Справа №500/3426/24
07 серпня 2024 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не звільнення позивача з військової служби за пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції, чинній на момент подання рапорту - 01.04.2024) як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи,
зобов'язати відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби за пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції, чинній на момент подання рапорту - 01.04.2024) як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та станом на 01.04.2024 мав право на звільнення з військової служби за пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції, чинній на момент подання рапорту - 01.04.2024) як військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи.
01.04.2024, не бажаючи продовжувати військову службу, позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дядьком, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Однак, відповідач проігнорував рапорт, не вжив жодних заходів щодо звільнення позивача з військової служби, не надав жодної обґрунтованої відповіді щодо підстав для не звільнення позивача з військової служби.
Позивач таку бездіяльність відповідача вважає необґрунтованою та протиправною, а тому змушений звернутися до суду для відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів.
Ухвалою суду від 04.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
14.06.2024 від відповідача надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому військова частина НОМЕР_1 просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
В заперечення вказує, що Порядок реєстрації вхідних документів в Збройних Силах України встановлений пунктом 3.9. Інструкції з діловодства в Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 №40. Так, на наданій позивачем копії рапорту відсутні будь-які докази подачі такого рапорту, а сам факт написання рапорту не підтверджує факту звернення з цим рапортом. Так само відсутні будь які реєстраційні реквізити (штамп з присвоєнням вхідного номеру і датою, штрих-код, QR-код тощо). В військовій частині НОМЕР_1 зазначений рапорт як вхідний, або будь - який інший документ не обліковується і зареєстрований не був.
З посиланням на норми чинного законодавства і додані до позову документи зазначає, що позивачем ані рапорту, ані документів, які б підтверджували факт здійснення ним постійного догляду за своїм дядьком надано не було. Відтак позивач не набув право на звільнення з підстав, наведених абзацом 6 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", а тому позовні вимоги до військової частини НОМЕР_1 є безпідставними і не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з урахуванням строку перебування головуючого судді у відпустці, в порядку черговості.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити з таких мотивів та підстав.
Як слідує з матеріалів справи позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , 01.04.2024 написав рапорт на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 з проханням звільнити його з військової служби на підставі частини 4 пункту 2 підпункту "г" статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", а саме у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю - своїм рідним дядьком ОСОБА_2 .
У рапорті вказав, що ОСОБА_2 є його рідним дядьком та є інвалідом 1 групи "Б" та потребує постійного стороннього догляду, що стверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №670988, а відтак інші особи, які б могли здійснювати догляд відсутні, так як його рідна сестра (мама позивача) - ОСОБА_3 є пенсіонером, тобто непрацездатною особою. Такий догляд постійно здійснював позивач, так як проживав із дядьком, що стверджується актом депутата. Не має бажання продовжувати військову службу.
Не отримавши відповіді та вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-XII від 25.03.1992 (далі Закон №2232-XII). Він же визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з частинами першою, другою статті 1 цього Закону, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями..
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною шостою цієї статті передбачені наступні види військової служби:
строкова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною четвертою цієї статті.
При цьому, пунктом першим визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом другим - під час воєнного стану.
У зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Указами Президента України воєнний стан неодноразово продовжувався та є чинним на даний час.
В свою чергу, Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" №69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Як слідує з матеріалів справи та визнається сторонами, ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану у військовій частині НОМЕР_1 , зокрема, у відзиві на позовну заяву зазначено наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.09.2023 №326.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до пунктів 6, 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Згідно з пунктом 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Пункти 210-215 Положення №1153/2008 регламентують звільнення військовослужбовців строкової військової служби на підставах, визначених частиною другою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", проте до спірних правовідносин не застосовуються, бо позивач проходить не строкову військову службу, а мобілізований під час дії воєнного стану.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.
Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу":
у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно за всіма підставами - командувачами видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командиром військової частини НОМЕР_2 , начальником Генерального штабу Збройних Сил України, керівником служби персоналу Міністерства оборони України, начальником Національного університету оборони України імені Івана Черняховського;
у військових званнях до бригадного генерала (коммодора) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року №680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військових звань включно за всіма підставами - Головнокомандувачем Збройних Сил України;
у військових званнях до генерал-лейтенанта (віце-адмірала) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року №680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військових звань включно за всіма підставами - Міністром оборони України;
у військових званнях генерала (адмірала) та прирівняному до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року №680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військовому званні - Президентом України.
Стосовно порядку звільнення, пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац третій пункту 241 Положення №1153/2008).
