07 серпня 2024 року
м. Київ
справа №420/34923/23
адміністративне провадження № К/990/28266/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Прокопенка О.Б.,
суддів: Кашпур О.В., Уханенка С.А.,
перевіривши касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2024 року у справі №420/34923/23 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
14 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, в якому просив:
- визнати бездіяльність Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди;
- зобов'язати Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2024 року, позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій врахували висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 28 лютого 2020 року у справі №817/1427/17, від 14 квітня 2020 року у справі №820/3719/18, від 07 вересня 2020 року у справі №620/720/20, від 23 грудня 2020 року у справі №826/8081/16, від 29 грудня 2020 року у справі №240/1095/20.
22 липня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Міністерства оборони України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2024 року.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року вирішено здійснювати розгляд справи №420/34923/23 за правилами спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги про наявність одного з випадків, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Верховний Суд зауважує, що доведення зазначених виняткових обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Однак скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Вживання законодавцем слова "фундаментальне" несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб'єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб'єкта правозастосування, не обов'язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Водночас, колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.
Суд вважає, що наведені заявником у касаційні скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що за поданою касаційною скаргою оскаржується судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2024 року у справі №420/34923/23 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко
Судді: О.В. Кашпур
С.А. Уханенко