Справа № 570/1273/24
Номер провадження 2/570/678/2024
21 червня 2024 року Рівненський районний суд Рівненської області у складі:
судді Гнатущенко Ю.В.
з участю секретаря судових засідань Іллюк С.Р.,
позивачки ОСОБА_1
представника позивачки - адвоката Дем'яненко Л.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Рівненського районного суду Рівненської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Корнинська сільська рада Рівненського району Рівненської області про визнання права власності на нерухоме майно, -
У березні 2024 р. позивачка ОСОБА_1 звернулася в Рівненський районний суд із позовом до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Корнинська сільська рада Рівненського району Рівненської області та просить визнати за нею право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_1 , загальною площею 93,3 кв.м., житловою площею 57,0 кв.м.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що з 25.09.1985 р. по 12.02.1996 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , від шлюбу з яким народилося двоє дітей - донька ОСОБА_3 , 1984 р.н., і ОСОБА_4 , 1990 р.н.
На той час вони з чоловіком обоє працювали в колгоспі «Перемога» Рівненського району Рівненської області.
28.10.1988 р. збори уповноважених колгоспників колгоспу «Перемога» на підставі рішення правління вирішили купити житловий будинок в ОСОБА_5 і продати його ОСОБА_2 з поквартальною виплатою на строк 20 років і оплатою внеску в сумі 2 тис. крб. (протокол №3 від 28.10.1988) .
На виконання вказаного рішення ОСОБА_2 був виданий Будівельний паспорт земельної ділянки забудовника ОСОБА_5 за адресою будівництва АДРЕСА_1 , з поповерховим планом житлового будинку, довідка колгоспу «Перемога» від 16.10.1988 р. №57 про інвентарну оцінку житлового будинку, що продається і належить колгоспу, в сумі 28 840 крб. відповідно до облікових книг колгоспу для подання до виконкому сільської ради, договір купівлі-продажу (дарування) будинку від 21.11.1988 р., не підписаний представником колгоспу ОСОБА_6 і не посвідчений у виконкомі сільської ради.
В договір від 21.11.1988 р. зазначено, що вищезазначений будинок належить колгоспу на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого виконкомом Корнинської сільської ради від 16.11.1988 р.
15.02.1991 р. збори повноважених звітних колгоспу «Перемога» Рівненського району встановили ОСОБА_2 оплату за куплений в колгоспі будинок за мінусом 40% в розстрочку на 20 років і звільнили його від оплати першого внеску (протокол №1 від 15.02.1991 р).
Згідно рішення Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області №24 від 11.06.1992 р. «Про перейменування вулиць» АДРЕСА_1 була перейменована на вулицю Лесі Українки.
В 1995 році ОСОБА_2 залишив сім'ю і переїхав на постійне місце проживання в с.Шпанів Рівненського району Рівненської області, а 18.11.1997 р. знявся з реєстрації у житловому будинку по АДРЕСА_1 .
Шлюб між ними був розірваний рішенням Рівненського районного суду від 22.06.1995 р., дата складання актового запису про розірвання шлюбу - 12.02.1996 р.
З 1995 року зв'язок ОСОБА_2 з домогоподарством по АДРЕСА_1 був повністю припинений.
01.04.1992 р. відповідно до протоколу загальних зборів №2 від 28.03.1992 р. колгосп «Перемога» був реорганізований в колективне селянське товариство «Перемога».
На підставі протоколу загальних зборів №2 від 24.12.1999 р. КСТ «Перемога» з 01.04.2000 р. було реорганізовано в приватне сільськогосподарське підприємство «Перемога», діяльність якого була припинена 20.06.2011 р.
Відповідно до інформаційної довідки №3033 від 07.08.2023 р., виданої КП «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» Рівненської обласної ради, згідно архівних матеріалів та реєстраційних книг станом на 01.01.2013 р. право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстровано.
Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна встановлено, що станом на 22.02.2024 р. відомості про право власності на вищевказаний будинок відсутні.
Згідно з повідомленням Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 13.02.2024 р. №296/0212/24 житловий будинок на балансі сільської ради не обліковується.
Наводить положення ч.1 ст. 58 Конституції України, п.4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України, тому на правовідносини купівлі - продажу житлового будинку до 01.01.2004 р. поширюються дія норм ЦК Української РСР (1963 р).
Наводить положення ст. 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом статей 153, 225 ЦК Української РСР договір вважався укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом бо необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Статтею 227 ЦК Української РСР передбачалася обов'язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) і його реєстрація органами місцевого самоврядування. У зв'язку з цим наводить положення статті 14 Закону Української РСР від 25.12.1974 р. №3377-VIII «Про державний нотаріат», та статті 2 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських рад депутатів трудящих», затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР від 19.01.1976 р. №1/5.
