07 серпня 2024 року Справа № 280/4421/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши за правилами спрощеного, в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 )
про зобов'язання вчинити певні дії,
15.05.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до (з урахуванням уточнень від 07.06.2024) Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
зобов'язати відповідача - Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України вчинити дію, спрямовану на припинення проходження позивачем військової служби за призовом під час мобілізації - шляхом виключення позивача зі списків особового складу даної військової частини на підставі рішення суду, як громадянина, військовий обов'язок якого має бути замінений альтернативною (невійськовою) службою.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.03.2022 ОСОБА_1 призваний на військову службу під час загальної мобілізації та зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на посаду старшого стрільця. Під час оформлення призову позивач повідомив, що він є віруючою людиною та його релігійні переконання забороняють використовувати зброю, про що надав відповідні підтверджуючі документи. Однак, позивача направили проходити саме військову службу. Посилаючись на норми Конституції України, Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» зазначає, що має право на припинення проходження військової служби за призовом під час мобілізації. Просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 10.06.2024 відкрито провадження в адміністративній справі № 280/4421/24 та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач позов не визнав, подав відзив (вх. від 25.06.2024 № 29769), в якому зазначив, що позивач є військовослужбовцем та, як наслідок, на нього поширюється дія Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а його права і обов'язки перед державою врегульовані цим Законом. Позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України в порядку абзацу третього частини 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період. Військову службу проходить з моменту зарахування його до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, а саме з 04.03.2022. З моменту зарахування до списків особового складу військової частини та до 18.08.2023 позивач проходив військову службу в складі стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на посадах старшого стрільця та кулеметника. З 18.08.2023 по теперішній час позивач проходить військову службу в складі 2 патрульного батальйону Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на посаді стрільця. За весь період проходження військової служби позивач виконував та виконує обов'язки військової служби, що покладаються на військовослужбовця, з штатною, відповідно до обійманої посади, зброєю. Виконання позивачем обов'язків військової служби з штатною зброєю підтверджується відомостями обліку результатів виконання нормативів вправ навчальних стрільб за 20.01.2023, 17.02.2023, 19.06.2023; зведеною відомістю здачі заліків у військових навчальних дисциплінах за березень 2023 року; відомістю результатів перевірки знань у особового складу із заходів безпеки під час користування зброєю, гранатами, боєприпасами та імітаційними системами за 06.07.2023; відомостями обліку результатів виконання нормативів вправ навчальних стрільб за 30.01.2024, 07.02.2024, 13.03.2024, 17.04.2024, 01.05.2024; бойовими розрахунками від 11.12.2023, 31.12.2023, 01.02.2024, 29.04.2024, 31.03.2024. Крім документальних підтверджень виконання позивачем обов'язків військової служби зі зброєю, що спростовують доводи та аргументи щодо неможливості виконання свого конституційного обов'язку із захисту Батьківщини за релігійними переконаннями, твердження позивача спростовуються письмовими поясненнями військовослужбовців Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в яких вони підтверджують факт постійного виконання обов'язків військової служби позивачем зі зброєю. Таким чином, з урахуванням фактичних обставин, можливо дійти висновку про недоведеність позивачем наявності стійких та щирих релігійних переконань які унеможливлюють проходження ним військової служби, тобто обставини, викладені ним у позовній заяві є непідтвердженими та повністю спростованими. Просить відмовити у задоволенні позову.
Позивачем пред'явлено вимогу, яка згідно пункту 1 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) належить до справ незначної складності та підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд звертає увагу на наступне.
ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Вважаючи, що має право на припинення проходження військової служби як громадянин, військовий обов'язок якого має бути замінений альтернативною (невійськовою) службою, ОСОБА_1 звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними мотивами.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 35 Конституції України ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з частинами другою, третьою, четвертою статті 1 Закону № 2232-XII, військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу".
Згідно з частинами першою, третьою статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, постановлено:
ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб;
військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався згідно з Указами Президента від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024.
Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов'язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначає Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12.12.1991 № 1975-XII.
Статтею 1 цього Закону передбачено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно статті 4 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12.12.1991 № 1975-XII, на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.
В силу частини першої статті 9 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12.12.1991 № 1975-XII, для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадяни, зазначені у статті 2 цього Закону, після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду проведення призову на строкову військову службу, особисто подають до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації за місцем проживання мотивовану письмову заяву.
У разі призову на військові збори громадян, які після проходження строкової військової служби набули релігійних переконань і належать до діючих згідно із законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, вони не пізніше семи календарних днів від дня одержання повістки територіального центру комплектування та соціальної підтримки про призов на військові збори подають особисто до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації заяву про звільнення від призову на ці збори.
Порядок проходження громадянами України альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба) визначає Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 № 2066 (далі - Положення № 2066).
Пунктом другим Положення № 2066 визначено, що громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.
На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.
Дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що позивач в даному випадку проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.
При цьому, норми Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12.12.1991 № 1975-XII та Положення № 2066 регулюють питання проходження альтернативної (невійськової служби) громадянами, які підлягають призову на строкову військову службу, або громадянами, призваними на військові збори.
В той же час, до суду не надано жодного доказу, що позивач звертався до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з питання проходження альтернативної (невійськової служби) та подавав документи, що підтверджують неможливість проходження військової служби як такої, що суперечить його релігійним переконанням.
Також, суд звертає увагу, що підстави для звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-XII.
Так, зокрема, п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII передбачає, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров'я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі; г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); д) у зв'язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); е) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу); з) у зв'язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.
Однак, суду не надано доказів існування підстав для звільнення позивача з військової служби з урахуванням зазначеної норми.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відтак, враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення складено та підписано 07.08.2024.
Суддя Ю.П. Бойченко