Справа № 206/4066/24
Провадження № 1-кс/206/842/24
07 серпня 2024 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
слідчого судді ОСОБА_1 ,
при секретареві ОСОБА_2 ,
розглянувши у судовому засіданні клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Луганській області капітана поліції ОСОБА_3 , погодженого прокурором обласної прокуратури ОСОБА_4 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження №12023130000003508 від 22 листопада 2023 року відносно підозрюваного ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України,
за участю:
прокурора - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
До Самарського районного суду м. Дніпропетровська надійшло клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 .
Клопотання обґрунтовано тим, що 24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Положеннями статей 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов'язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Луганська область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
Згідно з вимогами ст. ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Упродовж 2013 року у зв'язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва Збройних Сил РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які розцінені представниками влади і Збройних Сил РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України - в АДРЕСА_1 .
Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та Збройних Сил РФ вирішили досягти шляхом ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців Збройних Сил РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АДРЕСА_1 , а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та Російської Федерації, створення і фінансування незаконних збройних формувань та вчинення інших злочинів.
При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної недоторканості України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації (далі - ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб Збройних Сил РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося для досягнення військово-політичних цілей РФ, що на думку співучасників були прямо пов'язані із необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АДРЕСА_1 та південно-східних регіонів України, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
Вказаний план у повній мірі відповідав та був розроблений з урахуванням принципів та підходів, викладених у виступі начальника ГШ ЗС РФ ОСОБА_7 перед Академією військових наук РФ з доповіддю про гібридну війну в лютому 2013 року, яка у подальшому отримала назву «доктрина Герасимова», де зазначалося, що з метою досягнення цілей повинна надаватися перевага невоєнним заходам (політичним, економічним, інформаційним, гуманітарним), які застосовуються з використанням протестного потенціалу населення, інформаційним протиборством та воєнним заходам прихованого характеру.
У подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами РФ і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, направлених на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості РФ на світовій арені, представники влади та Збройних Сил РФ, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.
Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів РФ здійснювалось викривлення подій Революції Гідності, вказувалося на хибність європейського вектору розвитку зовнішніх відносин України. При цьому шляхом перекручування, постійного нав'язування хибного тлумачення, компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян РФ і місцевих мешканців південно-східних регіонів України щодо дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники радикально націоналістичних поглядів, учасники національно-визвольного руху середини ХХ століття (ОУН, УПА) - як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалась їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.
Одночасно за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України ( АДРЕСА_1 та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності, пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.
Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та Збройних Сил РФ серед інших територій України, які були об'єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту Російської Федерації (далі - ЧФ РФ), що сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ Збройних Сил РФ поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому її ведення проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати з території півострова Крим.
Також, представниками влади і Збройних Сил РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на іншій території держави.
У березні - квітні 2014 року в м. Луганськ та інших населених пунктах Луганської області розпочалася збройна агресія Російської Федерації шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, направленої на окупацію Луганської області та порушення територіальної цілісності України.
В окремих містах та районах Луганської області всупереч законодавству України 11.05.2014 проведено незаконний референдум з питання «Про підтримку акту про державну самостійність Луганської народної республіки», за результатами якого 12.05.2014 проголошено створення незаконного псевдодержавного утворення «Луганська народна республіка» (далі - «ЛНР»).
З метою забезпечення діяльності самопроголошеної «ЛНР» представниками Російської Федерації з числа своїх громадян та місцевого населення Луганської області сформовані підрозділи політичного (так звані «органи державної влади «ЛНР») та силового блоків (до складу яких увійшли представники так званих правоохоронних органів та незаконних збройних формувань), які мали стабільний склад лідерів, підтримували між собою тісні стосунки, забезпечували централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організації, а також розробили план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
В результаті вищезазначених подій значна кількість території та населених пунктів Луганської області протягом квітня-вересня 2014 року опинилась під контролем регулярних з'єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, Російської Федерації на території Луганської області так званої «ЛНР», які Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018, Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17.03.2015 та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-VII від 16.09.2014 визнані тимчасово окупованими територіями, а органи державної та місцевої влади України та бюджетні установи, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 07.11.2014, припинили свою діяльність на вказаних територіях та переміщені на підконтрольну органам державної влади України територію.
19.02.2022 керівництвом РФ в умовах триваючого міжнародного збройного конфлікту в порушення положень ст. 51 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, ст. 23 Гаазької конвенції про закони та звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, Загальної декларації про права людини, ст. 36 Конвенції про права дитини, Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ст. ст. 30, 30-1 Закону України «Про охорону дитинства» на тимчасово окупованій території Луганської області оголошено примусову загальну мобілізацію громадян України, які мешкають на тимчасово окупованій території Луганської області, в тому числі неповнолітніх, для участі у військових діях, спрямованих проти держави Україна.
Всупереч вказаним нормам міжнародного гуманітарного права президент Російської Федерації (далі - РФ) ОСОБА_8 , а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію України.
Так, 24.02.2022, на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці Збройних Сил Російської Федерації, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглась на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснила збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин вказаної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
Указом Президента України від 24.02.2022 за № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України.
У подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжувався Указами Президента України (№ 133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024, № 271/2024 від 06.05.2024) із затвердженням відповідними Законами України.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - Перелік), затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 № 309 (зі змінами, затвердженими Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 31.05.2023 № 152 «Про затвердження Змін до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією») АДРЕСА_2 , починаючи з 07.04.2014, є тимчасово окупованою територією України.
