Справа № 127/38548/23
Провадження № 22-ц/801/1415/2024
Категорія: 10
Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В.
Доповідач:Рибчинський В. П.
07 серпня 2024 рокуСправа № 127/38548/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати
у цивільних справах:
судді-доповідача Рибчинського В.П.,
суддів Голоти Л.О., Медвецького С.К.,
за участі секретаря судового засідання Кобенди Ю.О., представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Стьоба Юрій Миколайович, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 квітня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Вінницької міської ради про визнання права власності за набувальною давністю,
Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю та просила визнати за нею право власності на частку квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю, оскільки вона добросовісно, відкрито, безперервно володіє вказаним нерухомим майном вже понад десять років.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 квітня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Вінницької міської ради про визнання права власності за набувальною давністю залишено без задоволення.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_2 -адвокат Стьоба Ю.М. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що у даному випадку існує повна сукупність обставин, зазначених у ст. 344 ЦК України, однак суд першої інстанції їх до уваги не взяв.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка учасників справи, які належним чином повідомленні про місце, час та дату судового засідання, не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).
Згідно з ч. 1-3,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованими. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення суду першої інстанції відповідає.
Судом встановлено, що Квартира АДРЕСА_2 на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 08.04.1994 року належала у рівних частках (по 1/3) ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 (а.с. 15).
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 03.04.1995 року (а.с. 42).
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 01.11.2005 року (а.с. 41).
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були подружжям, що підтверджується повторним Свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 26.04.1996 року (а.с. 43).
ОСОБА_5 як спадкоємиця за законом першої черги (дружина) прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК України, однак не оформила своїх спадкових прав.
Отже, на день смерті ОСОБА_5 їй належала (1/3 +1/6) частка квартири АДРЕСА_2 .
Як вбачається із Заповіту, посвідченого 27.08.2003 року державним нотаріусом Першої вінницької вінницької державної нотаріальної контори Терещенко В.В. за реєстровим № 5-2599, ОСОБА_5 заповіла все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_6 .
Позивач змінила прізвище зі « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 », що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 від 15.10.2022 року (а.с. 19).
Позивач ОСОБА_9 є власницею частки квартири АДРЕСА_2 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 12.05.2006 року державним нотаріусом Першої Вінницької державної нотаріальної контори Нідзельської І.Є. за реєстровим № 1-653 (а.с. 16-18).
Позивач ОСОБА_2 не є спадкоємцем ОСОБА_4 ні за законом, ні за заповітом.
Відповідач ОСОБА_3 є власником 1/3 частки частки квартири АДРЕСА_2 на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 08.04.1994 року (а.с. 15) та спадкоємцем за законом (сином) після смерті ОСОБА_4 .
Як вбачається з повідомлення Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 06.03.2024 року № 563-28.28-28, актовий запис про смерть ОСОБА_3 відсутній (а.с. 77).
Відповідачем Вінницькою міською радою як органом місцевого самоврядування процедура визнання спадщини (частини спадщини - 1/6 частки квартири АДРЕСА_2 ) ОСОБА_4 відумерлою відповідно до ст. 1277 ЦК України та ст.334-338 ЦПК України на час розгляду справи судом не ініціювалася.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що на переконання суду, усі ознаки (умови) набувальної давності у спірних правовідносинах не мають місця з огляду на відсутність добросовісності володіння позивачем ОСОБА_2 спірним нерухомим майном (квартирою), оскільки вона не могла не знати, що 1/3 частка квартири належить відповідачеві ОСОБА_3 , а неуспадкована 1/6 частка квартири належала спадкодавцеві ОСОБА_4 ; позивач ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем, а відкритість і безперервність користування нею спірним нерухомим майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами набувальної давності, передбаченими ст. 344 ЦК України.
Таким чином, місцевий суд дійшов висновку , що у задоволенні позову належить відмовити.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Тобто йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), але не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б із ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому, право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Верховного Суду у цій справі наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому, безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) не знайшла підстав для відступу від наведених вище висновків, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем, і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347св22), від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20 (провадження № 61-5539св23) та від 27 березня 2024 року у справі № 462/2756/18 (провадження № 61-15779св20).
Враховуючи наведене, суд першої інстанції, належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, зокрема, позивач не є добросовісним набувачем спірної квартири, оскільки їй було відомо, що власником частки квартири є ОСОБА_3 , а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно користуватися та розпоряджатися спірною квартирою, колегія суддів зазначає, що для визнання добросовісності заволодіння майном позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Оскільки ОСОБА_3 не відмовлявся від своєї частки майна, що в повній мірі виключає можливість набуття позивачем права власності на спірну квартиру за набувальною давністю, таким чином суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з висновком якого погоджується й апеляційний суд.
Доводи апеляційної скарги правильних висновків місцевого суду не спростовують, відтак підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.
За таких обставин, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 379, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Стьоба Юрій Миколайович, залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 07 серпня 2024 року.
Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський
Судді: Л.О. Голота
С.К. Медвецький