Справа № 346/3961/19
Провадження № 11-кп/4808/372/24
Категорія ч.2 ст.286 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
06 серпня 2024 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_3
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8
захисника адвоката ОСОБА_9 ,
потерпілого ОСОБА_10 ,
представника потерпілого ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12019090000000086 за апеляційною скаргою захисника адвоката ОСОБА_9 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 травня 2024 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Голосків Коломийського району Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, із середньою освітою, не одруженого, фізичної особи - підприємця, раніше не судимого,
визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -
За вироком суду ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки.
На підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_8 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.
На підставі п.2 ч.3 ст.76 КК України покладено на засудженого ОСОБА_8 такі обов'язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 35 982 (тридцять п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят дві) гривні 65 копійок відшкодування майнової шкоди, завданої злочином та 55 000 (п'ятдесят п'ять тисяч) гривень відшкодування моральної шкоди, завданої злочином.
Цивільний позов ОСОБА_12 задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_12 4 151 (чотири тисячі сто п'ятдесят одну) гривню 48 копійок відшкодування майнової шкоди, завданої злочином, та 30 000 (тридцять тисяч) гривень відшкодування моральної шкоди, завданої злочином.
Провадження в частині цивільного позову ОСОБА_13 закрито на підставі п.7 ч.1 ст.255 ЦПК України, внаслідок смерті цивільного позивача.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
Судом першої інстанції встановлено, що обвинувачений, керуючи транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_14 .
Злочин вчинено за наступних обставин.
07.01.2019 року приблизно о 14 год., тобто у світлу пору доби, обвинувачений, керуючи автомобілем марки «КIA СЕЕD», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », рухався ділянкою автодороги «Н-10» сполученням «Стрий-Чернівці-Мамалига» між с.Лісна Слобідка та с.Лісний Хлібичин Коломийського району Івано-Франківської області, в напрямку до м.Стрий Львівської області. В салоні вказаного автомобіля, на передньому пасажирському сидінні знаходилася пасажир ОСОБА_14 (дружина обвинуваченого), а на задньому сидінні - пасажир, яким був потерпілий ОСОБА_15 .
Дана ділянка автодороги має по одній смузі для руху в кожному напрямку, протилежні потоки транспорту розділені дорожньою розміткою «1.5» (вузька переривчаста лінія) Правил дорожнього руху України, проїзна частина станом на вказаний час була вкрита снігом, під яким асфальтне покриття було слизьким.
У той же час, в зустрічному напрямку, по своїй смузі рухався малотоннажний вантажний фургон марки «VOLKSWAGEN Transporter», реєстраційний номер « НОМЕР_2 » під керуванням потерпілого ОСОБА_10 .
Проїхавши ділянку вказаної автодороги, заокруглену (тобто ділянку) вправо, обвинувачений проявив неуважність, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху не врахував дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, унаслідок чого не справився з керуванням, виїхав на смугу зустрічного руху, де відбулося зіткнення керованого обвинуваченим автомобіля із вказаним вантажним фургоном марки «VOLKSWAGEN Transporter» під керуванням потерпілого ОСОБА_10 .
Таким чином, при цьому обвинувачений порушив такі вимоги Правил дорожнього руху України:
п. 1.2., згідно з яким в Україні установлено правосторонній рух транспортних засобів;
п. 1.5, який вказує, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків;
п. 2.3., в якому зазначено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:
б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;
д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;
п. 10.1., який зобов'язує водія перед будь-якою зміною напрямку руху переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;
п. 11.3., згідно з яким на дорогах із двостороннім рухом, які мають по одній смузі для руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків виїзд на смугу зустрічного руху можливий лише для обгону та об'їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини в населених пунктах у дозволених випадках, при цьому водії зустрічного напрямку мають перевагу;
п. 12.1., у відповідності до якого під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен урахувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.