Так, ОСОБА_5 будучи громадянином України перебуваючи в м. Антрацит, Луганської області, діючи умисно, протиправно, достеменно знаючи про те, що окупаційні війська, так званої Луганської Народної Республіки, є незаконними і провадять свою діяльність на території України всупереч нормам чинного законодавства України та міжнародних договорів, 09.03.2023 (більш точний час органами досудового розслідування не встановлено) при невстановлених органом досудового слідства обставинах, під час воєнного стану, маючи злочинний умисел, спрямований на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, добровільно зайняв посаду мовою оригіналу «начальника отдела Министерства внутренних дел России «Антрацитовский» Луганської Народної Республіки в незаконному правоохоронному органі мовою оригіналу «Министерстве внутренних дел России», створеному на тимчасово окупованій території Луганської області.
Органом досудового розслідування вказані дії ОСОБА_5 , які виразились в добровільному зайнятті громадянином України посади в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, кваліфікуються за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Прокурор ОСОБА_4 в судовому засіданні клопотання підтримав в повному обсязі з наведених у ньому підстав.
Захисник ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання з тих підстав, що підозрюваному ОСОБА_5 взагалі невідомо про дане кримінальне провадження та його не було належним чином повідомлено про необхідність явки до органу досудового розслідування.
Вислухавши доводи прокурора та пояснення захисника, дослідивши надані стороною обвинувачення письмові матеріали до клопотання, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
В провадженні ГУНП в Луганській області знаходиться кримінальне провадження №12023130000003508 від 22 листопада 2023 року за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 7 ст. 111-1 КК України.
30 липня 2024 року ОСОБА_5 вручено повідомлено про підозру в порядку ст. ст. 111, 135, 278 КПК України шляхом опублікування повідомлення про підозру на веб-сайті Офісу Генерального прокурора та в газеті «Урядовий кур'єр» № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) від ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження.
05 серпня 2024 року постановою старшого слідчого відділу СУ ГУНП в Луганській області ОСОБА_3 підозрюваного ОСОБА_5 оголошено у розшук.
Відповідно до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджені наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 № 309, зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 23.12.2022 за № 1668/39004, вся територія Луганського району тимчасово окупована з 07.04.2014.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
У силу ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами докази наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на які вказує слідчий; а також недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання зазначених у клопотанні ризиків.
Дослідивши матеріали клопотання вважаю, що наявність обґрунтованої підозри підтверджується зібраними під час проведення досудового розслідування та дослідженими в судовому засіданні матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.
Клопотання та матеріали, надані слідчим дійсно свідчать про реальне існування ризиків, передбачених п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена за ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Так, існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України підтверджується, зокрема, тяжкістю покарання, що загрожує ОСОБА_5 у разі визнання його винуватою у кримінальному правопорушенні, в якому він підозрюється, вагомість наявних достатніх доказів про вчинення підозрюваною кримінального правопорушення, спосіб вчинення злочину, а саме те, що він здійснює обов'язки у підрозділі не передбаченого законом збройного формування так званої «народної міліції ЛНР», що входить до складу «ЛНР» та підпорядковується окупаційній адміністрації Російської Федерації, які направлені на вчинення збройного супротиву Збройним Силам України та іншим правоохоронним органам України з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що з великою часткою ймовірності спонукатиме його до втечі у разі обрання більш м'якого запобіжного заходу.
Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2011 року зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, підтверджується, зокрема, тим, що ОСОБА_5 тривалий час приймав участь у добровільному зайнятті громадянином України посади в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, та продовжує брати участь у діяльності не передбачених законом збройних формувань, що має наслідком подальшого вчинення злочину, передбаченому ч. 7 ст. 111-1 КК України, а також інших злочинів проти основ національної безпеки України та інші злочини проти громадян України.
Слідчий суддя, окрім цього, враховує характер кримінального правопорушення, яке має високий ступінь суспільної небезпеки, зумовленої наслідками не лише для конкретної особи, а й для суспільства в цілому, практику Європейського суду з прав людини - п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Розумність тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно. Вона має оцінюватись в кожному окремому випадку в залежності від особливостей конкретної справи та причин, про які йдеться у рішеннях національних судів. Тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011).
Слідчим суддею встановлено, що запобігання ризикам переховування підозрюваного від органів досудового розслідування, вчинення нових злочинів становить суспільний інтерес. Цей інтерес має превалююче значення та виправдовує обрання підозрюваній запобіжний захід саме у вигляді тримання під вартою.
Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України, слідчий суддя розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Той факт, що підозрювана ОСОБА_5 перебуває на тимчасово окупованій території України підтверджується показами свідків та протоколами огляду.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України тримання під вартою є одним з різновидів запобіжних заходів.
Згідно з ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя приходить до обґрунтованого висновку, що в даному випадку прокурором доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також наявність достатніх підстав вважати, що підозрюваний ОСОБА_5 дійсно перебуває на тимчасово окупованій території України, а тому клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України, підлягає задоволенню.
Обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки по справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Керуючись ст. ст. 176-178, 183, 193-194, 196, 205-206, 369-372 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Луганській області капітана поліції ОСОБА_3 , погодженого прокурором обласної прокуратури ОСОБА_4 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження №12023130000003508 від 22 листопада 2023 року відносно підозрюваного ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України - задовольнити.
Обрати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
На підставі ч. 6 ст. 193 КПК України розглянути питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою після затримання підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не пізніше як через сорок вісім годин з часу його доставки до місця кримінального провадження.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1