Номер провадження: 11-сс/813/1122/24
Справа № 947/20400/24 1-кс/947/8797/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
24.07.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
підозрюваної ОСОБА_7 та її захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 та прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Київського райсуду м. Одеси від 09.07.2024, якою в межах к/п № 12022160000000495 від 15.07.2022 відносно:
ОСОБА_7 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Одесі, громадянки України, з вищою освітою, заміжньої, яка працювала на момент інкримінованих дій на посаді заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській обл. Південного міжрегіонального управління МЮ, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
- підозрюваної у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України застосований запобіжний захід у виді нічного домашнього арешту
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Зазначеною ухвалою слідчого судді було відмовлено у задоволенні клопотання т.в.о. старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській обл. ОСОБА_9 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою та був застосований запобіжний захід у виді нічного домашнього арешту із покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України до 11.08.2024 відносно ОСОБА_7 , підозрюваної у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.
Обґрунтовуючи ухвалу, слідчий суддя зазначив, що органом досудового розслідування доведена наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_7 , однак зазначив, що інтенсивність ризиків не має того ступеню, який би давав підстави вважати тримання під вартою єдино можливим запобіжним заходом для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваної.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
Не погодившись із оскаржуваною ухвалою, захисник ОСОБА_8 подав апеляційної скарги, в якій вказує на те, що вона є необґрунтованою з таких підстав:
-клопотання про застосування запобіжного заходу було вручено ОСОБА_7 разом із повідомленням про підозру у зупиненому кримінальному провадженні, оскільки після постанови слідчого про зупинення досудового розслідування від 05.08.2022 постанова про його відновлення не виносилась. У подальшому було встановлено наявність такої постанови від 01.07.2024, однак доказів того, що така постанова була винесена саме 01.07.2024 прокурором не надано;
- клопотання слідчого було розглянуто з порушенням строків, передбачених ст. 186 КПК України;
- підозра ОСОБА_7 ґрунтується на порушенні п. 3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про визнання таким що втратив чинність Закон України «Про перелік об?єктів права державної власності що не підлягають приватизації», який набрав чинності 20.10.2019, яким забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо об?єктів права державної власності. Відповідно до Ухвали Великої Палати Конституційного суду України від 16.05.2024 справа № 1-28/2020 (460/20) за Конституційним поданням Верховного суду щодо відповідності Конституції України п. 3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про визнання таким що втратив чинність Закон України «Про перелік об?єктів права державної власності що не підлягають приватизації», який набрав чинності 20 жовтня 2019 року, яким забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо об?єктів права державної власності, встановлено наступне «Обмеження, що були встановлені оспорюваними приписами Закону №145 діяли протягом трьох років із дня набрання чинності Законом № 145 (про що було зазначено в оспорюваних приписах Закону № 145). Строк дії сказаних обмежень сплинув 20.10.2022 року. Відтак, кримінальне провадження підлягає закриттю на підставі п.4-1) ч.1 ст. 284 КПК України.
- ОСОБА_7 перебувала з сином під тимчасовим захистом ЄС, однак коли дізналася про те, що перебуває у розшуку повернулася до України 29.06.2024, добровільно з'явилася до суду та до органу досудового розслідування. Заявлені стороною обвинувачення ризики необґрунтовані, вона не має змоги змінити вже надані свідком ОСОБА_10 пояснення, не має наміру перешкоджати органу досудового розслідування, водночас доказів зворотного матеріали провадження не містять.
За таких обставин, захисник ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу слідчого судді від 09.07.2024 та постановити нову ухвалу, якою відмовити слідчому у задоволенні клопотання.
Прокурор ОСОБА_6 в апеляційній скарзі вказує на те, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою з огляду на обґрунтованість підозри та наявність у вказаному провадженні ризиків, передбачених п.п. 1-4 ч. 1 ст. 177 КПК України, існування яких обумовлено тим, що ОСОБА_7 не з'являлася на виклики слідчого, може впливати на свідка ОСОБА_10 та на інших свідків, місцезнаходження яких наразі не встановлено.