Отже, у результаті порушення обвинуваченим як водієм зазначених вимог Правил дорожнього руху України відбулась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої:
- пасажир автомобіля марки «КIA СЕЕD», потерпіла ОСОБА_14 померла від масивної крововтрати внаслідок закритої травми грудної клітки і живота, органів грудної та черевної порожнин з непрямими двобічними переломами ребер, розривами грудного відділу аорти, діафрагми, кореня брижі тонкої кишки; крововиливами під пристінкову плевру, міжреберні м'язи, в тканину обох легень, в м'які тканини грудної клітки, в діафрагму, брижейку, жирову капсулу обох нирок, які супроводжувались внутрішньою кровотечею в плевральні та черевну порожнини.
-пасажир автомобіля марки «КIA СЕЕD», потерпілий ОСОБА_15 отримав тілесні ушкодження у виді закритого перелому лівої стегнової кістки; закриті переломи обох кісток правого передпліччя, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, як таких, що спричинили тривалий розлад здоров'я, але не були небезпечними для життя в момент спричинення;
-водій автомобіля марки «VOLKSWAGEN Transporter T4», потерпілий ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження у виді закритих тупих травм обох колінних суглобів з неповними надривами обох рогів медіальних і латеральних менісків та саднами, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я, та не були небезпечними для життя в момент спричинення.
Не погоджуючись з вказаним вироком суду, адвокат ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу. Просить змінити вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 травня 2024 року. Виключити із мотивувальної та резолютивної частини вироку посилання суду на призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік. В решті вирок суду залишити без змін.
Вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, своє рішення належним чином не мотивував. Вважає призначене ОСОБА_8 додаткове покарання надто суворим, оскільки судом не враховано тяжкість злочину, особу обвинуваченого та обставини, які пом'якшують покарання, та інші обставини провадження. Під час судового розгляду поза увагою суду залишились доводи сторони захисту про те, що призначення ОСОБА_8 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами зумовить призупинення його підприємницької діяльності, а отже й відсутність заробітку. Вказує, що санкція ч.2 ст. 286 КК України з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи.
Під час апеляційного розгляду:
- обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник адвокат ОСОБА_9 підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги;
- потерпілий ОСОБА_10 та його представник ОСОБА_11 заперечили щодо задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого;
- прокурор просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги захисника обвинуваченого, а вирок суду залишити без змін.
Потерпіла ОСОБА_12 подала клопотання про проведення апеляційного розгляду без її участі. Просила вирок суду залишити без змін, апеляційну скаргу захисника - без здоволення.
Відповідно до ч.4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути кримінальне провадження за відсутності потерпілої ОСОБА_12 .
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, яке ухвалено згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вирок в частині фактичних обставин кримінального правопорушення, доведеності вини, правильності кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України в апеляційній скарзі не оспорюється, тому згідно положень ч.1 ст.404 КПК України висновки суду першої інстанції щодо цих обставин в апеляційному порядку не перевіряються.
Призначене ОСОБА_8 основне покарання у виді позбавлення волі, від відбування якого його звільнено на підставі ст.75 КК України з встановленням іспитового строку та покладенням обов'язків, визначених ст. 76 КК України, у суді апеляційної інстанції ніким не оспорюється.
В апеляційній скарзі захисник вказує на незаконність вироку суду в частині призначеного обвинуваченому додаткового покарання і вважає його несправедливим через суворість.
Відповідно до ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Постановою Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» визначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
Колегія суддів вважає, що вказані вимоги кримінального Закону судом першої інстанції були виконані в повному обсязі, а висновки суду належним чином мотивовані.
Так, призначаючи ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, який є тяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризуються за місцем проживання, є пенсіонером та особою похилого віку, а також відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Крім того, судом враховано позицію сторони державного обвинувачення, сторони захисту та потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_15 про призначення обвинуваченому мінімального основного покарання, передбаченого санкцією ч.2 ст.286 КК України, та про звільнення від відбування основного покарання з випробуванням, а також позиції потерпілих ОСОБА_15 та ОСОБА_16 про відсутність жодних претензій до обвинуваченого.
