29 липня 2024 року м. Рівне №460/3963/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Греська О.Р, за участю секретаря судового засідання Гук О.Р. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: Колосок О.М.,
відповідача: представник Козак А.Л.,
треті особи: представники не прибули,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
доМіністерства захисту довкілля та природних ресурсів України
про визнання протиправними та скасування наказів, встановлення відсутності повноважень,
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (далі по тексту - відповідач) про визнання наказу Міндовкілля від 08.04.2024 №125-Ос “Про покладання виконання обов'язків за вакантною посадою на ОСОБА_1 ” протиправним; скасування наказу Міндовкілля від 08.04.2024 №125-Ос “Про покладання виконання обов'язків за вакантною посадою на ОСОБА_1 ”; встановлення відсутності повноважень у суб'єкта владних повноважень станом на 08.04.2024 року з тимчасового покладення виконання обов'язків за вакантною посадою керівника самостійного структурного підрозділу на одного із державних службовців, які працюють у відповідному структурному підрозділі державного органу.
Ухвалою від 29.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду. Відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №460/3963/24. Призначено підготовче засідання на 29 травня 2024 року.
У судовому засіданні позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, яка була прийнята судом. Таким чином позовними вимогами у справі є:
- визнання протиправним та скасування наказу Міндовкілля від 08.04.2024 №125-Ос "Про покладання виконання обов'язків за вакантною посадою на ОСОБА_1 ";
- визнання дій службової особи Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України ОСОБА_4 , вчинені нею з 08.04.2024 року на виконання наказу Міндовкілля від 08.03.2024 №81-Ос “Про покладання виконання обов'язків державного секретаря Міндовкілля” протиправними;
- визнання протиправним та скасування наказу Міндовкілля від 17.05.2024 №241-Ос “Про звільнення ОСОБА_2 ”;
- визнання протиправним та скасування наказу Міндовкілля від 22.05.2024 №254-Ос “Про звільнення ОСОБА_3 ”.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 17.06.2024, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, залучено до участі в адміністративній справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що, по-перше, покладаючи на нього виконання обов'язків начальника Управління екологічного контролю та методології з 08.04.2024, відповідачем не визначено розміру доплати за додаткове навантаження за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою, по-друге, таке рішення ухвалено без залучення ОСОБА_1 , тобто без врахування його позиції, по-третє, наказ Міндовкілля від 08.04.2024 №125-Ос підписаний Директором Юридичного департаменту ОСОБА_4 із перевищенням наданих повноважень, оскільки остання не є суб'єктом призначення, державним секретарем, а є особою, яка лише виконує обов'язки державного секретаря. Також позивач ставить під сумнів, що станом на 08.04.2024 ОСОБА_4 займала посаду директора Юридичного департаменту, оскільки її призначення на посаду директора Юридичного департаменту відбулося наказом Міндовкілля від 07.04.2023 № 165-о, а саме - до моменту введення в дію структури та штатного розпису міністерства.
Також позивач акцентує увагу на тому, що підпунктом четвертим пункту 1 статті 2 Закону України «Про державну службу» встановлено, що посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов'язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону. Тобто ознакою посади державної служби є її визначеність структурою і штатним розписом, а також наявність установлених відповідно до законодавства посадових обов'язків. А оскільки наказом Міндовкілля від 07.04.2024 №363 введено в дію нову структуру і штатний розпис із 01.04.2024, то станом на 08.04.2024 в міністерстві уже не існує структурного підрозділу Управління екологічного контролю та методології. Тому наказ від 08.04.2024 №125-Ос “Про покладання виконання обов'язків за вакантною посадою”, на думку позивача, містить явні ознаки протиправності, так як на нього покладається виконання обов'язків керівника самостійного структурного підрозділу міністерства, який ліквідовано.
На обґрунтування позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказів Міндовкілля від 17.05.2024 №241-Ос “Про звільнення ОСОБА_2 ” та від 22.05.2024 №254-Ос “Про звільнення ОСОБА_3 ” позивач вказав, що зазначені накази порушують його право на чітке визначення посадових обов'язків, так як не зрозуміло який обсяг справ і довіреного передано ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ОСОБА_1 і які у ОСОБА_1 виникли обов'язки перед міністерством у зв'язку із виконанням пункту 3 наказів від 17.05.2024 №241-Ос та від 22.05.2024 №254-Ос. В свою чергу, як на підставу для визнання протиправними та скасування вказаних вище наказів позивач зазначає, що підписант наказів - неуповноважена особа.
