Справа № 454/863/24
08 серпня 2024 року Сокальський районний суд Львівської області в складі:
головуючого - судді Фарина Л. Ю.
за участю секретаря: Кочмар Н.-Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сокалі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, просить скасувати постанову серії ЕНА №1502613 від 23.02.2024р. у справі про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.122 КУпАП, провадження у справі закрити, стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 23.02.2024 року о 09.07год. поліцейський ВП
№2 Червоноградського ВП ГУПН у Львівській області Белей В.М. виніс оскаржувану постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксована не в автоматичному режимі згідно якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу 510,00грн.
Зазначає, що того дня він припаркував свій автомобіль Фольцваген Пасат НОМЕР_1 у м.Сокаль на площі С.Стрільців на паркувальному майданчику, після чого до нього підійшов інспектор поліції та повідомив, що той рухався із не пристебнутим ремнем безпеки. Після суперечливої розмови поліцейський взагалі запропонував пройти тест з метою визначення стану алкогольного сп'яніння, який згодом показав нульовий результат, однак працівник поліції продовжував і надалі провокувати позивача, на що той сказав що буде оскаржувати такі дії працівника поліції. Згодом інспектор поліції виніс оскаржувану постанову, згідно якої у розділі 5 зазначено « керував транспортним засобом з непристебнутим ремнем пасивної безпеки, а також не увімкнув аварійну світлову сигналізацію під час зупинки поліцейським, чим порушив п. 9.9.б ПДР».
Однак вважає таку постанову необгрунтованою та безпідставною, адже доказів на обгрунтування вини позивача не надано (про що також зазначено в постанові).
Позивач в судове засідання не прибув.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, та не повідомив суд про причини своєї неявки, хоча належним чином був повідомлений про час дату судового засідання, відзиву на позов не надав.
Відповідно до ч. 2 ст. 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч.4 ст. 229 КАС України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного висновку.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Так, судом встановлено, що 23.02.2024 року близько 09.00год в м.Сокаль пл. С.Стрільців ОСОБА_1 керував автомобілем марки «Volkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_1 з непристебнутим ремнем пасивної безпеки, а також не увімкнув аварійну світлову сигналізацію під час зупинки поліцейським, чим порушив п. 9.9.б ПДР.
За даним фактом на місці зупинення транспортного засобу поліцейським ВП №2 Червоноградського РВП ГУНП у Львівській області Белей В.М. було винесено постанову серії ЕНА №1502613 від 23.02.2024р., згідно якої гр. ОСОБА_1 було визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення за ч.2 ст.122 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу.
Згідно ст.122 ч.2 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам.
Згідно п.9.9.б. ПДР України аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі зупинки на вимогу поліцейського або внаслідок засліплення водія світлом фар.
Позивач у позовній заяві вказав, що таке формування змісту оскаржувано постанови проводилося на думку поліцейського та не підтверджено жодними доказами у справі.
Доказів порушення Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_1 під час зупинки працівниками поліції 23.02.2024 року, за яке б була передбачена відповідальність ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідачем не надано.
Враховуючи те, що матеріали справи не містять відзиву на позовну заяву та доказів на підтвердження вини позивача, тому досліджені судом докази у їх сукупності свідчать про відсутність доказів вчинення позивачем вказаного правопорушення.
Враховуючи презумпцію невинуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, саме на інспектора патрульної поліції покладений тягар доведеності наявності складу правопорушення належними та допустимими доказами, що у даному випадку не здійснено.
Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28 жовтня 2019 року в справі №161/7041/17, адміністративне провадження №К/9901/23913/18.
Стаття 62 Конституції України встановлює, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а).
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Стаття 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, у даній адміністративній справі не виконано обов'язку щодо доведення правомірності прийнятого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, не надано до суду належних доказів на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, та, зокрема, доказів вчинення позивачем відповідного адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Аналізуючи усі обставини по справі та досліджені докази, враховуючи те, що усі сумніви трактуються на користь позивача, суд дійшов висновку про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених у цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Згідно частини третьої статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №1502613 від 23.02.2024р. підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення - закриттю.
Виходячи із вищевикладеного, суд, оцінивши докази, надані сторонами у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Разом з цим, статтею 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч.1ст.139 КАС України, у разі задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вказані витрати повністю підтверджуються наявними у справі доказами, а саме: квитанцією від 06.03.2024 року з якої відомо про сплату судового збору за подачу позову в сумі 605,60грн.
На підставі викладеного, відповідно до статей 33,122,251,252,254,251, 256,258, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, керуючись статтями 9,77,134,139,241-246,286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №1502613 від 23.02.2024р. якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Справу про адміністративне правопорушення закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 605 (шістсот п'ять)грн. 60коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 08 серпня 2024 року.
Головуючий: Л. Ю. Фарина