Справа № 743/799/22 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/724/24
Категорія - кримінальна Доповідач ОСОБА_2
08 серпня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у письмовому провадженні кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_5 на ухвалу Чернігівського районного суду Чернігівської області від 18 липня 2024 року,
Оскаржуваною ухвалою місцевого суду продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.3 ст.311, ч.3 ст.28 ч.2 ст.317 КК України - до 16 вересня 2024 року включно. Суд вказав, що передбачені ст.177 КПК України ризики продовжують існувати, до спливу строку тримання ОСОБА_5 під вартою дане кримінальне провадження не завершено, відсутні підстави для заміни останньому раніше обраного запобіжного заходу на більш м'який, тому строк тримання під вартою обвинуваченому необхідно продовжити.
Не погоджуючись з рішенням суду, обвинувачений ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу місцевого суду та застосувати до нього запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою. Послався на те, що вказані у клопотанні прокурора ризики, не доведені та необґрунтовані. Вказав на відсутність обґрунтування неможливості застосування до нього більш м'яких запобіжних заходів.
Перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справи, на розгляді Чернігівського районного суду Чернігівської області знаходиться кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 11.06.2021 за №12021000000000772, по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.3 ст.311, ч.3 ст.28 ч.2 ст.317 КК України.
01.12.2021 о 23 год 42 хв ОСОБА_5 був затриманий, у порядку ст.208 КПК України, за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.3 ст.311, ч.3 ст.28 ч.2 ст.317 КК України.
02.12.2021 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України.
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 03.12.2021 до підозрюваного ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 31 січня 2022 року, який неодноразово продовжувався.
Крім того, на підставі ухвали Ріпкинського районного суду від 21 листопада 2022 року, до обвинуваченого ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 20 січня 2023 року, який неодноразово продовжувався, з переведенням останнього з ДУ «Київський слідчий ізолятор» до ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор».
Відповідно до ухвали Ріпкинського районного суду від 11 вересня 2023 року, продовжуючи ОСОБА_5 строк тримання під вартою до 14 листопада 2023 року, місцевий суд одночасно визначив обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 110 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб що становить 295 240 грн.
За змістом ч.3 ст.331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання, суд своєю ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання під вартою обвинуваченого, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Вирішуючи питання про доцільність продовження тримання під вартою ОСОБА_5 , місцевий суд зазначив, що останній обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.3 ст.311, ч.3 ст.28 ч.2 ст.317КК України, які відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів, за вчинення яких передбачене безальтернативне покарання у виді позбавлення волі; ураховуючи, що передбачені ст.177 КПК України ризики не зникли, судове провадження не завершене, зважаючи, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить належного виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків та не зможе запобігти вказаним ризикам, правильно дійшов висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою ОСОБА_5 .
Судом розглянуто можливість застосування більш м'яких запобіжних заходів, однак розцінено рівень наявних ризиків як такий, що перевищує межу, яка б дозволила застосування більш м'якого запобіжного заходу задля забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Посилання апелянта на необґрунтованість ризиків, вказаних у клопотанні прокурора, та на відсутність доказів, які обґрунтовують подальше тримання його під вартою, не можуть бути підставою для скасування ухвали суду та застосування щодо нього більш м'якого запобіжного заходу.
Дані про особу обвинуваченого не спростовують правильності висновків суду з урахуванням вищевказаних обставин.
Отже, продовжуючи строк тримання під вартою ОСОБА_5 , суд першої інстанції правильно зазначив, що вказані прокурором ризики не зменшились та визнав їх такими, що виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою, і на даний час вони виключають заміну запобіжного заходу, як про це просить обвинувачений.
Крім того, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення дійсно не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відтак, порушень місцевим судом під час розгляду справи вимог кримінального або кримінального процесуального закону, які б давали підставу для зміни або скасування судового рішення, колегією суддів не вбачається.
Керуючись ст.ст. 407, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 - залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського районного суду Чернігівської області від 18 липня 2024 року щодо нього - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4