Відповідач проти позову заперечив та просив повністю відмовити у його задоволенні. У своїх заявах по суті та наданих в судовому засіданні додаткових поясненнях зазначив, що оспорюваний наказ Міндовкілля від 08.04.2024 №125-Ос "Про покладання виконання обов'язків за вакантною посадою на ОСОБА_1 " прийнято у зв'язку з відмовою ОСОБА_1 організовувати роботу Управління екологічного контролю та методології відповідно до пункту 6.6. Положення про Управління екологічного контролю та методології, відповідно до якого у разі відсутності начальника Управління (відпустка, відрядження, хвороба тощо) його обов'язки виконує та несе відповідальність за виконання покладених на Управління завдань заступник начальника управління - начальник відділу екологічного контролю.
Зауважує, що Міндовкілля зверталося листом від 05.12.2023 № 25/19-19/18824-23 за роз'ясненням до Національного агентства з питань державної служби з питанням про покладення виконання обов'язків керівника самостійного структурного підрозділу на його заступника. Із отриманої відповіді (вх. Міндовкілля від 14.12.2023 № 45052/5/23) вбачається, що відповідно до частини сьомої статті 31 Закону України «Про державну службу» з метою безперебійного функціонування державного органу одночасно з прийняттям рішення про оголошення конкурсу на зайняття вакантної посади державної служби до призначення особи на таку посаду суб'єкт призначення може прийняти рішення про тимчасове покладення виконання обов'язків за вакантною посадою керівника самостійного структурного підрозділу на одного із державних службовців, які працюють у відповідному структурному підрозділі державного органу.
Щодо наявності повноважень ОСОБА_4 на прийняття управлінських рішень відповідач зазначив, що ч. 1 ст. 10 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» визначено, що державний секретар міністерства є вищою посадовою особою з числа державних службовців міністерства. Державний секретар підзвітний і підконтрольний міністру. Разом з тим, частина п'ята вказаної статті передбачає, що на час відсутності державного секретаря міністерства чи неможливості здійснення ним своїх повноважень з інших причин його обов'язки виконує один із керівників самостійних структурних підрозділів апарату міністерства відповідно до наказу державного секретаря міністерства. Так, Наказом Міндовкілля від 08.03.2024 № 81-ос виконання обов'язків державного секретаря Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України покладено на ОСОБА_4 , директора Юридичного департаменту, з 11.03.2024 на період до виходу на роботу ОСОБА_5 . При цьому, на виконання обов'язків державного секретаря Артеменко Є.І., уповноважено суб'єктом призначення саме ОСОБА_5 , яке відповідно до вказаного наказу відбувається на час її відсутності. Цим наказом не встановлено будь яких обмежень та застережень відносно кола делегованих повноважень. Для належного виконання повноважень (обов'язків) посадова особа наділяється в повному об'ємі правами, в даному випадку також без обмежень та застережень.
З приводу заявлених позивачем позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказів Міндовкілля від 17.05.2024 №241-Ос “Про звільнення ОСОБА_2 ” та від 22.05.2024 №254-Ос “Про звільнення ОСОБА_3 ” відповідач зазначив, що такі накази ніяким чином не порушують прав та інтересів ОСОБА_1 .
Також відповідач зазначив, що вказаних державних службовців було звільнено та призначено на підставі норм законодавства та відповідно до їх волевиявлення. Крім того, на думку відповідача, позивачем не наведено жодного переконливого аргументу, який би вказував на необхідність в межах адміністративної справи розглядати законність оскаржуваних наказів про звільнення державних службовців. В свою чергу, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в жодному разі не позбавлені свого законного права самостійно звернутися з окремими позовами у випадку наявності підстав для оскарження дій чи рішень Міндовкілля щодо проходження ними державної служби.