Таким чином, прокурор ОСОБА_11 просить скасувати ухвалу слідчого судді Київського райсуду м. Одеси від 09.07.2024 та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання слідчого та застосувати відносно підозрюваної ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви апеляційного суду.
Частина 1 ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Разом з тим, ч. 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерело права.
Так, відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21.04.2011, заява №42310/04, суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Як вбачається зі змісту клопотання слідчого, в ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_7 працюючи на посаді заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 909/к «Про призначення» від 02.03.2020, будучи службовою особою, у період з 24.03.2020 по 26.06.2020, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3 , за місцем розташування адміністративної будівлі відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, неналежно виконуючи свої посадові обов'язки, хоча мала реальну можливість виконати їх належним чином, діючи безвідповідально та самовпевнено, розраховуючи, що внаслідок неналежного виконання нею своїх службових обов'язків не буде завдано шкоду державним інтересам, в порушення вимог п.4 розділу ІІ «Порядку реалізації арештованого майна» затвердженого наказом Міністерства юстиції України №2831/5 від 29.09.2016 року (далі - Порядок), ч. 5 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», частини 3 Розділу III Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», ч. 9 ст. 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», ч. 2 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», не зважаючи на наявність встановленої законом заборони щодо проведення виконавчих дій відносно об'єкту права державної власності, не перевірила належним чином встановлені законодавчі заборони, щодо примусової реалізації майна боржника ДП «Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів», не здійснивши належний контроль, не забезпечила підпорядкованими працівниками відділу виконання покладених на них повноважень, спрямованих на перевірку належним чином встановлених законодавчих заборон, щодо примусової реалізації майна боржника ДП «Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів», хоча зобов'язана була це зробити, а у разі, якщо документи суперечать вимогам закону, своєю постановою зобов'язана була скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, або зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому Законом «Про виконавче провадження», підписала надану їй заявку щодо передачі на реалізацію арештованого майна, а саме: виробничого будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, загальною площею 3026 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 .
Далі, ОСОБА_7 , продовжуючи неналежно виконувати свої посадові обов'язки, хоча мала реальну можливість виконати їх належним чином, передала підписану нею заявку (щодо передачі на реалізацію арештованого майна) до Одеської філії ДП «СЕТАМ» для внесення інформації про проведення електронного аукціону до системи ДП «СЕТАМ» і затвердила акт про проведені електроні торги при примусовому виконані виконавчого провадження № 61300334, який був складений головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління МЮ (м.Одеса) ОСОБА_12 , внаслідок чого було неправомірно реалізовано в процедурі виконавчого провадження на електронних торгах належний державі Україна в особі Міністерства інфраструктури України виробничий будинок з господарськими будівлями і спорудами, загальною площею 3026 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 , який був закріплений на праві господарського відання за ДП «Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів», що спричинило тяжкі наслідки у вигляді вибуття із власності держави Україна в особі Міністерства інфраструктури України вищезазначеної будівлі ринковою вартістю 59 717 тис. грн (п'ятдесят дев'ять мільйонів сімсот сімнадцять тисяч гривень).
Обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй злочину підтверджується протоколом допиту свідка ОСОБА_10 , який пояснив, що ОСОБА_7 всупереч вимогам, частини 3 Розділу III Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», звернула стягнення на виробничий будинок з господарськими будівлями і спорудами, загальною площею 3026 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 ; протоколом тимчасового доступу до речей і документів, відповідно до якого було отримано тимчасовий доступ та вилучено документи з к/п №42020160000000766 від 02.09.2020; протоколом огляду, яким було оглянуто документи, тимчасовий доступ до яких було отримано з матеріалів к/п №42020160000000766 від 02.09.2020; протоколом допиту представника потерпілого ОСОБА_13 ; висновком судової оціночно - будівельної експертизи, згідно якого встановлено, що ринкова вартість виробничого будинку з господарськими будівлями і спорудами, загальною площею 3026 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 , станом на 24.04.2020 становить 59 717 тис. грн.; висновком почеркознавчої експертизи, згідно якого встановлено, що підпис від імені ОСОБА_7 у документі «заявка щодо передачі на реалізацію арештованого майна №10.03-3132/В-7 від 24.03.2020» виконаний ОСОБА_7 .