Згідно з пунктом 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Згідно з пунктом 12.9 розділу XII цієї ж Інструкції документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби, у таких випадках звільнення:
«за підставами, передбаченими пунктами «г» - «е» частини третьої, підпунктами «а», «ґ», «д», «е» пункту 1, підпунктом «в» пункту 2 частини четвертої, підпунктами «д», «е», «є», «и» - «о» пункту 1, підпунктами «д», «е», «є», «з» - «м» пункту 2, пунктом 3 частини п'ятої, підпунктами «д» - «і» пункту 1, підпунктами «ґ» - «з» пункту 2, пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
за підставами, передбаченими пунктами «б», «в» і «д» частини третьої, підпунктом «г» пункту 1 частини четвертої, підпунктами «а», «б», «в», «ґ» пунктів 1, 2 частини п'ятої, підпунктами «а», «б», «в», «ґ» пункту 1, підпунктами «а», «б», «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», якщо звільнення відбувається за бажанням військовослужбовця.
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Згідно з пунктом 5 Переліку документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби (додаток 19) при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року №413 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу" та визначено підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зокрема через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед іншого такі як необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи. Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
На підставі статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
У цій справі суд встановив, що на наданій позивачем до позову копії рапорту відсутні будь-які докази подачі його відповідачу, оскільки відсутні будь які реєстраційні реквізити (штамп з присвоєнням вхідного номеру і датою, штрих-код, QR-код тощо), що свідчило б про реєстрацію у військовій частині НОМЕР_1 зазначеного рапорту. У відзиві на позов відповідач заперечує наявність та надходження до командування військової частини такого рапорту.
Таким чином, фактично рапорт позивача від 01.04.2024 не міг бути розглянутий командиром військової частини НОМЕР_1 у встановленому порядку.
Спір виник через відмову відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII а саме через необхідність постійного догляду за його рідним дядьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю І групи.
Відповідно до абзацу 6 підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII (в редакції станом на 01.04.2024) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи.
Наполягаючи на необхідності здійснення постійного догляду за своїм дядьком ОСОБА_2 позивач у позовній заяві вказує на те, що необхідність такого догляду підтверджена наступними документами.
Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 від 27.02.1984 батьками позивача є: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (до шлюбу - Черній, що підтверджує свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_4 від 25.07.1981).
Мати п18.12.1968 р. н., є рідні сестра і брат, що підтверджують свідоцтво про народження серія НОМЕР_5 від 01.06.1960 та свідоцтво про народження серія НОМЕР_6 від 06.01.1969. Тобто, ОСОБА_2 є рідним дядьком позивача.
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААВ №670988 від 09.08.2022, виданою на підставі акту огляду МСЕК №41/1, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , присвоєно І групу інвалідності, категорія Б, загальне захворювання. Також у довідці зазначено, що ОСОБА_2 потребує стороннього догляду.
Сестра ОСОБА_2 і мати позивача, ОСОБА_3 , не може здійснювати догляд за братом, оскільки є пенсіонером, тобто непрацездатною особою. Даний факт підтверджує пенсійне посвідчення № НОМЕР_7 від 07.10.2010, серія НОМЕР_8 .
Відповідно, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не має інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону її утримувати, окрім позивача, ОСОБА_1 .
Довідка про доходи №9779587990775717 від 25.04.2024 (№249 від 25.04.2024) підтверджує, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Тернопільській області та отримує пенсію по інвалідності.
У акті обстеження матеріально-побутових умов сім'ї №144 від 26.04.2024 зазначено, що ОСОБА_2 додаткових доходів для існування не має, пересувається в інвалідному візку та потребує стороннього догляду.
Акт депутата Борсуківської сільської ради №145 від 26.04.2024 підтверджує, що громадянин ОСОБА_2 потребує стороннього догляду, так як пересувається в інвалідному візку. Окрім того, при обстеженні в даному господарстві виявлено, що позивач, ОСОБА_1 , здійснює догляд за дядьком та проживає разом із ним без реєстрації за адресою АДРЕСА_1 .
Дану інформацію підтверджують також: акт депутата Борсуківської сільської ради №146 від 26.04.2024; акт депутата Борсуківської сільської ради №147 від 26.04.2024; акт депутата Борсуківської сільської ради №148 від 26.04.2024.
Як слідує з наявних матеріалів справи дядько позивача ОСОБА_2 є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного стороннього догляду, проте факт здійснення такого догляду саме позивачем ОСОБА_1 доданими доказами не підтверджено.
Суд погоджується з твердженням відповідача, що за вказаними документами відсутні підстави для звільнення позивача з лав Збройних Сил України через сімейні обставини (для догляду за дядьком).
Суд звертає увагу, що вказані вище документи не є достатніми для підтвердження обставин того, що позивач є особою, який має необхідність здійснювати догляд за дядьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю І групи в розумінні положень підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII.