Крім того, відповідач стверджує, що на момент розгляду адміністративної справи обраний позивачем спосіб захисту не сприяє ефективному відновленню порушеного права, оскільки такі оспорювані накази втратили чинність у зв'язку з закінченням термінів їх дії, та фактами виконання. Так, наказ від 08.04.2024 № 125-ос «Про покладання виконання обов'язків за вакантною посадою на ОСОБА_1 » втратив свою чинність у зв'язку з закінченням терміну його застосування (покладення виконання обов'язків здійснювалось строком на 3 місяці до 08.07.2024). Визнання дій службової особи Міндовкілля ОСОБА_4 , вчинені нею з 08.04.2024 на виконання наказу Міндовкілля від 08.03.2024 №81-ос «Про покладання виконання обов'язків державного секретаря Міндовкілля», втратив чинність фактом його виконання.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача подали пояснення у яких зазначили, що оспорювані накази Міндовкілля від 17.05.2024 №241-Ос “Про звільнення ОСОБА_2 ” та від 22.05.2024 №254-Ос “Про звільнення ОСОБА_3 ” відповідно їх права не порушують, а підстави для звернення до суду - відсутні.
У зв'язку з наведеним, позов ОСОБА_1 не підтримали та просили відмовити в цій частині позовних вимог.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.
З 07.08.2023 відповідно до наказу Міндовкілля від 02.08.2023 №407-О ОСОБА_1 працює на посаді заступника начальника управління - начальника відділу екологічного контролю Управління екологічного контролю та методології.
Оспорюваним наказом Міндовкілля від 08.04.2024 №125-Ос “Про покладання виконання обов'язків за вакантною посадою” на ОСОБА_1 покладено виконання обов'язків начальника Управління екологічного контролю та методології з 08.04.2024 до призначення в установленому порядку начальника Управління екологічного контролю та методології, але на строк не більше трьох місяців з дати початку фактичного виконання ним посадових обов'язків за вакантною посадою або до прийняття рішення про покладання виконання обов'язків на іншу особу.
Наказом Міндовкілля від 17.05.2024 №241-Ос “Про звільнення ОСОБА_2 ” звільнено ОСОБА_2 20.05.2024 з посади головного спеціаліста відділу методології оцінки шкоди, завданої довкіллю Управління екологічного контролю та методології за угодою сторін, відповідно до пункту 3 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу». При цьому, пунктом 3 такого наказу ОСОБА_2 відповідно до статті 89 Закону України «Про державну службу» до звільнення з посади наказано передати справи і довірене у зв'язку з виконанням посадових обов'язків майно ОСОБА_1 , заступнику начальника управління-начальнику відділу екологічного контролю Управління екологічного контролю та методології, про що скласти відповідний акт.
Наказом Міндовкілля від 22.05.2024 №254-Ос “Про звільнення ОСОБА_3 ” звільнено ОСОБА_3 23.05.2024 з посади головного спеціаліста, відділу методології оцінки шкоди, завданої довкіллю Управління екологічного контролю та методології за угодою сторін, відповідно до пункту 3 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу». При цьому, пунктом 3 такого наказу ОСОБА_3 відповідно до статті 89 Закону України «Про державну службу» до звільнення з посади наказано передати справи і довірене у зв'язку з виконанням посадових обов'язків майно ОСОБА_1 - заступнику начальника управління - начальнику відділу екологічного контролю Управління екологічного контролю та методології, про що скласти відповідний акт.
Не погоджуючись з наказами Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 08.04.2024 №125-Ос "Про покладання виконання обов'язків за вакантною посадою на ОСОБА_1 ", від 17.05.2024 №241-Ос “Про звільнення ОСОБА_2 ”, від 22.05.2024 №254-Ос “Про звільнення ОСОБА_3 ”, а також із діями службової особи Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України ОСОБА_4 , вчиненими нею з 08.04.2024 року на виконання наказу Міндовкілля від 08.03.2024 №81-Ос “Про покладання виконання обов'язків державного секретаря Міндовкілля” протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам щодо визнання протиправним та скасування наказу Міндовкілля від 08.04.2024 №125-Ос "Про покладання виконання обов'язків за вакантною посадою на ОСОБА_1 ", суд зазначає наступне.