На підставі аналізу матеріалів провадження, колегія суддів погоджується із висновками слідчого судді відносно того, що стороною обвинувачення дотримано вимогу розумної підозри, оскільки наявні на даний час докази у кримінальному провадженні свідчать про об'єктивний зв'язок підозрюваної ОСОБА_7 із вчиненням злочину, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України та виправдовують необхідність подальшого розслідування у цьому провадження з метою дотримання імперативних завдань кримінального провадження.
Надаючи оцінку доводам захисника відносно того, що підозра ґрунтується на порушенні п. 3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про визнання таким що втратив чинність Закон України «Про перелік об?єктів права державної власності що не підлягають приватизації», який набрав чинності 20.10.2019, апеляційний суд зауважує, що слідчий суддя на цьому етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.
Окрім того, стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку.
В той же час, сторона захисту не позбавлена можливості окремо оскаржити повідомлення про підозру.
Апеляційний суд приймає до уваги доводи захисника відносно того, що клопотання слідчого було розглянуто з порушенням строків, передбачених ст. 186 КПК України, в той же час зауважує, що з огляду наіснуючі складні умови здійснення правосуддя під час дії воєнного стану на території України та недостатню укомплектованість судів, колегія суддів вважає, що зазначене порушення не є безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали та вочевидь жодним чином не свідчить про відсутність підстав для застосування відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу.
Що стосується ризиків у вказаному провадженні, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваної ухвали, слідчий суддя прийшов до висновку про те, що органом досудового розслідування не доведено, що менш суворий запобіжний захід ніж тримання під вартою не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваної.
Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Апеляційний суд погоджується з доводами прокурора відносно того, що підозра ОСОБА_14 на даному етапі досудового розслідування є обґрунтованою, в той де час зауважує, що відповідно до усталеної практики ЄСПЛ сама по собі тяжкість кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа не є підставою для обрання виключного запобіжного заходу.
Водночас, відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що висновки про наявність ризиків та неможливість запобігання їм шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухиляння від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Апеляційний суд враховує, що підозрювана ОСОБА_7 з'явилася за першим викликом до апеляційного суду для розгляду апеляційної скарги прокурора, в якій порушується питання про погіршення її становища.
Більш того, колегія суддів зауважує, що запобіжний захід не є покаранням за злочин. Його мета - забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваної або обвинуваченої особи.
Що стосується аргументів прокурора відносно того, що ОСОБА_7 не з'являлася на виклики слідчого, апеляційний суд враховує, що вона перебувала з сином під тимчасовим захистом ЄС, однак коли дізналася про те, що перебуває у розшуку повернулася до України.
Посилання прокурора на те, що ОСОБА_7 може впливати на свідків, місцезнаходження яких наразі не встановлено фактично є припущеннями, оскільки доказів того, що ОСОБА_7 протягом дії запобіжного заходу у виді домашнього арешту вчинила дії, які перелічені у ст. 177 КПК України матеріали, надані апеляційному суду, не містять та прокурором не надані.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що під час апеляційного розгляду прокурор не надав суду доказів, які б вказували на те, що застосований до підозрюваної запобіжний захід у виді домашнього арешту, не забезпечує достатнім чином виконання покладених на неї обов'язків.
Отже, апеляційний суд вважає, що з огляду на наявність обґрунтованої підозри, заявлені органом досудового розслідування ризики повністю не виключаються, водночас для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваної ОСОБА_7 та виконання імперативних завдань кримінального провадження буде достатнім застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту.
Відповідно до приписів п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
За таких обставин, на переконання апеляційного суду, запобіжний захід у виді домашнього арешту є необхідним достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваної ОСОБА_7 у зв'язку з чим не вбачає підстав задоволення апеляційних скарг як прокурора так і захисника.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 182, 183, 370, 403, 405, 407, 419, 422, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 , в інтересах підозрюваної ОСОБА_7 та прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 09.07.2024, якою в межах к/п №12022160000000495 від 15.07.2022 відносно ОСОБА_7 , підозрюваної у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України застосовано запобіжний захід у виді нічного домашнього арешту - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4