З тексту договору від 21.11.1988 р. купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 видно, що сторонами цього договору було досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Згідно довідки №32, виданої ПСП «Перемога» 14.12.2006 р. ОСОБА_2 закінчив виплачувати кошти за куплений будинок у вересні 1992 р., про що свідчать записи в книгах обліку і розрахунків.
ОСОБА_2 повністю виконав угоду купівлі-продажу: прийняв майно у вигляді житлового будинку по АДРЕСА_1 і сплатив за нього визначену продавцем вартість.
У відповідності до ст. 47 ЦК Української РСР недодержання нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст.48 цього Кодексу.
Якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухилилася від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Причина, через яку договір купівлі-продажу (дарування) будинку від 21.11.1988 р. не був підписаний представником колгоспу ОСОБА_6 і чому він не був посвідчений і зареєстрований у виконкомі Корнинської сільської ради, позивачці невідома.
Доказів ухилення колгоспу «Перемога» від нотаріального оформлення вказаного договору у неї немає, на даний час таке оформлення є неможливим через припинення (ліквідацію) продавця.
Наводить положення ст. 22 КПШС, що була чинна у 1988 р., майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує допоки не спростована. Презумпція спільності майна подружжя поширюється, у тому числі й на те майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстроване на ім'я одного з подружжя.
З врахуванням наведеного, після повної оплати ОСОБА_2 в 1992 р. вартості житлового будинку по АДРЕСА_1 , як його дружина позивачка набула як мінімум частку у праві власності на нього, а з врахуванням інтересів двох неповнолітніх дітей, які залишилися на її вихованні і фактично на її повному утриманні через борги ОСОБА_2 по аліментах і - на більшу частку.
За даними виписки з погосподарських книг Корнинської сільської ради №3, 13, 14, 20 головою домогосподарства по АДРЕСА_1 з 1986 р. по даний час значиться ОСОБА_2 , за ним же згідно земельно-кадастрової книги в с.Колоденка обліковується присадибна земельна ділянка площею 0,20 га, яка була надана йому рішенням Корнинської сільської ради №69 від 11.09.1996 р. (номер запису №443).
В 2023 р. позивачка звернулася до Рівненського районного суду з позовом до Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області, третя особа ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 17.01.2024 р. у справі №570/5517/23 у задоволенні позову їй було відмовлено на тій підставі, що відкритість, добросовісність і безперервність володіння нерухомим майном у даному випадку не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України і що з моменту вселення у житловий будинок в 1988 р. їй було відомо, що він належить сільськогосподарському підприємству «Перемога». Вказане нерухоме майно не було визнане безхазяйним, оскільки суду не було надано доказів такої обставини.
Наводить положення ст.ст. 15, 16, 328, 392 ЦК України та судову практику, а саме постанови ВП ВС від 14.12.2021 р. у справі №344/16879/15-ц, від 19.05.2020 р. у справі №916/1608/18, ст. 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно технічного паспорту на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , виготовленого станом на 07.08.2023 р. КП «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» РОР, він складається з житлового будинку «А-1», з прибудовою «а» і ганком «а1», загальною площею 93,3 кв.м., житловою площею 57,0 кв.м., господарської будівлі «Б», погреба «В», колодязя «Г» і огорожі №1. Інвентаризаційна вартість вказаного домоволодіння складає 272162 грн.
Незважаючи на те, що за даними земельно-кадастрової книги с.Колоденка і погосподарських книг Корнинської сільської ради присадибна земельна ділянка обліковується за ОСОБА_2 і він дотепер зазначений головою домогосподарства, з 1995 р. позивачка є фактичним власником всього житлового будинку по АДРЕСА_1 , оскільки одноособово несе тягар його утримання, з нею укладені договори на його обслуговування, вона сплачує всі комунальні платежі і страхові внески, користується присадибною ділянкою, сплачує земельний податок.
Відповідач ОСОБА_2 втратив інтерес до придбаного ним у спільну власність житлового будинку по АДРЕСА_1 . В даний час він знаходиться на державному забезпеченні у КЗ «Здолбунівський геріатричний пансіонат» Рівненської обласної ради і на частку у праві власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 не претендує, фактично відмовився від належно йому частки у праві власності на нього на її користь, про що свідчить його заява.
Ухвалою суду від 29.03.2024 р. відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 13.05.2024 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали та просять їх задовольнити.
У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явився. Подав заяву, згідно якої позовні вимоги визнає повністю, проти їх задоволення не заперечує.