При призначенні додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами судом враховано, що даний злочин відноситься до тяжких, він спричинив загибель потерпілої ОСОБА_14 та взято до уваги позицію потерпілого ОСОБА_10 , який наполягав на призначенні обвинуваченому вказаного додаткового покарання, оскільки покликання обвинуваченого на те, що у разі позбавлення його права керування транспортними засобами він не може продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, і, як наслідок, не матиме доходу щоб відшкодувати цьому потерпілому завдану злочином шкоду, не заслуговують на увагу, оскільки потерпілий ствердив, що, обвинувачений протягом понад 5 років і так навіть частково не відшкодував даному потерпілому завдану шкоду.
Таким чином, суд першої інстанції, врахувавши всі вказані обставин в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про призначення обвинуваченому ОСОБА_8 покарання у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, у виді позбавленням волі на строк 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік, та на підставі ст. 75 КК України звільнив обвинуваченого від відбування основного покарання з випробуванням, поклавши на нього відповідні обов'язки.
Санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
Будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі (рішення ЄСПЛ у справі О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства ( O'Halloran and Francis v. the United Kingdom ) від 29 червня 2007 року).
Колегія суддів звертає увагу на те, що потерпілий ОСОБА_10 та його представник під час апеляційного розгляду в категоричній формі наполягали на тому, що призначене обвинуваченому ОСОБА_8 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом є законним та справедливим, оскільки останній протягом досудового та судового розгляду кримінального провадження не визнавав свою вину та визнав її тільки під час судових дебатів, завдану шкоду не відшкодував.
Колегія суддів приймає до уваги, що доводи захисника обвинуваченого про те, що керування транспортним засобом є єдиним заробітком обвинуваченого.
Разом з тим, правовий зміст призначення покарання полягає саме в тому, що особа, яка вчинила правопорушення обмежується в своїх правах та свободах, що безумовно не може не позначитись на якості її життя.
При цьому, колегія суддів виходить з того, що при призначенні покарання необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами. Колегія суддів звертає увагу на те, що застосування додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами стосовно осіб, які вчинила правопорушення, що пов'язані із порушенням Правил дорожнього руху, обґрунтовується необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров'я громадян.
Застосовуючи справедливе покарання за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.
Так, колегія суддів, враховує, що правопорушення, яке було вчинено ОСОБА_8 пов'язано із грубим порушенням вимог Правил дорожнього руху, оскільки останній допустив виїзд на зустрічну смугу руху та вчинив дії, які знаходяться в прямому причинному зв'язку із виникненням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками у виді загибелі потерпілої ОСОБА_14 , а також у спричиненні потерпілим ОСОБА_15 , ОСОБА_10 тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості. Крім того, суд враховує позицію потерпілого ОСОБА_10 та його представника, які в категоричній формі наполягали на необхідності застосування до обвинуваченого додаткової міри покарання у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом.
Враховуючи наведене, приймаючи конкретні обставини вчиненого правопорушення, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни вироку в частині призначення судом додаткового покарання.
Згідно пунктів 20, 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 року зі змінами та доповненнями «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення кримінального правопорушення, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного. У кожному випадку призначення покарання за ч.1 та 2 ст.286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що призначене судом першої інстанції додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, є обґрунтованим, законним та відповідним обставинам кримінального провадження, особі обвинуваченого та ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення. Скасування додаткового покарання обвинуваченому у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, на думку колегії суддів, буде суперечити та не відповідати інтересам суспільства, а також принципам справедливості, законності та індивідуалізації призначення покарання.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які є підставою для скасування вироку, при апеляційному розгляді не встановлено.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для зміни чи скасування вироку суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_9 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , залишити без задоволення.
Вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 травня 2024 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_3
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_5