08 серпня 2024 року м.Суми
Справа №587/1861/23
Номер провадження 22-ц/816/926/24
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Філонової Ю. О. , Рунова В. Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»
на рішення Сумського районного суду Сумської області від 08 січня 2024 року у складі судді Гончаренко Л.М., ухваленого в м. Суми,
в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У липні 2023 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»)звернулося до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_1 , мотивуючи позовні вимоги тим, що відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 20 лютого 2019 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 22 травня 2023 року утворилась заборгованість у розмірі 61 930 грн 74 коп., яка складається із: 50 080 грн 00 коп. - заборгованість за кредитом, 11 850 грн 74 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 0,00 грн - заборгованість за комісією, 0,00 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, яку позивач і просив стягнути на свою користь.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 08 січня 2024 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 32 044 грн 06 коп. та судовий збір сумі 1388 грн 70 коп.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог за тілом кредиту 18 035,94 грн та процентів у сумі 11 850,74 грн, ухваливши нове рішення, задовольнивши позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк»; судові витрати покласти на відповідача.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по кредиту.
Наголошує на тому, що заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті банку, складають договір про надання банківських послуг. А тому, на думку скаржника, відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, позаяк суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них.
Звертає увагу суду на те, що відповідач після отримання перевипущених карт здійснив дії щодо проведення їх активації, користувався перевипущеними картами, а також отримував кредитні кошти.
Наголошує на тому, що банком надано саме первинні бухгалтерські документи про видачу та сплату коштів за кредитним договором. Надана виписка по картковим рахункам та розрахунок заборгованості, на думку позивача, є належними та допустимими доказами по справі.
Відповідач не лише отримав кредитну картку, а й визнав укладення кредитного договору та погодився з його умовами, вчинивши дії, спрямовані на його виконання, зокрема на погашення заборгованості.
Вважає, що суд дійшов передчасних висновків про відмову в задоволенні позову та звільнив відповідача від відповідальності за укладеним договором з одних лише формальних міркувань.
Вважає, що не може бути взята до уваги позиція Великої Палати Верховного Суду, висловлена у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювалося відповідачем укладення чи неукладення кредитного договору, що свідчить про його згоду з усіма умовами цього договору. Заперечень щодо Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи, відповідачем не надано.
На думку позивача, розрахунок заборгованості відображає повноцінну інформацію щодо невиконання боржником обов'язків за кредитним договором. Крім того, згідно розрахунку заборгованості сума витрат кредитних коштів здійснених відповідачем, перевищує суму погашень.
Наголошує на тому, що суд в своєму рішенні не навів жодних правових підстав існування у відповідача права на користування коштами банку без сплати процентів. Факт сплати відповідачем платежів на погашення процентів ним не спростований, що в силу вимог ст. 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
На думку скаржника, якщо суд вважав, що розмір процентної ставки є непогодженим, то він мав враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 331/4560/19, від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18 (провадження № 61-19542св19).
Від відповідача відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надходив.
Рішення суду в частині стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 32 044,06 грн не оскаржується, а тому відповідно до приписів ч. 1 ст. 367 ЦПК України не переглядається.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що 20 лютого 2019 року відповідач підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розмір процентної ставки вказана заява не містить (а. с. 13-14).
29 квітня 2020 року відповідачем підписано паспорт споживчого кредиту (а.с. 15-17).
На підтвердження своїх вимог банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які відповідачем не підписані (а.с. 18-60).
Також позивачем було надано виписку з рахунку (а.с. 5-10), довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_2 (а.с. 11).
Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» відповідачу за кредитним договором було надано наступні кредитні картки №№ НОМЕР_1 (дата відкриття - 20 лютого 2019 року, термін дії - 10/22, тип картки - Карта Універсальна GOLD); 5167985500344510 (дата відкриття - 18 березня 2019 року, термін дії - 02/23, тип картки - Карта Універсальна); 4149629314997990 (дата відкриття - 29 квітня 2020 року, термін дії - 02/24, тип картки - Карта «Універсальна GOLD»), 5363542320013601 (дата відкриття - 29 січня 2021 року, термін дії - 04/24, тип картки - карта «Універсальна» GOLD з фото) (а.с. 12).
Відповідно до розрахунку банку, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 22 травня 2023 року становить 61 930 грн 74 коп., з яких: 50 080 грн 00 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 11 850 грн 74 коп. - заборгованість за простроченими процентами (а.с. 5-10).
Частково задовольняючи позов АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що за встановлення відсутності погодження у встановленій формі сторонами кредитного договору його істотних умов, банк має право на повернення фактично отриманої, але не повернутої суми кредитних коштів, розмір якої згідно розрахунку суду становить 32 044,06 грн.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду узгоджуються з вимогами закону та матеріалами справи.
Відповідно до частин 1 і 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги.
Банк при зверненні до суду з даним позовом в підтвердження своїх вимог посилається, зокрема на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як частину укладеного між сторонами кредитного договору.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд першої інстанції обґрунтовано врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Зокрема, встановивши обставини того, що в Анкеті-заяві позичальника від 20 лютого 2019 року процентна ставка не зазначена, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів, оскільки позивач не довів, а матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов, на які послався банк як на підставу для задоволення позову, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, а також те, що вказані документи взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.
Таким чином, враховуючи, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача та ним не визнаються, їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 20 лютого 2019 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена зокрема у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Стосовно тверджень скаржника, що у разі, якщо суд вважав розмір процентної ставки непогодженим, то в такому разі підлягала застосуванню ст. 1048 ЦК України, якою встановлено розмір процентів на рівні облікової ставки НБУ, слід зазначити наступне.
До основних засад (принципів) цивільного судочинства належить диспозитивність.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Колегія суддів зауважує, що позивачем вимог про стягнення процентів відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України на рівні облікової ставки НБУ в даній справі не заявлялося.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо відсутності підстав для стягнення процентів за користування кредитними коштами.
Стосовно стягнення заборгованості за тілом кредиту, колегія суддів зазначає наступне.
Банк при зверненні до суду з даним позовом, ставив питання, зокрема про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 50 080 грн 00 коп.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що банк погашав проценти за рахунок тіла кредиту (4-та колонка розрахунку заборгованості). Вказане не відповідає суті кредитних правовідносин, оскільки проценти за своєю суттю є платою за користування кредитними коштами. Отже, банк безпідставно збільшив тіло кредиту за рахунок процентів.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за встановлення відсутності погодження у встановленій формі сторонами кредитного договору його істотних умов, банк має право на повернення фактично отриманої, але не повернутої суми кредитних коштів, у розмірі 32 044,06 грн.
Таким чином доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375; 381-382 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Сумського районного суду Сумської області від 08 січня 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: Ю. О. Філонова
В. Ю. Рунов