Представник третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача в судове засідання не з'явився. Згідно поданого клопотання, Корнинська сільська рада Рівненського району Рівненської області просить розглядати справу без їх участі, позовні вимоги підтримують та визнають в повному обсязі.
Суд, вислухавши пояснення позивачки та її представника у судовому засіданні, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.
Вимоги ст.264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 25 вересня 1985 року, який розірвано рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 22 червня 1995 року (Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00034688949 від 21.01.2022 р.); 12 лютого 1996 року Рівненським районним відділом реєстрації актів громадянського стану видано Свідоцтво про розірвання шлюбу серія НОМЕР_1 , з якого вбачається, що шлюб між сторонами розірвано, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу 12.01.1996 р. зроблено запис за №19.
Як вбачається з Протоколу № 3 Зборів уповноважених колгоспників колгоспу «Перемога» Ровенського району від 28 жовтня 1988 року, зборами уповноважених колгоспників колгоспу «Перемога» на підставі рішення правління вирішили купити жилий будинок в ОСОБА_5 і продати його механізатору ОСОБА_2 з поквартальною виплатою на строк 20 років і оплатою внеску в сумі 2 тис. крб.
На виконання вказаного рішення ОСОБА_2 був виданий Будівельний паспорт земельної ділянки забудовника ОСОБА_5 за адресою будівництва АДРЕСА_1 , з поповерховим планом житлового будинку, довідка колгоспу «Перемога» від 16.10.1988 р. №57 про інвентарну оцінку житлового будинку, що продається і належить колгоспу, в сумі 28 840 крб. відповідно до облікових книг колгоспу для подання до виконкому сільської ради, договір купівлі-продажу (дарування) будинку від 21.11.1988 р., не підписаний представником колгоспу ОСОБА_6 і не посвідчений у виконкомі сільської ради.
В договорі купівлі - продажу від 21.11.1988 р. зазначено, що вищезазначений будинок належить колгоспу на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого виконкомом Корнинської сільської ради від 16.11.1988 р.
15.02.1991 р. збори повноважених звітних колгоспу «Перемога» Ровенського району встановили ОСОБА_2 оплату за куплений в колгоспі будинок за мінусом 40% в розстрочку на 20 років і звільнили його від оплати першого внеску (протокол №1 від 15.02.1991 р).
Згідно рішення Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області №24 від 11.06.1992 р. «Про перейменування вулиць» АДРЕСА_1 була перейменована на вулицю Лесі Українки.
Відповідно до інформаційної довідки №3033 від 07.08.2023 р., виданої КП «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» Рівненської обласної ради, згідно архівних матеріалів та реєстраційних книг станом на 01.01.2013 р. право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстровано.
Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 366978865 від 22 лютого 2024 року, станом на 22.02.2024 р. відомості з державного реєстру речових прав про право власності на вищевказаний будинок відсутні.
Згідно з повідомленням Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 13.02.2024 р. №296/0212/24 спірний житловий будинок на балансі сільської ради не обліковується.
З тексту договору від 21.11.1988 р. купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 вбачається, що сторонами цього договору було досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Згідно довідки №32, виданої ПСП «Перемога» 14.12.2006 р. ОСОБА_2 закінчив виплачувати кошти за куплений будинок у вересні 1992 р., про що свідчать записи в книгах обліку і розрахунків.
ОСОБА_2 повністю виконав угоду купівлі-продажу: прийняв майно у вигляді житлового будинку по АДРЕСА_1 і сплатив за нього визначену продавцем вартість.
Як убачається з відповіді сільського голови ОСОБА_7 №296/0212/24 від 13.02.2024 р., за даними виписки з погосподарських книг Корнинської сільської ради №3, 13, 14, 20 головою домогосподарства по АДРЕСА_1 з 1986 р. по даний час значиться ОСОБА_2 , за ним же згідно земельно-кадастрової книги в с.Колоденка обліковується присадибна земельна ділянка площею 0,20 га, яка була надана йому рішенням Корнинської сільської ради №69 від 11.09.1996 р. (номер запису №443).
Згідно технічного паспорту на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , виготовленого станом на 07.08.2023 р. КП «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» РОР, він складається з житлового будинку «А-1», з прибудовою «а» і ганком «а1», загальною площею 93,3 кв.м., житловою площею 57,0 кв.м., господарської будівлі «Б», погреба «В», колодязя «Г» і огорожі №1. Інвентаризаційна вартість вказаного домоволодіння складає 272162 грн.
Згідно з ч. 1ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 7 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є: верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України).
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (стаття 11 ЦПК України).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Таким чином, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.
Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Згідно ч. 1-3, 5 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно ч. 2 та 3 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За змістом статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За ст. 328 ЦК України, відповідно до якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Згідно до ст. 370 ЦК України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.
