дії виконавця у виконавчому провадженні номер за АСВП 73700582 (т.2, а.с.109-111) приватний виконавець виконавчого округу Житомирської області Дідківський А.С. просив відмовити в задоволенні скарги, обґрунтовуючи тим, що змінами, внесеними Законами України від 28.04.2021, від 02.05.2023 до ч.5 ст.93 Земельного кодексу України, були розширені повноваження орендаря щодо розпорядження правом оренди земельної ділянки, зокрема, орендар набув право відчужувати, передавати в заставу право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення без погодження із власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності, тому відповідно виконавець наділений правом накладення арешту на право оренди земельної ділянки боржника-орендаря.
Суд встановив, що постановою від 02.01.2024 приватний виконавець виконавчого округу Житомирської області Дідківський А.С. відкрив виконавче провадження №73700582 з примусового виконання наказу Господарського суду Житомирської області №906/521/23, виданого 27.11.2023, про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф-УкрАгро" (т.2, а.с.118-119).
У межах виконавчого провадження №73700582 06.06.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Дідківським А.С. ухвалено постанову про арешт майна боржника, відповідно до якої накладено арешт на майнові права оренди ТОВ "Тріумф-УкрАгро" земельних ділянок сільськогосподарського призначення згідно з наведеним у постанові переліком (т.2, а.с.53-56), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (т.2, а.с.165-167).
Відповідно до ст.10 Закону України "Про виконавче провадження", заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешт, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (ст.48 Закону України "Про виконавче провадження").
Статтею 56 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.
Відповідно до статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.
Згідно із частинами 1, 2 статті 178 ЦК України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту) або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), а також види об'єктів цивільних прав, що можуть належати лише певним учасникам обороту, встановлюються законом.
Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами (ст. 190 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (тут і далі - в редакції, чинній на момент прийняття постанови приватним виконавцем) державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.
Отже, право оренди земельної ділянки є майновим (речовим) правом, похідним від права власності, яке підлягає державній реєстрації, оборотоздатність якого, зокрема, залежить від повноважень учасників цивільного обороту.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (частина 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - в редакції, чинній на момент прийняття постанови приватним виконавцем)).
Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України "Про оренду землі").
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021, частину 5 статті 93 Земельного кодексу України викладено у такій редакції: "5. Право користування (оренда, емфітевзис) земельною ділянкою сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу її користувачем без погодження із власником такої земельної ділянки, крім випадків, визначених законом. Відчуження, застава права користування земельною ділянкою здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюються відчуження або на користь якої передається у заставу право користування. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права користування у порядку, передбаченому законодавством".
Крім того, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання вчинення нотаріальних та реєстраційних дій при набутті прав на земельні ділянки" від 02.05.2023 частину 5 статті 93 Земельного кодексу України викладено у такій редакції: "5. Право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу (іпотеку) її користувачем без погодження з власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом. Відчуження, передання у заставу (іпотеку) права оренди земельної ділянки здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюється відчуження або на користь якої передається у заставу (іпотеку) право оренди землі. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права оренди землі у порядку, передбаченому законодавством".
У постанові від 11.07.2024 у справі № 904/9875/21 Верховний Суд виснував, що наведеними змінами, внесеними Законами України від 28.04.2021, від 02.05.2023 до частини 5 статті 93 Земельного кодексу України, були розширені повноваження орендаря щодо розпорядження правом оренди земельної ділянки, зокрема, орендар набув право відчужувати, передавати в заставу право оренди земельною ділянкою сільськогосподарського призначення без погодження із власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом.
Такі винятки визначені, зокрема, статтею 8-1 Закону України "Про оренду землі" та стосуються земель державної або комунальної власності. Так, відповідно до частини 1, 2 статті 8-1 Закону України "Про оренду землі", право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного капіталу, передано у заставу, крім передбачених частиною 2 цієї статті випадків. Право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності, наданої для будівництва житлового будинку, може бути відчужене орендарем за згодою орендодавця у разі, якщо таке будівництво розпочате, на строк та на умовах, визначених первинним договором оренди, або якщо таке відчуження передбачено первинним договором оренди.
Заявник у скарзі обґрунтовує свої доводи висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 18.03.2020 у справі №904/968/18 про неможливість накладення арешту на право оренди земельної ділянки.
Водночас висновок про те, що виконавець не наділений правом накладення арешту на право оренди земельної ділянки боржника-орендаря, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 904/968/18 з урахуванням іншого матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, тому він не може бути застосованим до правовідносин у справі, що розглядається.
Так, згідно зі статтею 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Отже, до правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов'язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, тобто є триваючими, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.
Суд звертає увагу на те, що до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 земельне законодавство передбачало можливість відчуження права оренди земельної ділянки власником земельної ділянки. Зокрема, частина 5 статті 93 Земельного кодексу передбачала, що право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом.
Натомість змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 до частини 5 статті 93 Земельного кодексу України, передбачалося, що право, зокрема, оренди земельною ділянкою сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу її користувачем без погодження із власником такої земельної ділянки, крім випадків, визначених законом.
Оскільки права й обов'язки в орендних правовідносинах зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, тобто є триваючими, тому до правовідносин щодо відчуження права оренди земельної ділянки застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.
Доводи скаржника про те, що договорами оренди земельних паїв, укладеними ТОВ "Тріумф-Агро", не передбачено передачу земель у суборенду, є необґрунтованими та спростовуються висновками суду про те, що відповідно до законодавства, чинного на момент ухвалення приватним виконавцем постанови від 06.06.2024 у виконавчому провадженні № 73700582, законодавець зняв обмеження оборотоздатності майнових прав (оренди) для користувача земельної ділянки, надавши йому право відчужувати їх без погодження з власником. Крім того скаржник не посилається на умови укладених договорів, які би встановлювали обмеження прав орендаря щодо відчуження права оренди земельних ділянок.
Суд встановив, що твердження скаржника про відсутність у постанові приватного виконавця Дідківського А.С. від 06.06.2024 про арешт майна боржника - права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення резолютивної частини спростовуються матеріалами виконавчого провадження (т.2, а.с.165-167).
З огляду на викладене, враховуючи обсяг прав орендаря, суд дійшов висновку, що приватний виконавець виконавчого округу Житомирської області Дідківський А.С. мав право накладати арешт на майнові (речові) права боржника відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження", тому дії приватного виконавця щодо накладення арешту на майнові права оренди земельних ділянок є правомірними та спрямовані на забезпечення виконання рішення суду у справі № 906/521/23.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 343 ГПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Враховуючи викладене вище, суд відмовляє в задоволенні скарги.
Керуючись статтями 233-235, 339, 343 ГПК України, господарський суд
Відмовити у задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф-УкрАгро" від 09.07.2024 на дії приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Дідківського А.С.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена.
Повний текст ухвали складено 08.08.2024
Суддя Вельмакіна Т.М.
1 - до справи;
2,3 - сторонам - рек.;
4 - приватному виконавцю виконавчого округу Житомирської області Дідківському А.С. ( АДРЕСА_1 ) - рек.