ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 39/19604.10.10
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Бус"
до Комунального підприємства "Київпастранс" в особі філії -Автобусний парк № 4 Комунального підприємства "Київпастранс"
про стягнення 32520,24 грн.
Суддя Гумега О.В.
Представники :
Від позивача Чередниченко В.А. -представник за довіреністю № 11 від 10.06.2010 р.
Від відповідача не з”явились
Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Бус" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київпастранс" в особі філії -Автобусний парк № 4 Комунального підприємства "Київпастранс" про стягнення 32520,24 грн. заборгованості на підставі Договору купівлі -продажу № 05 від 11.01.2010 р., з яких: 30607,80 грн. основного боргу, 122,43 грн. інфляційних нарахувань, 308,79 грн. 3% річних та 1481,22 грн. пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2010 р. порушено провадження у справі № 39/196 та призначено справу до розгляду на 20.09.2010 р. о 11:10 год.
16.09.2010 р. позивач через відділ діловодства суду подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти № 19/09 від 16.09.2010 р., а також лист -повідомлення суду № 20/09 від 16.09.2010 р., відповідно до якого просив викликати в судове засідання директора філії відповідача - Автобусний парк № 4 Комунального підприємства "Київпастранс" п. Аскіс Євгена.
Представник позивача в судовому засіданні 20.09.2010 р. подав документи на виконання вимог ухвали суду від 30.08.2010 р., зокрема: належним чином засвідчені копії довіреностей, доданих до позовної заяви, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб -підприємців щодо відповідача станом на 09.09.2010 р., повідомлення Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації № 24-1314 від 09.09.2010 р. про те, що ТОВ "Авто-Бус" (код ЄДРПОУ 32528796) зареєстровано в Оболонському районі м. Києва за № 11277 від 25.06.2003 р., а також довідки про банківські рахунки позивача. В іншій частині вимоги ухвали суду від 30.08.2010 р. позивачем не виконані.
Представник відповідача в судове засідання 20.09.2010 р. не з"явився, вимоги ухвали суду від 30.08.2010 р. не виконав, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому порядку.
В судовому засіданні 20.09.2010 р. судом розглянуто подану позивачем заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти № 19/09 від 16.09.2010 р.
Приписами ст. 66 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд за заявою сторони має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Відповідно до п. 3 РозЧяснення президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 р. № 02-5/611 “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент предЧявлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Згідно п. 1.1 Роз'яснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 “Про деякі питання практики застосування забезпечення позову”у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможній такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Згідно вищезазначеного Роз'яснення від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 у випадку звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог передбачених ст. 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не надано суду належних доказів, також з матеріалів позовної заяви судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, держави. Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Позивачем не представлено доказів, які б свідчили, що відповідач має намір закрити вказаний у заяві поточний рахунок, на якому знаходяться грошові кошти (або будь -які інші рахунки відповідача), на які позивач просить накласти арешт.
Фактично позивач обґрунтовує необхідність вжиття заходів до забезпечення позову з огляду на сам факт подачі позовної заяви та відповідним періодом розгляду справи, а рівно власними ймовірними припущеннями про те, що грошові кошти, які є у відповідача на момент пред”явлення позову до останнього, можуть бути переміщені на інший рахунок або зняті з вказаного позивачем рахунку на момент виконання рішення.
Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову: з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні зазначеної відповідності суд враховує, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також бере до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном може призвести до незворотних наслідків.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що накладення арешту на грошові кошти відповідача, може унеможливити подальшу господарську діяльність даного господарюючого суб'єкта, а тому суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2010 р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 04.10.2010 о 10:50 год.
Представник позивача в судовому засіданні 04.10.2010 р. надав на виконання вимог ухвали суду від 20.09.2010 р. надав витяг з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України станом на 01.10.2010 р. стосовно філії відповідача - Автобусний парк № 4 Комунального підприємства “Київпастранс” та копію положення Автобусного парку № 4.
Представник відповідача в судове засідання 04.10.2010 р. не з»явився, вимоги ухвал суду від 30.08.2010 р. та від 20.09.2010 р. не виконав.
Відповідач також не направив в судове засідання 04.10.2010 р. директора філії - Автобусний парк № 4 Комунального підприємства "Київпастранс" п. Аскіс Євгена.
Поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва № 39/196 від 20.09.2010 р. було направлене відповідачу та його філії за адресами, вказаними у позовній заяві, та які відповідають адресі місцезнаходження відповідача згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серія АД № 851161 станом на 09.09.2010 р. та адресі місцезнаходження філії відповідача згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серія АД № 853014 станом на 01.10.2010 р.
Наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення свідчать про отримання 23.09.2010 р. уповноваженими представниками відповідача та філії відповідача ухвали суду від 20.09.2010 р.
За наведених обставин вважається, що ухвала суду від 20.09.2010 р. вручена відповідачу та філії відповідача належним чином.
Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судовому засіданні 04.10.2010 р. від останнього до суду не надходило.
Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез»явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.
За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 04.10.2010 р. та за відсутністю відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.
Представник позивача в судовому засіданні 04.10.2010 р. надав усні пояснення щодо підстав, відповідно до яких заявлено позов, позовні вимоги підтримав повністю.
Згідно ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем не подано.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 04.10.2010 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва
11.01.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто-Бус»(позивач, Постачальник) та Автобусним парком № 4 Комунального підприємства "Київпастранс" (Покупець) в особі директора Асніс Є.Ю., який діяв на підставі Положення про Автобусний парк № 4 та довіреності, було укладено Договір купівлі - продажу № 05 (надалі -Договір).
Згідно п. 1.2 Положення про Автобусний парк № 4 Автопарк є філією Комунального підприємства "Київпастранс" (далі -Підприємство) та здійснює свою діяльність в межах прав, наданих йому Підприємством відповідно до цього Положення.
Пунктом 1.3 наведеного Положення визначено, що згідно з метою і предметом своєї діяльності Автопарк вправі від імені підприємства укладати договори та інші цивільно -правові угоди з підприємствами, установами, організаціями, іншими суб»єктами підприємницької діяльності в межах повноважень, передбачених цим Положенням. Автопарк несе відповідальність за своїми зобов»язаннями обіговими коштами, а при їх недостатності, відповідальність по зобов»язанням Автопарку несу Підприємство (п. 1.4 Положення).
Оскільки Автопарк не є юридичною особою, що підтверджується п. 4.1 Положення, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серія АД № 853014 станом на 01.10.2010 р. стосовно Автобусного парку № 4, стороною у справі , відповідачем, є юридична особа - Комунальне підприємство "Київпастранс", від імені якого діяв Автопарк при укладенні з позивачем Договору купівлі - продажу № 05 від 11.01.2010 р. При цьому суд враховує, що представник відповідача в судове засідання не з»явився, наявність повноважень у філії - Автобусного парку № 4 Комунального підприємства "Київпастранс" щодо укладення спірного договору не спростував.
Згідно умов п. 1.1 ст. 1 Договору Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, передбачених Договором, поставити та передати у власність Покупця запасні частини, вузли та агрегати до автомобілів, авто-хімію та супутні товари до автомобілів (надалі -Товар), в комплектності згідно Додатків до Договору (видаткові накладні, рахунки - фактури), а Покупець зобов'язується прийняти Товар та сплатити вартість поставленого Товару у відповідності з вимогами статті 2 Договору, а саме:
Платіж виконується Покупцем у національній валюті України. Оплата здіснюється Покупцем у безготівковій формі шляхом прямого перерахування грошових коштів на поточний рахуноки Постачальника, за реквізитами, що вказані в ст.9 «Юридичні та банківські реквізити сторін « цього Договору (п. 2.1 ст. 2 Договору);
Покупець перераховує на поточний рахунок Постачальника не пізніше 25-ти банківських днів з моменту отримання Товару Покупцем та підписання Сторонами - рахунку фактури, видаткової накладної, специфікації (п. 2.2 ст. 2 Договору).
У відповідності до п. 4.1 ст. 1 Договір вступає в силу з моменту його підписання та скріплення печатками та діє до 31.12.2011 року. Закінчення строку дії даного Договору не звільняє від повного виконання свої зобов'язань та повного завершення всіх взаємозаліків між сторонами.
У статті 5 сторони визначили відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов»язань за цим Договором, зокрема, за прострочення в оплаті Товару Покупець виплачує Постачальникові пеню у розмірі 0,1 % (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожний банківський день прострочення (п. 5.2 ст. 5 Договору).