Позивачем у такому позові може бути суб'єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.
Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627ЦК України).
Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов'язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов'язок передати предмет договору наступному власнику.
Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.
Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю між сторонами договору або покупцем та іншою особою.
Відповідно до ч. 1, 2 та 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76, 77 ЦПК України).
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Вирішуючи спір суд враховує, що предметом доказування у даній справі є зокрема, доведення виконання умов договору купівлі - продажу.
На підтвердження таких обставин позивачкою надано наступні докази.
З тексту договору від 21.11.1988 р. купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 вбачається, що сторонами цього договору було досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Згідно довідки №32, виданої ПСП «Перемога» 14.12.2006 р. ОСОБА_2 закінчив виплачувати кошти за куплений будинок у вересні 1992 р., про що свідчать записи в книгах обліку і розрахунків.
ОСОБА_2 повністю виконав угоду купівлі-продажу: прийняв майно у вигляді житлового будинку по АДРЕСА_1 і сплатив за нього визначену продавцем вартість.
За даними виписки з погосподарських книг Корнинської сільської ради №3, 13, 14, 20 головою домогосподарства по АДРЕСА_1 з 1986 р. по даний час значиться ОСОБА_2 , за ним же згідно земельно-кадастрової книги в с.Колоденка обліковується присадибна земельна ділянка площею 0,20 га, яка була надана йому рішенням Корнинської сільської ради №69 від 11.09.1996 р. (номер запису №443).
На підставі ст.22 КпШС України, положення якого діяли на час спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною користування і розпорядження цим майном.
Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном.
Як роз'яснено п.п.б) п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 р. N20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», слід враховувати, що при повному внесенні пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі.
Звертаючись з позовом, позивачка зазначила, що перебувала в зареєстрованому шлюбі з 25 вересня 1985 року по 12 лютого 1996 року з ОСОБА_2 . ОСОБА_2 повністю виконав вимоги договору купівлі продажу від 21 листопада 1988 року вніс кошти за житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 , при цьому здійснив це за час зареєстрованого шлюбу із ОСОБА_1 , а отже вони набули право спільної сумісної власності на вказане домоволодіння та їхні частки у праві власності визнаються рівними, що відповідає положенням ч. 1 ст.28 КпШС України.
За таких обставин, вказане нерухоме майно набуло статусу окремого об'єкта цивільних прав, на який поширюються загальні норми цивільного законодавства. З моменту виконання всіх істотних умов договору купівлі - продажу, вона перейшла у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Оскільки кошти внесено ОСОБА_2 у період сумісного проживання з ОСОБА_1 , то житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 , слід вважати спільним майном подружжя та таким, що підлягає поділу незалежно від того, на чиє ім'я оформлено договір.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшень, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності.
Згідно з пунктом 22 вищевказаної постанови поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.
Зі змісту п.п. 23, 24 постанови вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
У п. 30 постанови встановлено, що рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст.63, ч. 1 ст.65 СК.
Як передбачено ч. 3ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
За вимогами ч.ч. 1, 2ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно зі ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Статтею 28 КпШС, встановлено, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності. При цьому не мають значення підстави, на яких майно придбане: куплене, одержане в результаті обміну чи у вигляді винагороди за працю. Не має значення також і те, на чиє ім'я виданий правовстановлюючий документ на майно (постанова Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у цивільній справі N 318/1863/17).
Отже враховуючи вищевикладене, житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 , є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки у разі витрачання одним із подружжям спільних коштів, придбане за них майно також є спільною сумісною власністю подружжя.
Суд вважає частково обґрунтованими позовні вимоги та позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 .
Щодо втрати відповідачем інтересу до спірного житлового будинку - його власності та у зв'язку з цим його відмови від права власності на нього як підставу визнання права власності на іншу частину будинку за позивачкою на цій підставі та посилання на постанову Верховного Суду у цивільній справі №126/2200/20 від 14.12.2022 р., яка не є релевантною справою ні по суб'єктному складу, ні по фактичним обставинам справи, яка розглядалася і по якій ухвалено назване судом рішення.
Керуючись ст. ст. 12, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Корнинська сільська рада Рівненського району Рівненської області про визнання права власності на нерухоме майно - задоволити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, загальною площею 93,3 кв.м., житловою площею 57.0 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Сторони справи:
Позивач ОСОБА_1 ,РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 .
Третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Корнинська сільська рада Рівненського району Рівненської області, код ЄДРПОУ 04387243, вул. Центральна, 41 б, с.Корнин Рівненського району Рівненської області.
Повне судове рішення складено 01.07.2024 р.
Суддя Гнатущенко Ю.В.