Так, наказом Міндовкілля від 08.04.2024 №125-Ос "Про покладання виконання обов'язків за вакантною посадою на ОСОБА_1 " покладено виконання обов'язків начальника Управління екологічного контролю та методології з 08 квітня 2024 року на ОСОБА_6 , заступника начальника управління - начальника відділу екологічного контролю Управління екологічного контролю та методології, до призначення в установленому порядку начальника Управління екологічного контролю та методології, але на строк не більше трьох місяців з дати початку фактичного виконання ОСОБА_1 посадових обов'язків за вакантною посадою або до прийняття рішення про покладення виконання обов'язків на іншу особу.
Відповідно до абз. 3 ч. 7 ст. 31 Закону України «Про державну службу» з метою безперебійного функціонування державного органу одночасно з прийняттям рішення про оголошення конкурсу на зайняття вакантної посади державної служби до призначення особи на таку посаду суб'єкт призначення може прийняти рішення про тимчасове покладення виконання обов'язків за вакантною посадою керівника самостійного структурного підрозділу на одного із державних службовців, які працюють у відповідному структурному підрозділі державного органу.
Законом України №2259-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування державної служби та місцевого самоврядування у період дії воєнного стану» внесено зміни, зокрема, до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та передбачено спрощену процедуру вступу на посади державної служби та посади в органах місцевого самоврядування у період дії воєнного стану.
Так, відповідно до абз. 1 ч. 5, абз. 2 ч. 7 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб'єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.
Після припинення чи скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців з дня його припинення чи скасування, на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, посади керівників комунальних підприємств, установ, організацій, на які особи призначені відповідно до абзацу першого частини п'ятої цієї статті, оголошується конкурс. Граничний строк перебування особи на посаді, на яку її призначено відповідно до абзацу першого частини п'ятої цієї статті, становить 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що період дії воєнного стану з метою безперебійного функціонування державного органу суб'єкт призначення може прийняти рішення про тимчасове покладення виконання обов'язків за вакантною посадою керівника самостійного структурного підрозділу (до призначення особи на посаду) на одного із державних службовців, які працюють у відповідному структурному підрозділі державного органу, оскільки таке переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.
Згідно із частиною четвертою статті 52 Закону України «Про державну службу» виплата за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби встановлюється керівником державної служби за поданням безпосереднього керівника державним службовцям, між якими здійснено розподіл обов'язків за вакантною посадою, пропорційно додатковому навантаженню за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою.
Разом з тим, частиною восьмою статті 31 Закону України «Про державну службу» визначено, що строк тимчасового виконання обов'язків за вакантною посадою державної служби не може перевищувати три місяці. На час виконання обов'язків за вакантною посадою державної служби здійснюється виплата, передбачена частиною четвертою статті 52 Закону, крім випадку покладення виконання обов'язків на відповідного заступника.
Таким чином, порядок тимчасового виконання обов'язків за вакантною посадою державної служби визначений статтею 31 Закону.
У разі виконання обов'язків за вакантною посадою керівника самостійного структурного підрозділу державного органу заступником такого керівника, виплата, передбачена частиною четвертою статті 52 Закону, не здійснюється.
Аналогічні висновки містяться у відповіді Національного агентства України з питань державної служби №8291/10.3-23 від 14.12.2023, наданої на лист-звернення відповідача №25/19-19/18824-23 від 05.12.2023.
Крім того, відповідно до пункту 6 частини другої статті 8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністр як керівник міністерства затверджує положення про самостійні структурні підрозділи апарату міністерства.
Відповідно до наявного у матеріалах справи Положення про Управління екологічного контролю та методології Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів, затвердженого Міністром захисту довкілля та природних ресурсів 15.08.2023, Управління екологічного контролю та методології є структурним підрозділом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України.
Управління складається з 10 штатних посад, з яких: 1- начальник, 1 - заступник начальника Управління - начальник відділу екологічного контролю, 1 - начальник відділу методології оцінки шкоди, завданої довкіллю, 7 - головних спеціалістів.