Судом встановлено, що відповідно до умов п. 1.1 ст. 1 Договору позивач поставив відповідачу Товар на загальну суму 30307,80 грн., що підтверджується накладними № 001 від 13.01.2010 р., № 003 від 27.01.2010 р., № 004 від 29.01.2010 р., № 005 від 29.01.2010 р., № 010 від 15.02.2010 р., № 013 від 22.02.2010 р., № 018 від 15.03.2010 р., № 024 від 29.03.2010 р., № 025 від 29.03.2010 р., № 029 від 30.03.2010 р., № 030 від 31.03.2010 р., № 032 від 09.04.2010 р., № 037 від 21.04.2010 р., № 045 від 07.05.2010 р. та № 052 від 31.05.2010 р., довіреностями, виданими філією відповідача на отримання спірного Товару та Актом звірки розрахунків від 01.2010 р. на суму 30607,80 грн. (копії накладних, довіреностей та Акту звірки розрахунків знаходяться в матеріалах справи).
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не спростовано факт отримання на підставі Договору Товару на загальну суму 30607,80 грн.
В порушення умов п. 2.2 ст. 2 Договору відповідач вартість поставленого Товару на загальну суму 30607,80 грн. позивачу не оплатив, тоді як станом на час звернення позивача з позовом до суду строк її оплати є таким, що настав.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором купівлі - продажу № 05 від 11.01.2010 р. становить 30607,80 грн. (основний борг).
Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Наведене свідчить, що фактично між сторонами по справі укладений договір поставки (№ 13 від 03.01.2008 p.), а тому саме він та відповідні положення статей параграфів 1, 3 глави 54 ЦК України та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України (ГК України) визначають права та обов'язки сторін зі здійснення передбаченої договором поставки товару та її оплати.
Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в судове засідання не з'явився, в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення основного боргу у сумі 30607,80 грн. на підставі Договору купівлі - продажу № 05 від 11.01.2010 р. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.
Позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача 122,43 грн. інфляційних нарахувань, 308,79 грн. 3% річних та 1481,22 грн. пені за періоди, визначені позивачем окремо до спірних накладних та з урахуванням строку оплати Товару, визначеного у п. 2.2 ст. 2 Договору.
Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Статтею 230 ГК України також передбачено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом (неустойка, штраф, пеня), іншими законами або договором.
Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (надалі -Закон України) регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
Статтею 1 вищезазначеного Закону України передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст. З Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.
Умовами п. 5,2 Договору передбачено, за прострочення в оплаті Товару Покупець виплачує Постачальникові пеню у розмірі 0,1 % (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожний банківський день прострочення.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи наведені правові норми та здійснивши перевірку здійсненого позивачем розрахунку сум пені, інфляційних нарахувань та 3 % річних, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 1481,22 грн., інфляційних нарахувань в розмірі 122,43 грн. та 3% річних у розмірі 308,79 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.
Згідно ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов'язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. За таких обставин, на відповідача покладаються витрати по сплаті державного мита в розмірі 325,21 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.
Керуючись ст.ст. 11, 14, 202, 509, 525, 526, 530, 549, 599, 611, 625, 626, 655, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 193, 230, 232, 265 ГК України, ст.ст. 33, 34, 44, 47, 49, 66, 75, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Київпастранс" (04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, 2, ідентифікаційний код 31725604) в особі філії -Автобусний парк № 4 Комунального підприємства "Київпастранс" (03115, м. Київ вул. Миколи Краснова, 25, ідентифікаційний код 03114230, р/р 26008601023801 в АКБ «Київ»Святошинська філія м. Київ), а у разі відсутності грошових коштів - з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Бус" (04201, м. Київ, вул. Рокосовського, 4-А, кв. 36, ідентифікаційний код 32528796) 30607,80 грн. (тридцять тисяч шістсот сім гривень 80 коп.) основного боргу, 1481,22 грн. (одну тисячу чотириста вісімдесят одну гривню 22 коп.) пені, 122,43 грн. (сто двадцять дві гривні 43 коп.) інфляційних нарахувань, 308,79 грн. (триста вісім гривень 79 коп.) 3% річних, 325,21 грн. (триста двадцять п»ять гривень 21 коп.) держмита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Видати накази.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Гумега О. В.
Дата підписання
повного рішення: 05.10.2010 р.