Згідно із преамбулою Закону України "Про соціальні послуги" саме цей Закон визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг, спрямованих на профілактику складних життєвих обставин, подолання або мінімізацію їх негативних наслідків, особам/сім'ям, які перебувають у складних життєвих обставинах. Статтею 1 Закону України "Про соціальні послуги" визначено, що надавачі соціальних послуг - юридичні та фізичні особи, фізичні особи - підприємці, включені до розділу "Надавачі соціальних послуг" Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, а отримувачі соціальних послуг - це особи/сім'ї, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах, яким надаються соціальні послуги.
Статтею 15 Закону України "Про соціальні послуги" визначено порядок ведення та внесення відомостей до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг щодо надавачів та отримувачів таких соціальних послуг.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону України "Про соціальні послуги" до уповноважених органів системи надання соціальних послуг належать:
1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення;
2) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації;
3) виконавчі органи міських рад міст обласного значення, рад об'єднаних територіальних громад.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про соціальні послуги" надавачі соціальних послуг провадять свою діяльність відповідно до законодавства про соціальні послуги, на підставі установчих та інших документів, якими визначено перелік соціальних послуг та категорії осіб, яким надаються такі послуги, за умови забезпечення їх відповідності критеріям діяльності надавачів соціальних послуг, встановленим Кабінетом Міністрів України.
Надавачі соціальних послуг можуть належати до державного, комунального або недержавного секторів.
До надавачів соціальних послуг недержавного сектору належать підприємства, установи, організації, крім визначених частиною другою цієї статті, громадські об'єднання, благодійні, релігійні організації, фізичні особи - підприємці та фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності.
Працівники надавачів соціальних послуг державного/комунального та недержавного секторів та фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, забезпечують надання соціальних послуг на професійній основі відповідно до вимог цього Закону.
Фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки та є:
1) особами з інвалідністю I групи;
2) дітьми з інвалідністю;
3) громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями;
4) невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися;
5) дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежні), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги. Перелік зазначених тяжких захворювань, розладів, травм, станів дітей, яким не встановлено інвалідність, затверджує Кабінет Міністрів України.
Фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд.
З аналізу вищенаведених норм закону слідує, що особи, які у встановленому законом порядку визнані такими, що потребують стороннього постійного догляду, є соціально захищеними державою, а надання їм такого захисту, зокрема і в частині постійного догляду особами з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки, - здійснюється і передбаченому законом порядку, а отже - підтверджується відповідними доказами, зокрема, але не виключно, - актами про встановлення факту здійснення постійного догляду за особами, які потребують постійного догляду, доказами отримання компенсації за догляд за такою особою, тощо.
Будь-яких доказів у підтвердження необхідності здійснення позивачем постійного догляду за особою з інвалідністю I сторонами не представлено, а судом не здобуто.
При цьому, на переконання суду, надані позивачем до матеріалів судової справи документи можуть свідчити зокрема, про те, що він є особою з числа членів сім'ї, яка може претендувати на здійснення постійного догляду за дядьком особою з інвалідністю І групи, однак не надано доказів відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Суд наголошує, що обов'язок доведення існування обставин для звільнення з військової служби з підстав, передбачених підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII лежить саме на позивачу.
Однак, за наявними в матеріалах цієї справи доказами, позивачем не доведено, що саме на ньому лежить обов'язок здійснювати постійний догляд за дядьком ОСОБА_2 як за особою з інвалідністю I групи.
Тому суд дійшов висновку, що у позивача було відсутнє право на звільнення з військової служби з підстав, передбачених підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII на момент звернення до відповідача із відповідною заявою.
Суд встановив, що фактично питання звільнення позивача з вказаної ним підстави відповідачем не розглядалося, бо рапорт від 01.04.2024 не був поданий за встановленими вимогами, відповідач будь-яких доказів протилежного суду не надав, тому такий факт не може досліджуватися у межах цієї справи.
При цьому, суд звертає увагу на те, що визначати наявність чи відсутність у військовозобов'язаного права на звільнення з військової служби з підстав, визначених підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII є повноваженням саме військової частини, а повноваження суду обмежуються наданням оцінки таким діям/рішенням в межах здійснення судового контролю, у разі надходження позову з таким предметом спору.
Враховуючи наведені вище обставини справи, суд доходить висновку, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд наголошує на тому, що в силу вимог частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У контексті зазначених положень КАС України, суд звертає увагу позивача на те, що закріплені у частині другій статті 77 КАС України норми права щодо обов'язку суб'єкта владних повноважень доведення правомірності прийняття рішення не звільняє позивача від обов'язку доведення заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами.
На думку суду відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, виконано та доведено правомірність та законність його дій, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Підстави для розподілу судових витрат за положеннями статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено і підписано 07 серпня 2024 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_9 );
відповідач:
- Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_10 ).
Головуючий суддя Мартиць О.І.