Відповідно до п. 6.2, 6.6 Положення начальник має заступника - заступник начальника Управління - начальник відділу екологічного контролю. У разі відсутності начальника Управління (відпустка, відрядження, хвороба тощо) його обов'язки виконує та несе відповідальність за виконання покладених на них Управління завдань заступник начальника Управління - начальник відділу екологічного контролю. У разі відсутності начальника Управління та заступника начальника Управління - начальника відділу екологічного контролю його обов'язки виконує та несе відповідальність за виконання покладених на Управління завдань начальник відділу методології оцінки шкоди, завданої довкіллю.
На виконання ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 16.07.2024 Управлінням роботи з персоналом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України надало, зокрема, службову записку №19-01/455ВН-24 від 23.07.2024, з якої слідує, що наказом Міндовкілля від 05.03.2024 №235 затверджено структуру апарату Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України в межах встановленої граничної чисельності працівників (241) відповідно до постанови КМУ від 29.12.2023 № 1410. Наказом Міндовкілля від 07.04.2024 №363 та від 22.04.2024 №430 з 01.04.2024 введено в дію структуру апарату Міндовкілля, затверджену Наказом, та штатний розпис апарату Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, погоджений Мінфіном в установленому порядку.
Водночас, з 01.04.2024 і дотепер в Міндовкілля діють одночасно 2 штатні розписи: введений в дію з 01.04.2024 (наказом від 07.04.2024 № 363) та введений в дію з 01.01.2024 (наказом від 25.01.2024 № 98) до того часу поки всіх працівників зі старого штатного розпису не призначать на посади нового штатного розпису.
Враховуючи зазначене, станом на 22.07.2024 Управління екологічного контролю та методології продовжує функціонувати, працівники Управління виконують відповідні завдання, отримують заробітну плату.
Станом на 22.07.2024 посада начальника Управління екологічного контролю та методології вакантна (у зв'язку з наведеним процесом призначення працівників).
Станом на 08.04.2024 року посада заступника начальника управління - начальника відділу екологічного контролю Управління екологічного контролю та методології існувала, існує дотепер, її займає ОСОБА_1 , виконує посадові обов'язки, отримує заробітну плату відповідно до штатного розпису Міндовкілля, затвердженого Наказом від 25.01.2024 №98, та премію.
Судом встановлено, що станом 08.04.2024 посада начальника Управління екологічного контролю та методології була вакантною. Вказана обставина не заперечувалася сторонами.
Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 крайнім записом є запис від 07.08.2023 про переведення останнього на посаду заступника начальника Управління - начальника відділу екологічного контролю відповідно до наказу №407-0 від 02.08.2023 у зв'язку із внесенням змін до структури та штатного розпису.
Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд прийшов до висновку, що, по-перше, на позивача в силу вимог Положення про Управління екологічного контролю та методології Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів покладено виконання обов'язків начальника Управління, оскільки станом на 08.04.2024 така посада була вакантною, а по-друге, суб'єктом призначення у відповідності та на підставі абз. 3 ч. 7 ст. 31 Закону України «Про державну службу» винесено оспорюваний наказ від 08.04.2024 №125-Ос “Про покладання виконання обов'язків за вакантною посадою на ОСОБА_1 ”.
При цьому, частиною 8 статті 31 Закону України «Про державну службу» спростовуються твердження позивача про обов'язок визначення оспрорюваним наказом доплати за додаткове навантаження, оскільки на час виконання обов'язків за вакантною посадою державної служби у випадку покладення виконання обов'язків на відповідного заступника виплата, передбачена частиною четвертою статті 52 Закону, не здійснюється.
Також, надаючи правову оцінку оспорюваному наказу від 08.04.2024 №125-ос «Про покладання виконання обов'язків за вакантною посадою на ОСОБА_1 », суд констатує, що такий наказ втратив свою чинність у зв'язку з закінченням терміну його застосування (покладення виконання обов'язків здійснювалось строком на 3 місяці до 08.07.2024), а відтак він є реалізований та не може бути скасований в судовому порядку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам щодо визнання дій службової особи Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України ОСОБА_4 , вчинені нею з 08.04.2024 на виконання наказу Міндовкілля від 08.03.2024 №81-Ос “Про покладання виконання обов'язків державного секретаря Міндовкілля” протиправними, суд зазначає наступне.
Згідно з службовою запискою №19-01/455ВН-24 від 23.07.2024 ОСОБА_4 станом на 08.04.2024 займала посаду директора Юридичного департаменту Міндовкілля.
Частиною першою, п'ятою статті 10 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» визначено, що державний секретар міністерства є вищою посадовою особою з числа державних службовців міністерства. Державний секретар підзвітний і підконтрольний міністру. На час відсутності державного секретаря міністерства чи неможливості здійснення ним своїх повноважень з інших причин його обов'язки виконує один із керівників самостійних структурних підрозділів апарату міністерства відповідно до наказу державного секретаря міністерства.
Так, Наказом Міндовкілля від 08.03.2024 № 81-ос виконання обов'язків державного секретаря Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України покладено на ОСОБА_4 , директора Юридичного департаменту, з 11.03.2024 на період до виходу на роботу ОСОБА_5 .
Судом встановлено, що станом на 08.04.2024 не відбулося виходу на роботу державного секретаря Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України ОСОБА_5 , а виконання її обов'язків було покладено на ОСОБА_4 відповідно до вказаного вище наказу від 08.03.2024 № 81-ос. Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_4 , займавши посаду керівника самостійного структурного підрозділу апарату міністерства, виконувала обов'язки державного секретаря Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України й при винесенні оспорюваних наказів від 17.05.2024 №241-Ос “Про звільнення ОСОБА_2 ” та від 22.05.2024 №254-Ос “Про звільнення ОСОБА_3 ”.
Враховуючи вищенаведене, у суду відсутні підстави вважати, що оспорювані накази від 08.04.2024 №125-Ос "Про покладання виконання обов'язків за вакантною посадою на ОСОБА_1 ", від 17.05.2024 №241-Ос “Про звільнення ОСОБА_2 ” та від 22.05.2024 №254-Ос “Про звільнення ОСОБА_3 ” були прийняті неуповноваженою на це особою. Як наслідок, судом не встановлено протиправності дій ОСОБА_4 при прийнятті оскаржуваних у цій адміністративній справі владних управлінських рішень.
Що стосується позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказів Міндовкілля від 17.05.2024 №241-Ос “Про звільнення ОСОБА_2 ” та від 22.05.2024 №254-Ос “Про звільнення ОСОБА_3 ”, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.
Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Тож завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.
Згідно із висновком, сформованим в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 18-рп/2004 термін «порушене право», який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тобто, обов'язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Згідно усталеного підходу, який знаходить своє відображення в багатьох судових рішеннях Верховного Суду, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення (подібний за змістом висновок висловлений, зокрема, Верховним Судом у постанові від 14.02.2022 у справі № 200/9772/18-а).
Отже, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Для відновлення порушеного права у зв'язку із прийняттям рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулося порушення її прав.
Суд зазначає, що наказами Міндовкілля від 17.05.2024 №241-Ос “Про звільнення ОСОБА_2 ” та від 22.05.2024 №254-Ос “Про звільнення ОСОБА_3 ” не встановлюються обов'язки, не порушуються права, свободи або інтереси ОСОБА_1 . Натомість, такі накази, як акти індивідуальної дії, пов'язані з вирішенням питань трудової діяльності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відпвовідно.
В свою чергу, зазначення у таких наказах про передачу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 справ і довіреного у зв'язку з виконанням посадових обов'язків майна ОСОБА_1 та складення відповідних актів є лише констатацією встановлених законом обов'язків останніх, які визначені положеннями ст. 89 Закону України «Про державну службу».
Отже, наказами Міндовкілля від 17.05.2024 №241-Ос “Про звільнення ОСОБА_2 ” та від 22.05.2024 №254-Ос “Про звільнення ОСОБА_3 ” не порушуються права, свободи та інтереси позивача, а відтак, безпідставними є позовні вимоги про їх скасування.
Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 є безпідставним та необґрунтованим, а відтак у його задоволенні належить відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України про визнання протиправними та скасування наказів, встановлення відсутності повноважень відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України (вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 35,м. Київ,03035, ЄДРПОУ/РНОКПП 43672853)
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_2
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3
Повний текст рішення складений 06 серпня 2024 року
Суддя О.Р. Гресько